Справа № 420/11475/20
23 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Вовченко O.A.,
секретар судового засідання Іщенко С.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Драгун А.С. (згідно ордеру),
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимущеного прогулу, -
До Одеського окружного адміністративного суду 28 жовтня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.10.2020 року №470 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади директора Департаменту архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області;
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області;
3. Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (вираховуючи строк з 24.10.2020 року, тобто дати наступної після винесення оскаржуваного наказу про звільнення по дату поновлення на посаді (тобто день винесення рішення у разі задоволення позовних вимог).
03 листопада 2020 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 . Відкрито провадження у адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників процесу.
Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання.
21 січня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу №420/11475/20 до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
Суд зазначає, що 15 лютого 2021 року усною ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, викликано позивача у судове засідання, призначене на 19.02.2021 року.
ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 19.02.2021 року не з'явився, подав за вх. №ЕП/4570/21 заяву, в якій зазначив, що у зв'язку із сімейними обставинами не має можливості прийняти участь у судовому засіданні.
Ухвалою суду від 19 лютого 2021 року відкладено судовий розгляд справи на 23 лютого 2021 року о 15:10 год. Визнано обов'язковою явку в судове засідання ОСОБА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 оригінали чи належним чином засвідчені копії читабельної якості доказів: ознайомлення ОСОБА_1 із наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.10.2020 року №470 «ОС»; отримання трудової книжки ОСОБА_1 ; отримання ОСОБА_1 заробітної плати за результатами розрахунку при звільненні (виписки по банківському рахунку, довідки банківської установи, тощо); направлення ОСОБА_1 повідомлення про «відкриття листка непрацездатності» з 23.10.2020 року та листка непрацездатності позивача з 23.10.2020 року на адресу Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Зобов'язано ОСОБА_1 надати витребувані судом докази у судове засідання, призначене на 23 лютого 2021 року.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він був звільнений з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області відповідно до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України №470 «ОС» від 23.10.2020 року. Вважає зазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що у період з 23.10.2020 року по 27.10.2020 року він мав тимчасову непрацездатність, та відповідно не міг бути звільнений у зазначений період. Вказує, що спірний наказ не містить обов'язкових реквізитів. Зазначає, що позивачу у день звільнення не було видано трудову книжку, не виплачені всі належні суми, не видано копію наказу про звільнення. За наслідками визнання спірного наказу протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач просить суд поновити його на посаді та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідач у строк, визначений судом в ухвалі від 03 листопада 2020 року, своїм правом, передбаченим ст.162 КАС України не скористався, відзив на позовну заяву не подав.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.11-16), позивач 01.11.2018 року призначений на посаду директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.
23 березня 2020 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України ознайомила ОСОБА_1 з попередженням про наступне вивільнення (а.с.87) у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Відповідно до листка непрацездатності АДН №354310 (а.с.10), ОСОБА_1 з 23.10.2020 року по 27.10.2020 року був непрацездатним та перебував на амбулаторному режимі.
Відповідно до табелю Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за жовтень 2020 року (а.с.90), ОСОБА_1 з 01.10.2020 року по 21.10.2020 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати за згодою сторін, а з 22.10.2020 року по 23.10.2020 року значиться як робочі дні.
Відповідно до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.10.2020 року №470 «ОС» «Про звільнення ОСОБА_1 » (далі-Наказ) (а.с.61), відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1-1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», наказано: « 1.Звільнити ОСОБА_1 23 жовтня 2020 року з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України. 2.Фінансовому департаменту ( ОСОБА_2 ) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 57 календарних днів щорічної основної відпустки та 23 календарних дні додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби. 3.Фінансовому департаменту ( ОСОБА_2 ) виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат». Підставою Наказу зазначено «попередження про наступне звільнення від 26.03.2020».
Вважаючи наказ від 23.10.2020 року №470 «ОС» протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частин 1 та 5 статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
13.02.2020 року Кабінетом міністрів України прийнято постанову №218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - постанова №218), відповідно до пункту 1 якої, постановлено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (далі-Держархбудінспекція).
Пунктом 5 постанови №218 утворено комісію з ліквідації Держархбудінспекції та затверджено головою зазначеної комісії заступника начальника відділу методології та нагляду за здійсненням декларативних процедур департаменту дозвільних процедур Держархбудінспекції.
Пунктом 4 Постанови №218 встановлено, що Держархбудінспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.
Постановою №218 врегульовано процедуру ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції без визначення правонаступника.
Судом враховано, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно частин 1-3 статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Приписами пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
Як встановив суд 23.10.2020 року, наказом №470 «ОС» голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України, ОСОБА_1 звільнений з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Підставою звільнення в наказі зазначено: попередження про наступне звільнення 26.03.2020.
Відповідач надав до суду в додаток до пояснень від 12.01.2021 року табель ДАБІ в Одеській області за жовтень 2020 року (а.с.90), де зазначено, з 22.10.2020 року по 23.10.2020 року як робочі дні.
Су вважає недостовірним та неналежним доказом зазначене в табелі щодо періоду з 22.10.2020 року по 23.10.2020 року (як робочі дні позивача), оскільки судом встановлено, що в період 23.10.2020 року по 27.10.2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, який міститься в матеріалах справи (а.с.10).
Суд вважає необґрунтованим та безпідставним твердження відповідача про те, що йому не було відомо про перебування ОСОБА_1 на лікарняному та зазначає, що в матеріалах справи міститься повідомлення ОСОБА_1 про перебування на лікарняному, що направлено 23.10.2020 року на електронну пошту Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Частинами третьою, п'ятою статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
З аналізу вказаної норми судом резюмується, що державний службовець у випадках, передбачених частиною першою статті 87 Закону України «Про державну службу» не може бути звільнений у період, зокрема, тимчасової непрацездатності
Аналізуючи наведене, суд вважає, що відповідачем було порушено приписи статті 87 Закону України «Про державну службу», згідно якої у період тимчасової непрацездатності може бути лише складений наказ про звільнення особи, а датою звільнення повинна бути дата, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Проте згідно спірного Наказу позивач був звільнений 23.10.2020 року, тобто в період перебування на лікарняному.
Звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності є порушенням гарантованого законодавством права особи на працю та не може бути визнано законним і правомірним.
Частиною 1 ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За змістом положень статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Пунктами 4.1, 4.2 Інструкції № 58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо видачі ОСОБА_1 трудової книжки у день звільнення.
Суд критично оцінює лист Держархбудінспекції від 23.10.2020 року №40-501-10/6857/20, який складено на адресу ОСОБА_1 щодо отримання трудової книжки (а.с.86), оскільки позивач заперечує його отримання, а матеріали справи не містять доказів його направлення позивачу.
Судом встановлено, що відповідно до виписки по картці/рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року, 23 жовтня 2020 року з позивачем не було здійснено розрахунок, що є порушенням процедури звільнення позивача.
Враховуючи встановлене, суд вважає, що відповідачем було допущене грубе порушення трудових прав ОСОБА_1 , а тому наказ від 23.10.2020 року №470 «ОС» підлягає скасуванню з подальшим поновленням ОСОБА_1 , на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №487/6407/16-ц.
Отже, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що у спірному випадку відповідачем була порушена процедура звільнення позивача з займаної посади та винесення спірного в даній справі наказу є протиправним та такими, що не відповідає нормам чинного законодавства.
Разом з тим, суд встановив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1339 Кабінет Міністрів України постановив: відновити дію постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553 "Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю". У зв'язку з цим визнати таким, що втратив чинність, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №219 "Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду".
Таким чином, законодавчий акт, на підставі якого було прийнято оскаржуваний наказ, на даний час скасований, а тому вищевказаний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 1 та 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно абзацу 3 пункту 3 Порядку №100, усі витати включаються в розрахунок середньої заробітної тати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної тати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до підпункту "б" пункту 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до абзацу 6 пункту 2 Порядку, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної тати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна тата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про доходи Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 11.11.2020 року №40-602-14/528 (а.с.62), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1200,00 грн.
Врахувавши кількість днів вимушеного прогулу та розмір середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 1200,00 грн., суд дійшов висновку, що розмір виплати за час вимушеного прогулу становить 100800,00 грн. (84 дні * 1200,00 грн).
Отже, суд вважає за необхідне стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 100800,00 грн, як оплату за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2020 року по 23.02.2021 року з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків та зборів.
Згідно зі ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27- 29, 40, 47, 51, 52, 55- 63 Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Отже, з викладених норм Конституції України убачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984 року).
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.10.2020 року №470 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.
Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області з 24 жовтня 2020 року.
Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2020 року по 23 лютого 2021 року у розмірі 100800,00 грн. (сто тисяч вісімсот гривень), з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
Відповідач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України (бульв.Лесі Українки, 26, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 37471912).
Повний текст складено та підписано суддею 04.03.2021 року.
Суддя О.А. Вовченко
.