справа №380/12663/20
04 березня 2021 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша Володимира Миколайовича розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшлв позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач) в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.11.2020 року №11/03.30-09 щодо відмови у підтвердженні пільгового стажу роботи на умовах за Списком №2 в якості електрогазозварника у ВАТ Самбірська пересувна механізована колона №189 ВАТ «Львівводбуд» з 06.06.1988 року по 10.03.1989 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 06.06.1988 року по 10.03.1989 року електрогазозварником у ВАТ Самбірська пересувна механізована колона №189 ВАТ «Львівводбуд» на роботах за Списком №2, що становить 9 місяців 4 дні та здійснити призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.«б» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зменшенням пенсійного віку з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 17.06.2020 року.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, на протиправно на думку ОСОБА_1 відмовив йому у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку у відповідності до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач зазначає, що подав усі необхідні документи для підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Провадження у справі суд відкрив ухвалою від 05.01.2021.
ГУ ПФУ у Львівській області надало відзив на позов. Із заявленими вимогами відповідач не погоджується. Вказує, що поданими документами належним чином не підтверджується зайнятість позивача, а саме зайняті різанням та ручним зварюванням, на півавтоматичних машинах, а також на автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, як це передбачено розділом ХХХІІІ «Загальні професії» Списку №2, на яких міститься посилання у довідці №113-505. При цьому уточнююча довідка затвердженої форми за період роботи у Самбірському ПМК-189 тресу «Західводбуд» з 06.06.1988 по 10.03.1989 відсутня, ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.12.2008 Самбірську ПМК-189 ліквідовано, правонаступник відсутній. Крім того в поданих документах відсутня інформація про вид зварювальних робіт, що є необхідною умовою для права на призначення пенсії на пільгових умовах.
ОСОБА_1 надав відповідь на відзив. Наголошує, що відсутність документів не може нівелювати відомості трудової книжки оформлені належним чином, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
ГУ ПФУ у Львівській області надало заперечення. Зазначає, що подані позивачем документи недооформлені, а отже рішення про відмову у зарахуванні пільгового стажу є обґрунтованим, а дії Комісії правомірними.
Інших заяв чи клопотань по суті спору до суду не надходило.
Дослідивши наявні докази, всебічно та у повному обсязі з'ясувавши обставини справи, при вирішенні спору суд виходив з наступного.
Із записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 вбачається, що загальний пільговий стаж роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2 становить 6 років 10 місяців 19 днів, зокрема:
- з 01,07.1985 по 02.03.1987 (1 рік 8 місяців 1 день) - електрогазозварником в Стрийському вагоноремонтному заводі;
- з 04.05.1987 по 02.06.1988 (1 рік 30 днів) - електрозварником в Дрогобицькій пересувній механізованій колоні ПМК-72 ВАТ «Львівводбуд»;
- з 06.06.1988 по 10.03.1989 (9 місяців 4 дні) - електрогазозварником Самбірська пересувна механізована колона №189 ВАТ «Львівводбуд»;
- з 17.03,1989 по 31.07,1992 (З роки 4 місяці 14 днів) електрогазозварником в Дрогобицькому підприємстві електричних мереж ВЕО «Львівенерго».
ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років із заявою від 17.06.2020 про підтвердження стажу роботи на посадах що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Для підтвердження зазначеного стажу роботи подав наступні документи: Довідку з Єдиного державного реєстру про ліквідацію підприємства, установи, організації без визначення правонаступника, Трудову книжку, довідку про заробітну плату.
Рішенням Комісії при ГУ ПФУ у Львівській області від 16.11.2020 №11/03.30-09 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 відмовлено йому у підтвердженні стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 в якості електрогазозварника ручної електродугової (дугової) зварки у ВАТ Самбірська пересувна механізована колона №189 ВАТ «Львіводбуд» з 06.06.1988 по 10.03.1989.
Вважаючи означене рішення протиправним, а стаж що дає право на призначення спірної пенсії повністю підтвердженим, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позов.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09 липня 2003 року передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 2 частини 2 цього ж Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Аналіз вищенаведених норм законодавства вказує, що для зарахування певної роботи із шкідливими і важкими умовами праці до пільгового стажу передусім потрібно підтвердити, що виконання цієї роботи дає право на пільгову пенсію, тобто що виконані всі умови, зазначені в статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме:
- зайнятість у шкідливих умовах праці протягом повного робочого дня (час простою, відпустки без збереження заробітної плати, тощо до пільгового стажу не зараховуються);
- що виконувана робота відповідає Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України;
- підтвердження пільгової роботи результатами атестації робочих місць.
Як на підставу відмови у зарахуванні пільгового стажу та призначенні пенсії позивача ГУ ПФУ у Львівській області посилається на те, що стаж роботи на пільгових умовах за Списком №2 в якості електрогазозварника ручної електродугової (дугової) зварки у ВАТ Самбірська пересувна механізована колона №189 ВАТ «Львівводбуд» з 06.06.1988 по 10.03.1989.
Судом також встановлено.
Пільговий стаж ОСОБА_1 окрім записів наявних у трудовій книжці підтверджується: по Самбірській пересувній механізованій колоні №189 ВАТ «Львівводбуд» наступними архівними документами: копії особових рахунків за 1988 рік та 1989 рік, відповідно до яких позивач працював газоелектрозварником; довідка від 28.02 20)8 №271/У-2 про нараховану суму заробітної плати з червня 1988 по лютий 1989; копія наказу від 10.03.1989 №53-к про звільнення; архівна довідка від 28.02.2020 №271/У-2, в якій зазначено, що в особових рахунках нарахування заробітної плати ОСОБА_1 працював газоелектрозварником. В архівній довідці зокрема зазначено, що накази за 1988 рік та картка форми Т-2 за 1989 рік на зберігання в Державний архів Львівської області не поступали.
При цьому суд бере до уваги покликання позивача на ті обставини, що згідно Ухвали Господарського суду Львівської області від 22.12.2008 року (справа №6/178-4/94) та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виданого державним реєстратором Старосамбірської районної державної адміністрації 11.04.2019 року Самбірська пересувна механізована колона №189 ліквідована.
На переконання суду, на час прийняття рішення, Комісією не було з'ясовано, причини відсутності певних документів та не враховано, що ці обставини не залежать від заявника і не можуть слугувати підставою для обмеження його права на соціальний захист.
Крім того, позивач не відповідальний за збереження первинних документів, архіву та інших документів підприємства, тому не можу відповідати за дії або бездіяльність керівництва цих підприємств, враховуючи при цьому що підприємство ліквідовано і ці обставини підтверджуються належними доказами.
Суд також зазначає, що розділом XXXII «Загальні професії» Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах», затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, передбачалися професії «газозварники», «електрозварники» та їх підручні.
Суд також зазначає, що розділом XXXII «Загальні професії» Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах», затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, передбачалися професії «газозварники», «електрозварники» та їх підручні.
Розділом XXXIII «Загальні професії» Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10 передбачалися професії «газозварники», «електрозварники».
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 11 березня 1994 року № 162 затверджено Список № 2 виробництв, цехів, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в якому у розділі XXXIII «Загальні професії» передбачені професії «електрозварники», «електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах» та «газозварники».
З наведеного вбачається, що професія електрозварника та газозварника в спірні періоди була передбачена у всіх Списках №2 і відповідні записи про роботу позивача за професіями передбаченими Списками №2 у спірні періоди містяться у трудовій книжці ОСОБА_1 .
Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що єдиною підставою для визначення трудового стажу є трудова книжка, а у разі її відсутності або відповідних відомостей у ній уточнюючі довідки або рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Отож, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.
Зі змісту вказаного вбачається, що уточнюючі довідки чи інші докази мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13 та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 квітня 2018 року у справі № 164/1993/14-а, від 19 червня 2018 року у справі № 592/5846/17, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 28 березня 2019 року у справа №194/712/17, від 18 квітня 2019 року у справі №156/173/17, від 11 липня 2019 року у справі №423/1156/17 та від 11 липня 2019 року у справі №225/3845/17.
З огляду на викладене суд приходить до висновку що вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Комісії в частині відмови у зарахуванні спірного періоду роботи у ВАТ Самбірська пересувна механізована колона №189 ВАТ «Львівводбуд» з 06.06.1988 року по 10.03.1989 року до пільгового стажу підлягає задоволенню.
Стосовно покликань відповідача на дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсій, суд зазначає, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.
Згідно, положень ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вбачається, пенсійного віку ОСОБА_1 досяг ІНФОРМАЦІЯ_1 , а до відповідача звернувся 17.06.2020, тобто до спливу встановленого законодавством тримісячного терміну.
За таких обставин, на думку суду, з метою ефективного відновлення порушеного права ОСОБА_1 , його позов підлягає задоволенню в повному обсязі, в тому числі щодо вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 17.06.2020.
До аналогічних висновків по суті спірних правовідносин що склалися дійшов верховний Суд у постанові від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі 235/7638/16-а.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду справи не спростовано твердження позивача щодо протиправності бездіяльності ГУ ПФУ у Львівській області при вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840, 80 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.11.2020 року №11/03.30-09 щодо відмови у підтвердженні пільгового стажу роботи на умовах за Списком №2 в якості електрогазозварника у ВАТ Самбірська пересувна механізована колона №189 ВАТ «Львівводбуд» з 06.06.1988 року по 10.03.1989 року ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 06.06.1988 року по 10.03.1989 року електрогазозварником у ВАТ Самбірська пересувна механізована колона №189 ВАТ «Львівводбуд» на роботах за Списком №2, що становить 9 місяців 4 дні та здійснити призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.«б» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зменшенням пенсійного віку з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 17.06.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_2 ) з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Сакалош