02 березня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/264/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Дегтярьової С.В., розглянув у порядку спрощеного провадження (письмового провадження) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а, ЄДРПОУ: 20632802)
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у призначенні йому пенсії за вислугу років за його заявою від 20.07.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити, нарахувати та виплатити йому пенсію за вислугу років згідно вимог ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, виходячи з розрахунку 86% від суми щомісячного (чинного) заробітку, без обмеження граничного розміру з урахуванням середньомісячної суми виплат обчисленої за останні 24 календарні місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, відповідно до довідки прокуратури Кіровоградської області від 21.08.2020 за №18-236вих20.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.35).
Позов мотивовано тим, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, він мав достатній стаж роботи для призначення йому пенсії за вислугою років. З посиланням на норми статті 58 Конституції України, позивач зазначив, що на нього розповсюджуються саме норми статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 року щодо порядку зарахування часу роботи на прокурорських посадах, що дає право на пенсію за вислугою років, які були чинні на час прийняття його на роботу в органи прокуратури. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області відмовлено у призначені пенсії з підстав відсутності вислуги років на день звернення відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року. Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову (а.с.62-64). Відповідач стверджував, що на час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, а положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії втратили чинність. На момент звернення за призначенням пенсії за вислугу років позивач мав спеціальний стаж 15 років 3 місяці 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Що стосується розрахунку стажу який позивач самостійно вирахував собі відповідач вказує, що згідно зі ст.24 Закону України №1058 страховий стаж - це період (строк) протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004) на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у ОСОБА_1 наявним на момент звернення за пенсією є стаж який зазначений в довідці форми ОК-5.
Розглянувши справу в порядку спрощеного (письмового) провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
21.08.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ. На підтвердження заявленого надав копію трудової книжки серії НОМЕР_2 та диплом НОМЕР_3 від 27.06.2007 р. (а.с.42, 49-53, 55-56).
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 та поданих позивачем документів стаж роботи, який враховується до вислуги років ОСОБА_1 , складається з таких періодів навчання та роботи, а саме:
- з 12.08.2002 року по 27.06.2007 року - навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство»;
- з 13.09.2007 р. по 26.04.2011 р. помічник прокурора Петрівського району;
- з 26.04.2011 р. по 19.07.2013 р. старший слідчий Знам'янської міжрайонної прокуратури;
-з 19.07.2013 р. по 19.06.2014 р. прокурор відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органам, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області;
- з 19.06.2014 р. по 28.07.2015 р. старший прокурор відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органам, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області;
- з 28.07.2015 р. по 03.02.2016 р. прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області;
- з 03.02.2016 р. по 02.01.2018 р. прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області;
- з 02.01.2018 р. по теперішній час - заступник начальника відділу за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області (а.с.17-20).
Листом №1100-0302-8/25699 від 02.09.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області відмовило ОСОБА_1 у призначені пенсії за вислугою років, відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з посиланням на відсутність вислуги років на день звернення. До стажу роботи, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. 6 ст.86 Закону ОСОБА_1 зараховано період роботи з 13.09.2007 по 31.07.2020 в органах прокуратури Кіровоградської області та половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання з 01.09.2002 по 27.06.2007, що становить - 15 років 03 місяців 18 днів.
Позивач посилався на те, що вищевказану заяву про призначення пенсії він подав не 21.08.2020 року, а 20.07.2020 року. Відповідач стверджує, що 20.07.2020 року від позивача ніякі заяви не надходили, натомість, ГУ ПФУ в Кіровоградській області отримало звернення про яке веде мову позивач, 21.08.2020 року.
Матеріали справи містять копію заяви про призначення пенсії, яка датована 21.08.2020 року. Інших заяв, як то і доказів отримання її відповідачем позивачем суду не надано, а тому суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Позивач не погодившись з вищевказаною відмовою звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ері проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Аналогічна правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі по тексту Закону № 1789-ХІІ).
Зокрема, ст. 50-1 цього Закону (в редакції від 05 листопада 1991 року) було визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, ч. 1 ст. 50-1 замінено двома частинами та встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 01 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
З 15 липня 2015 року стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VIІ (надалі по тексту - Закон № 1697-VII).
Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України, що на разі заявляють про право на призначення пенсії, регулюється статтею 86 Закону №1697-VІІ, який набрав чинності 15 липня 2015 року, яка є діючою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону №1697-VІІ.
Між тим, на момент вступу в силу Закону №1697-VI, у позивача був відсутній необхідний стаж роботи та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури, визначений статтею 50-1 Закону № 1789-XII, а тому права на призначення пенсії за вислугу років за Законом № 1789-XII позивач не набув, у зв'язку з чим при прийнятті Закону №1697-VIІ та втраті чинності статтею 50-1 Закону № 1789-XII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
Таким чином, посилання позивача щодо можливості застосування до спірних правовідносин також статті 50-1 Закону №1789-ХІІ є помилковим.
Аналогічна правова позиція у справах цієї категорії, висловлена Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2018 року (справа № 686/17309/17).
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону №1697-VII збільшено стаж роботи, що дає йому право на пенсію за вислугу років у порівнянні зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратура» № 1789-ХІІ, а саме: прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зокрема, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.
Враховуючи викладене, оскільки позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 21.08.2020 року, то відповідно для призначення пенсії йому необхідно мати 24 роки 6 місяців стажу роботи, а у позивача стаж роботи, що зараховується до вислуги років менший, а тому підстав для призначення пенсії у відповідача не було.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи відповідача про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу є обґрунтованими та відповідають приписам чинного законодавства.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст.139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат понесених позивачем. Натомість, відповідачем не надано доказів понесення судових витрат у даній справі.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. Дегтярьова