22 лютого 2021 року Справа № 340/5973/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, вул. Соборна,7а, м. Кропивницький, 25009
про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
1)визнати неправочинною та незаконною переднамірену бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо виконання постанови від 14.09.2011 року Кіровоградського ОАС по адміністративній справі №2а-16102/11 про перерахування та виплату йому пенсії, як ліквідатору та інваліду - чорнобильцю;
2) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на його користь недонараховану та недоплачену пенсію за період з 09.02.2011 по 01.08.2020, яка є його власністю та матеріальним інтересом та якою незаконно володіє, користується та розпоряджається відповідач, в загальній сумі 563821,60 грн.
Ухвалою суду від 21.01.2021 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти адміністративного позову з наступних підстав. Так, відповідач вказує, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року скасовано постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда по справі №2а-16102/11 від 14.09.2011 р. та зобов'язано управління здійснити перерахунок пенсії, відповідно до ст. ст.50,54 Закону України №796-ХІІ, з урахуванням раніше здійснених виплат з 09.02.2011 року. Відповідач зазначає, що на виконання постанови Дніпропетровського ААС від 05.12.2013 року по справі №2а-16102/11 управлінням здійснено нарахування пенсії ОСОБА_1 з 09.02.2011 року по 22.07.2011 року. Нарахування та виплата пенсії позивачу здійснювалась відповідно до Постанови №1210. За таких обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (І категорії) та інвалідом ІІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач перебуває на обліку відповідача та отримує пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи та є особою з інвалідністю ІІІ групи .
Судом встановлено, що постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14.09.2011року (справа №2-а-16102/11) зобов'язано Управління ПФУ в м. Кіровограді здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як особі, яка постраждала від наслідків катастрофи на ЧАЕС І категорії, інваліду ІІІ групи, основної державної пенсії з розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком, згідно ч. 4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, з розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком, згідно з ст. ст. 50, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням виплачених сум.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року (справа №2а-3275/11) Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року скасовано постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда по справі №2а-16102/11 від 14.09.2011 р. та зобов'язано управління здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст.50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням та ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 09.02.2011 року, до змін у законодавстві або зміни соціального статусу, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
11.08.2020 р. позивач звернувся до відповідача з заявою до відповідача про виконання в добровільному порядку постанови суду (а.с.5).
Листом від 18.08.2020 року за №2259-2608/М-08/8-1100/20 відповідач повідомив позивача, що здійснення виплати за судовим рішенням можливо при наявності відповідного фінансування з державного бюджету. Рекомендовано звернутись до органів державної виконавчої служби з відповідними документами та за процедурою, встановленому Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою КМУ від 03.09.2014 №440.
Позивач, не погодившись з вказаною відмовою та діями відповідача, звернувся до суду з зазначеними позовними вимогами.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд, в першу чергу, враховує положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також приписи Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 за №796-XII, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14.06.2011 за №3491-VI, постанови Кабінету Міністрів України №745 від 06.07.2011 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 за №1210, а також інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовано Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (надалі по тексту також - Закон №796-XII).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 04 червня 2011 року № 3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом сім частини першої зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом чотири, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частина третя статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Відтак, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 04 червня 2011 року № 3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06 липня 2011 року № 745, якою встановлено інші розміри основної державної та додаткової пенсії, передбачені статтями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначена постанова набрала чинності 23 липня 2011 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту четвертого Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23 липня 2011 року набрала чинності постанова № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розмір додаткової пенсії особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, положення статей 50, 54 Закону № 796-XII підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" №2857-VI та постанови Кабінету Міністрів України № 745.
Таким чином, з 23 липня 2011 року чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-XII, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як встановлено судом з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, відповідачем на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 починаючи з 09.02.2011 з урахуванням вищенаведених положень Закону №796-XII та виплату перерахованої пенсії здійснено по 09.02.2011 по 22.07.2011.
Починаючи з 23.07.2011 року пенсія ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у обсягах, відповідно до постанови КМУ №1210.
Суд зазначає, що погашення заборгованості за рішеннями суду, які було ухвалено до 01 січня 2013 року здійснюються відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440.
31.12.2020 року управлінням ДВС прийнято до виконання виконавчий лист (дублікат) від 23.12.200 року №2а-16102/11 щодо нарахування та виплати коштів передбачених статтями 50, 54 Закону № 796.
Відповідно до пункту 20 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440, погашення заборгованості здійснюється Державним казначейством України в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень суду, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Суд вказує, що виконання судового рішення підтверджено довідками від 01.02.2021 року (а.с.52-54).
Перевіряючи доводи позивача щодо звуження його права на пенсію, розмір якої встановлено судовим рішенням, суд виходить з того, що в абзаці 4 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
У абзаці 6 п. 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Airey проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Kjartan Asmundsson проти Ісландії» від 12.10.2004.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Оскільки пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві. При цьому, період після ухвалення судом рішення, щодо якого, на думку позивача, порушуються його пенсійні права, і з якого у зв'язку з набранням чинності Закону № 3491-VI органами Пенсійного фонду України проводиться перерахунок пенсій таких категорій пенсіонерів як позивач, не підпадає під період, щодо якого захищено порушене право позивача і який досліджувався судом при вирішенні спору у 2011 році.
Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 619/2262/17 (К/9901/1564/17).
Під час розгляду вказаної справи суд бере також до уваги позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні «Великода Валентина Ніканорівна проти України» (параграф 21). Так, Європейський суд з прав людини щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19.01.2010 щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після внесення у 2011 році змін до законодавства, констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01.11.2011, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19.01.2010, і таким чином для скарги немає підстав.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Arras та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).
У абзаці 10 п. 2.1 Рішення від 26.12.2011 №1-42/2011 Конституційний Суд України відзначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Відтак, доводи позивача що відповідач протиправно припинив йому виплату основної та додаткової пенсії у розмірі, встановленому судовим рішенням, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, правових висновках Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та є безпідставними.
Стосовно суми заборгованості, розрахунок якої наведено позивачем у своєму позові, то суд зважає на те, що нарахування відповідних сум належить до компетенції відповідача, а тому наданий позивачем розрахунок не може бути прийнятий до уваги.
Враховуючи вищевикладені обставини та докази у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем не допущено протиправної бездіяльності щодо виконання постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда та перерахунку і виплати пенсії ОСОБА_1 , з 09.02.2011 року, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо можливого пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою вказаної статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відтак, Кодекс адміністративного судочинства України визначає, що дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Крім того, суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень в даному випадку є видом пасивної поведінки та має триваючий характер, що не дає можливості встановлення конкретної дати, від якої можливо обчислювати строк звернення до суду.
Водночас за правилами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Суд, отримавши позов, зобов'язаний з'ясувати чи має місце порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів особи.
У випадку, коли суб'єктивне право, свободи або інтереси не порушені, а відтак і не підлягають судовому захисту, застосування строків звернення до суду є помилковим. Іншими словами, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в даному випадку не застосовується.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів - громадян, віднесених до 1 та 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Судом встановлено, що позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, відповідно звільнений від сплати судового збору.
Оскільки, в задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 246, 382, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2021 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко