ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" березня 2021 р. справа № 300/3973/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо невидання наказу про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу'та зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно його рапорту від 11.12.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що грудні 2020 року звернувся до відповідача із рапортом, в якому зазначив, що його дружина ОСОБА_3 , яка проживає сама, має ряд захворювань, через які потребує постійного стороннього догляду зі сторони позивача, однак такий рапорт було залишено без реагування. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що відповідач неправомірно відмовляється звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 01.02.2021. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві від 25.01.2021 за №285, який міститься в матеріалах справи (а.с. 26-29). Просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що у своєму рапорті від 07.12.2020, який зареєстрований за вхідним №4559, позивач зазначив, що його дружина хворіє та потребує з його боку постійного стороннього догляду, проте до цього не долучив відповідних підтверджуючих документів, а саме:медичного висновку медико-соціальної експертної комісії. Вищезгаданий рапорт був розглянутий посадовими особами у встановленому порядку та помічником командира військової частини НОМЕР_1 - начальником юридичної служби майором юстиції ОСОБА_4 роз'яснено ОСОБА_1 , що у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів підстави щодо звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами відсутні. Дане рішення старший помічник начальника відділення персоналу старший лейтенант ОСОБА_5 довела в телефонному режимі позивачу та зауважила, що до свого рапорту від 07.12.2020 ОСОБА_1 недодав документи, які підтверджують набуття ним права на звільнення а тому, на даний час, неможливо задовольнити його рапорт про звільнення з військової служби.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
23.06.2020 ОСОБА_1 згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення (а.с 3).
07.12.2020 позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт щодо звільнення його з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами, а саме на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 9).
Однак, позивачу відмовлено у його звільненні. Так, як вказує відповідач у відзиві, помічником командира військової частини НОМЕР_1 - начальником юридичної служби майором юстиції ОСОБА_4 роз'яснено ОСОБА_1 , що у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів підстави щодо звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами відсутні.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду для захисту порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок проходження військової служби визначається Конституцією України, Законом України від 25.03.1992 за №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), Законом України від 21.10.1993 за №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ), Законом України від 06.12.1991 за №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі - Положення №1153), Законом України від 24.03.1999 за №548-ХIV»Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», а також іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Строки військової служби визначаються у статті 23 цього ж Закону, відповідно до частини 2 якої, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу:
- військовослужбовців, які закінчили вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти за програмою підготовки для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу та оволоділи:спеціальностями льотного складу авіації - 10 років; іншими спеціальностями - 5 років;
- громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років;інших громадян - від 1 до 5 років.
Згідно частини 1 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Підпунктом «ґ» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) на підставах, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини віком до 23 років, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
утримання військовослужбовцем дитини з інвалідністю, яка має будь-які види порушень функцій організму III-IV ступеня їх вираження та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II-III ступеня їх вираження відповідно до критеріїв встановлення інвалідності дітям, затверджених Кабінетом Міністрів України, або дитини з інвалідністю, яка має функціональні порушення в організмі та обмеження життєдіяльності, які відповідають критеріям для встановлення I чи II групи інвалідності для повнолітньої особи згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
утримання військовослужбовцем дитини з інвалідністю підгрупи А віком до 18 років.
При цьому, відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, відповідно до пункту 35 Положення №1153, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):
1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами «а» - «г», «д», «е», «є», «з» - «й» та «л» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період:
після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами «ґ», «й» та «к») частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «ж», «к» пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «й» та «к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У «Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013, зазначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: (…) необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (…).
Також суд звертає увагу, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 за №1932-XII.
Згідно приписів статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Суд констатує, особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 за №303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №205/1993/17.
З урахуванням викладеного, суд погоджується із позивачем, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби під час дії особливого періоду у зв'язку, в тому числі, із необхідністю постійного стороннього догляду за хворою дружиною.
Однак, таку необхідність, враховуючи приписи підпункту «ґ» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, пункту 35 Положення №1153 та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013, потрібно підтвердити належним чином, а саме відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років.
Суд встановив, що позивачем надано відповідачу, а також долучено до матеріалів позову в підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за хворою дружиною копію виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1094 (а.с. 10-11), виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3954/19 (а.с. 10-11), виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1094 (а.с. 12-13), виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №296 (а.с. 14-15).
У вказаних виписках із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого зазначені та описані захворювання дружини позивача - ОСОБА_3 , а також надані відповідні рекомендації - спостереження сімейного лікаря по місцю проживання, спостереження у ендокринолога, пульмонолога та інше. Однак, у даних виписках не вказано про необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_3 .
Крім того, суд погоджується із відповідачем, що підставою для звільнення позивача з лав Збройних Сил України через сімейні обставини є медичний висновок медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), як передбачено підпунктом «ґ» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, пунктом 35 Положення №1153. При цьому, в медичному висновку МСЕК має бути зазначено про необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною, в даному випадку - ОСОБА_3 . Такого медичного висновку ОСОБА_1 разом із рапортом про звільнення не надав відповідачу, а також такий відсутній у матеріалах даної адміністративної справи.
Як наслідок, у відповідача не було жодних правових підстав для звільнення ОСОБА_1 в особливий період на підставі положень частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.