ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" березня 2021 р. справа № 300/598/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду заяву про роз'яснення судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (далі - відповідач, Управління ДСНС в Івано-Франківській області) про зобов'язання відповідача виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік; додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016-2017 роки; допомогу на оздоровлення за 2017 рік в розмірі грошового забезпечення; стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 позов задоволено частково. Зобов'язано Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік. Зобов'язано Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016-2017 роки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 26.08.2020 скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 в частині задоволених позовних вимог і прийнято в цій частині постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління ДСНС в Івано-Франківській області про зобов'язання до вчинення дій відмовлено. У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 в адміністративній справі №300/598/20 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11.02.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 скасовано та залишено в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2020.
03.03.2021 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про роз'яснення рішення суду, в якій ОСОБА_1 просить роз'яснити рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно частини 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження.
За таких обставин, суд вирішив розглянути питання про роз'яснення судового рішення в даній адміністративній справі в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України визначає порядок роз'яснення судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.
Це означає, що роз'яснення судового рішення є за своєю правовою суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 визначено, що в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Таким чином, роз'яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання. Інакше кажучи це стосується випадків, коли недотримані вимоги ясності, визначеності такого судового рішення адміністративного суду. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, що виникають суперечки щодо його розуміння та під час виконання.
Підставою для подання заяви про роз'яснення судового рішення, є як це визначає закон його незрозумілість. Отже, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, а також (або) для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Сама суть роз'яснення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові вимоги або на невирішені вимоги, він лише має пояснити положення постановленого ним рішенням, які нечітко ним сформульовані, або є незрозумілими для зацікавлених осіб, що позбавляє його можливості реалізації або оскарження.
Отже, роз'яснення судового рішення є за своєю суттю розширеним мотивуванням судового рішення та способом усунення незрозумілості його змісту, що може виражатись, зокрема, у можливості неоднакового тлумачення висновків суду, що перешкоджає його належному виконанню. При цьому роз'яснення здійснюється без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом.
Суд вказує, що в рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 в мотивувальній частині зазначено:
«Стосовно заявлених вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати компенсації за невикористану відпустку, яка не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 за №95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин щодо стягнення середнього заробітку норми КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що обов'язок підприємства виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по «день фактичного розрахунку» пов'язаний безпосередньо з фактом фактичного розрахунку, що відсутнє по даній адміністративній справі.
Нормами КЗпП України та іншими нормами законодавства не передбачено проміжного стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У зв'язку з відсутністю факту фактичного розрахунку із зазначенням конкретного дня фактичного розрахунку, по справі відсутні підстави, визначені статтею 117 КЗпП України, що виключає наявність обов'язку відповідача виплатити середній заробіток позивачу за час затримки розрахунку.
Як наслідок, відсутні підстави для задоволення заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за весь час не виплати у повному обсязі компенсації за не використану щорічну основну та додаткову відпустку по день винесення рішення судом по справі».
У зв'язку із вказаним, судом відмовлено у резолютивній частині рішення від 29.04.2020 у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, судом вирішено під час розгляду справи позовну вимогу позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, та в її задоволенні відмовлено, при цьому, у мотивувальній частині рішення від 29.04.2020 обґрунтовано висновок суду про відмову у задоволенні такої позовної вимоги.
З огляду на викладене, суд констатує, що рішення суду є зрозумілим та не потребує додаткового роз'яснення.
Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для роз'яснення рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2020, передбачених статтею 254 КАС України, оскільки воно є зрозумілим за змістом, а заява про роз'яснення судового рішення не підлягає до задоволення.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 243, 248, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення в адміністративній справі №300/598/20 - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала постановлена під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Кафарський В.В.