Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 березня 2021 р. Справа№200/973/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169496; Донецька обл., м.Волноваха, вул. Обручева, буд. 17) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчини певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним рішення про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 84 відсотки від суддівської винагороди на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області від 05.03.2020 № 04-335 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020, з урахуванням фактично виплачених сум.
В обґрунтування позову посилається на те, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 відповідачем у грудні 2020 здійснено перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 54% суддівської винагороди. Позивач з таким перерахунком не згодна, оскільки щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці їй було призначено з вересня 2016 року у розмірі 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Вважає таке рішення відповідача протиправним і таким, що порушує її конституційні права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, надав до суду відзив, вмотивований тим, що при розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 управління керувалося вимогами чинного законодавства, а саме частиною третьою статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII та висновками суду, наведеними у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі 200/6646/20. Зазначає, що розмір суддівської винагороди позивача у зв'язку із застосуванням до неї вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII має становити 54% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Враховуючи висновок Конституційного суду України, наведений у рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020, на думку відповідача управління не може застосовувати при розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці різні підходи: один при визначенні відсотку суддівської винагороди, застосовуючи вимоги Закону України «Про судоустрій і статус судів» від 07.07.2010 №2453-VI, а інший для визначення базового розміру окладу судді згідно вимог Закону №1402.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорту громадянина України.
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
З вересня 2016 року позивач є суддею у відставці, їй було призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 84% суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду 28.09.2020 у справі 200/6646/20-а скасовано рішення Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 20.03.2020 № 1955 з додатком до нього від 06.07.2020 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 16.03.2020 та зобов'язано здійснити позивачеві перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області від 05.03.2020 № 04-355, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
Тобто, право позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII з 19 лютого 2020 року встановлено зазначеним рішенням Донецького окружного адміністративного суду.
Визначення відсотку суддівської винагороди, який складає розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці, не було предметом розгляду у вказаній справі.
У грудні 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо роз'яснення порядку визначення суми її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за результатом розгляду якої листом № 0576-10-8/555 від 15.01.2021 повідомлено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у грудні 2020 року здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII з розрахунку посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 54 % суддівської винагороди (а.с.13).
Зазначені обставини не є спірними між учасниками справи.
Не погоджуючи із вказаними діями і рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Тобто, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.2005 (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Як вже було зазначено судом, статтею 22 Конституції України визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Судом встановлено, що позивач набула право на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у вересні 2016 року у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI і їй було призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 84% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, що підтверджено матеріалами справи, а тому, враховуючи приписи статті 22 Конституції України, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці позивачеві належить перерахувати саме з 84% суддівської винагороди.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Оскільки матеріали справи не містять рішення про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% від суддівської винагороди і відповідачем у відзиві щодо нього не наголошувалося і до відзиву не додано, належним та ефективним способом захисту порушених у спірних відносинах прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо перерахунку грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020 у розмірі 84% суддівської винагороди, зазначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області від 05.03.2020 № 04-335, з урахуванням фактично сплачених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторонни, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, за подання адміністративного позову позивачем відповідно до квитанції № 60302 від 22.01.2021 сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн.
Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Враховуючи наведене вище, судовий збір у сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169496; Донецька обл., м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчини певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169496; Донецька обл., м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17) щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у розмірі 54% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169496; Донецька обл., м. Волноваха, вул. Обручева, буд.17) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 у розмірі 84% суддівської винагороди згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області від 05.03.2020 № 04-335, з урахуванням фактично сплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 37803258; 84122, Донецька обл., пл. Соборна, буд. 3) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 03 березня 2021 року
Суддя С.В. Ушенко