04 березня 2021 року Справа № 160/17683/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
30.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 15 травня 2019 року № Ф-16668-53/64 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 20973,90 грн.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню з наступних підстав. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2015 року № 804/9982/15 за позовом Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області підприємницьку діяльність позивача припинено. З 01.01.2014 року позивач підприємницьку діяльність не здійснював, податкову звітність не подавав. Зазначені обставини встановлено вказаною постановою суду та є преюдиційними. При цьому у період з 21.07.2014 року по 25.08.2015 року позивач працював на ПП «Нікопольське Курча» на посаді вантажника, а з 03.11.2015 року по 16.10.2020 року у ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на посаді транспортувальника, що виключає ведення позивачем підприємницької діяльності в цей період та підтверджується записами у трудовій книжці. Роботодавцем в цей період за позивача сплачувався єдиний соціальний внесок. Інших джерел доходів у вказаний період часу позивач не мав і підприємницьку діяльність не здійснював. Також зазначив, що облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 03.02.2020 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
27.01.2021 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. На дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебував у стані припинення припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, і як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становить 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн.х22%, де 3200 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017р.). За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць ( 3723,00 грн.х22%, де 3723,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018р.). У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 грн, на місяць (4173,00 грн.х22%, 4173,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019р.). Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2017 рік: сума переплати станом на 31.12.2017 року становила 57 грн. Нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн., нарахування не сплачені. Враховуючи переплату на кінець 2017 року в сумі 57 грн. (8448 грн. - 57 грн. - 8391грн., недоїмка). Нарахування за 2018 рік: 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.04.2018 року, нарахування не сплачені; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.07.2018 року, нарахування не сплачені; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.10.2018 року, нарахування не сплачені. Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 15 762,54 грн. Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні нарахування за 2019 рік: 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 21.01.2019 року, нарахування не сплачені; 1 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені. Сума недоїмки станом на 15.05.2019 року становила 20973,90 грн. Відповідно до Інструкції №449 саме на ці су було винесено вимогу №Ф- 16668- 53/64 на суму 20973,90 грн., адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Податковий орган на підставі п 4 розд. VI Інструкції №449 надіслав 14.06.2019р. позивачу вимогу від 15.05.2019 року №Ф-16668-53/64 на суму 20973,90 грн., яка пролежала на поштовому відділені й була повернена податковому органу за закінченням терміну зберігання 02.07.2019 року. Па підставі вказаного, вимога від 15.05.2019 року №Ф-16668-53/64 на суму 20973,90 грн. набула статусу узгодженої 13.07.2019 року. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКІШ НОМЕР_1 ) з 08.02.1999 року по 07.12.2020 року перебував на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Лівобережному ДПІ (Самарський район м. Дніпра), як фізична особа-підприємець.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2015 року №804/9982/15 за позовом Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області підприємницьку діяльність позивача припинено.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 було припинено 07.12.2020 року, запис за №2002240100004026958.
15.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-166668-53/64 У із сплати єдиного внеску станом на 15.10.2019 року на суму 20973,90 грн.
Так, за 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн., а саме сума переплати станом на 31.12.2017 року становила 57 грн., нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн. Враховуючи переплату на кінець 2017 року в сумі 57 грн., сума недоїмки становить 8391,00 грн. (8448 грн. - 57 грн. - 8391 грн.).
За 2018 рік сума нарахувань єдиного внеску становить:
1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;
2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;
3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року.
Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 15 762,54 грн.
За 2018 рік сума нарахувань єдиного внеску становить:
4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;
1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року.
Сума недоїмки станом на 15.05.2019 року становила 20973,90 грн.
Так, недоїмка за 2017 рік становить 8391,00 грн. та відповідачем було здійснено донарахування за 1 квартал - 3 квартал 2018 року у розмірі 7371,54 грн., а також відповідачем здійснено донарахування за 4 квартал 2018 року та 1 квартал 2019 року у розмірі 5211,36 грн.
Станом на 31.12.2017 року в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 20973,90 грн. (8391,00 грн. + 7371,54 грн. + 5211,36 = 20973,90 грн.).
Не погодившись із зазначеними нарахуваннями позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), за ОСОБА_1 сплачувались страхові внески за період: 2017 рік, 2018 рік та 1 квартал 2019 року (включно), що включає спірний період, у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
За таких обставин відповідач дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов'язку сплати за ЄСВ за спірний період за себе як фізичної особи-підприємця, який фактично не здійснює господарську діяльність (факт відсутності у платника податку доходів та неподання ним звітності відповідачем не заперечується).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, стягненню на користь позивача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 15 травня 2019 року № Ф-16668-53/64 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 20973,90 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-А м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Серьогіна