04 березня 2021 року Справа № 160/17051/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 , з 02.01.2019 року та не зарахуванню до стажу роботи період: з 12.09.1977 року по 21.08.1979 рік, з 17.01.1980 року по 27.08.1982 року, з 21.04.1983 року по 09.01.1989 року, з 29.11.1991 року по 23.01.1992 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України включити до стажу, що дає право на призначення пенсії на загальних підставах період роботи з 12.09.1977 року по 21.08.1979 року, з 17.01.1980 року по 27.08.1982 року, з 21.04.1983 року по 09.01.1989 року, з 29.11.1991 року по 23.01.1992 року;
- нарахувати, призначити та виплатити ОСОБА_1 , в порядку Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсію за віком починаючи з 02.01.2019 року.
В обґрунтування позову вказано, що позивач звернулась до відповідача із заявою щодо призначення пенсії за віком, при цьому, відповідачем було відмовлено у призначенні такої пенсії. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії та не зарахування відповідного періоду роботи до загального страхового стажу протиправними, та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та порушує права гарантовані Конституцією України та законами України. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
22.12.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
19.01.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду повторно витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
03.02.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання відповідача та продовжено строк для виконання вимог ухвали від 19.01.2021 року.
05.02.2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що надана відповідачем відмова у призначенні пенсії позивачу є правомірною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки періоди роботи з 12.09.1977 року по 21.08.1979 рік, з 17.01.1980 року по 27.08.1982 року, з 21.04.1983 року по 09.01.1989 року, з 29.11.1991 року по 23.01.1992 року зараховані до загального страхового стажу позивача, а тому відсутній спір з приводу вказаних періодів. З огляду на вищевказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 02.01.2029 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
29.03.2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №045650003142 відмовило позивачу в призначені пенсії за віком, оскільки згідно наданих документів можливо зарахувати до загального страхового стажу 14 років 9 місяців 12 днів.
Позивач вважає протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії та не зарахування до стажу роботи період: з 12.09.1977 року по 21.08.1979 рік, з 17.01.1980 року по 27.08.1982 року, з 21.04.1983 року по 09.01.1989 року, з 29.11.1991 року по 23.01.1992 року, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Так, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказала, що при відмові у призначеній їй пенсії відповідачем не було зараховано до загального страхового стажу періоди роботи з 12.09.1977 року по 21.08.1979 рік, з 17.01.1980 року по 27.08.1982 року, з 21.04.1983 року по 09.01.1989 року, з 29.11.1991 року по 23.01.1992 року.
Тобто, в даному випадку є спірним не зарахування позивачу до загального страхового стажу періоди роботи з 12.09.1977 року по 21.08.1979 рік, з 17.01.1980 року по 27.08.1982 року, з 21.04.1983 року по 09.01.1989 року, з 29.11.1991 року по 23.01.1992 року.
При цьому, судом встановлено, що з матеріалів пенсійної справи позивача, а саме із витягу з ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії після звернення позивача із заявою про призначення пенсії, позивачу було зараховано у страховий стаж періоди роботи, зокрема: з 12.09.1977 року по 21.08.1979 рік, з 17.01.1980 року по 27.08.1982 року, з 21.04.1983 року по 09.01.1989 року.
Таким чином, вимоги позивача щодо визнання протиправної відмови, не зарахування до страхового стажу періоди з 12.09.1977 року по 21.08.1979 рік, з 17.01.1980 року по 27.08.1982 року, з 21.04.1983 року по 09.01.1989 року, та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу вказані періоди роботи є безпідставними, оскільки вже були зараховані до страхового стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача період роботи з 29.11.1991 року по 23.01.1992 року, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відмова у призначенні позивачу пенсії не містить посилань на те, які періоди роботи позивача не зараховані до страхового стажу, так, як і не містить причин не зарахування відповідних періодів, при цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що період роботи з 29.11.1991 року по 23.01.1992 року не зараховано до страхового стажу позивача через порушення інструкції про ведення трудових книжок, а додаткові довідки позивачем не надавались.
Частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідні положення кореспондуються і в Законі України «Про пенсійне забезпечення».
Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, чинним законодавством України передбачено право органів Пенсійного фонду при призначенні/перерахунку пенсії перевіряти обґрунтованість видачі документів та достовірність поданих відомостей.
Проте, в даному випадку відповідач не скористався своїм правом перевірки достовірності записів у трудовій книжці, натомість відмовивши у призначенні пенсії та зарахуванні позивачу до страхового стажу період роботи позивача, без обґрунтованих підстав, пославшись лише на формальні неточності у записах.
Таким чином, позиція пенсійного органу, яка полягає у відмові зараховувати певний період роботи до страхового стажу через можливу помилку у трудовій книжці, підлягає відхиленню.
Крім того, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Також, суд вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду у справі №687/975/17 від 21.02.2018.
Як передбачено ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог зобов'язати відповідача врахувати вищевказаний період роботи, нарахувати, призначити та виплатити пенсію позивачу, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення, перерахунку пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 02.01.2019 року.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в сумі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №840,80 від 21.12.2020 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 420,40 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2019 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв