Справа №2-7802/12
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4591/2021
23 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Немировської О.В., Семенюк Т.А.
при секретарі Коліснику В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Акопян Марії Анатоліївни на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року (суддя Колесник О.М.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заінтересована особа: Дарницький районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві,
встановив:
рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» 83 545грн 15коп. заборгованості за кредитним договором №32-375/07-А від 28 грудня 2007 року; 22 422грн 28коп. заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом; 248 599грн 38коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентів за користування кредитом, 5 694грн 15коп. заборгованості за кредитним договором №32-375/07-А-Л від 28 грудня 2007 року; 6 086грн 11коп. заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом; 94 672грн 73коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентів за користування кредитом, 3 219грн судового збору, а всього 464 238грн 81коп.
У лютому 2019р. ТОВ «АНСУ» звернулось до суду із заявою про заміну стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на його правонаступника ТОВ «АНСУ».
Мотивуючи вимоги заяви, ТОВ «АНСУ» зазначало, що 21 листопада 2018 року уклало з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого право вимоги за кредитним договором №32-375/07-А від 28 грудня 2007 року та за кредитним договором №32-375/07-Л від 28 грудня 2007 року, укладеним між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «АНСУ».
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року заяву ТОВ «АНСУ» задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження у цивільній справі № 2-7802/12 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ».
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Акопян М.А. просить скасувати ухвалу суду.
Представник боржника посилається на порушення судом норм ч. 2 ст. 95 ЦПК
України, оскільки надані суду копії документів у підтвердження відступлення права вимоги не засвідчені належним чином, а також не зазначено, чи є такі документи у заявника в оригіналі.
Також представник боржника звертає увагу, що до ТОВ «АНСУ» згідно умов договору про відступлення права вимоги не передано право вимоги по стягненню з боржника судових витрат у сумі 3 219грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «АНСУ» просить залишити її без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів боржника, оскільки надані суду копії документів у підтвердження відступлення права вимоги були завірені належним чином, у заяві зазначено про наявність у заявника оригіналів документів, копії яких надавалися суду, укладений договір не оспорювався, не визнавався недійсним, а отже є правомірним і підлягає виконанню. Разом з цим, заявник вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що до ТОВ «АНСУ» не передано право вимоги по стягненню з боржника судових витрат у сумі 3 219грн, тому суд апеляційної інстанції може змінити ухвалу суду в цій частині.
ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ТОВ «АНСУ», будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги на офіційні електронні адреси (с.с.128, 129), у судове засідання своїх представників не направили, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Акопян М.А., яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2013 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» стягнуто 83 545грн 15коп. заборгованості за кредитним договором №32-375/07-А від 28 грудня 2007 року; 22 422грн 28коп. заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом; 248 599грн 38коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентів за користування кредитом, 5 694грн 15коп. заборгованості за кредитним договором №32-375/07-А-Л від 28 грудня 2007 року; 6 086грн 11коп. заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом; 94 672грн 73коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентів за користування кредитом, 3 219грн судового збору, а всього 464 238грн 81коп.
22 листопада 2013р. Дарницьким районним судом м. Києва виданий виконавчий лист на виконання вказаного рішення суду, за яким постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Вишневським Ю.А. відкрито виконавче провадження № 48348118.
21 листопада 2018 року між ТОВ «АНСУ» та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладений договір про відступлення прав вимоги за вимогами банку до позичальників та поручителів, правонаступників боржників, спадкоємців боржників та інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників за кредитними договорами та договорами поруки, у тому числі і за кредитними договорами №32-375/07-А від 28 грудня 2007 року та №32-375/07-А-Л від 28 грудня 2007 року.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з правомірності вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він ґрунтується на нормах матеріального і процесуального права, та відповідає наданим документам.
Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін
виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п'ята статті 442 ЦПК).
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 цього Кодексу).
За змістом частини першої статті 512 ЦК України відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину.
Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи з цих норм права, зокрема, пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 2-230/11 (провадження № 61-46230св18), у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №6-1355/10 (провадження №61-12076св18).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 вказано, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у цій справі.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16викладено висновок, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень щодо перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний
перехід прав та обов'язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Судом першої інстанції не встановлено, що договір про відступлення прав вимоги від 21 листопада 2018 року оспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним і на відповідні обставини не посилається представник боржника, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Доводи апеляційної скарги про те, що заявником не надано суду належних та достатніх доказів набуття права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржником, колегія суддів вважає безпідставними, так як суду надані копія договору про відступлення прав вимоги від 21 листопада 2018 року; копія реєстру кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, у пунктах 210 і 211 зазначені кредитні договори, які були укладені з ОСОБА_1 , копії кредитних договорів.
При цьому, копії наданих суду документів завірені представником заявника, а у заяві зазначено, що всі письмові докази, копії яких додано до заяви про заміну сторони виконавчого провадження, наявні у заявника у оригіналі.
Посилання у апеляційній скарзі на недотримання заявником вимог ч. 2 ст. 95 ЦПК України та національного стандарту України при посвідченні наданих суду копій, що на думку апелянта, є підставою для відмови у задоволенні заяви, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ч. 2ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частина 4 статті 95 ЦПК України зазначає, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок засвідчення копій документів, визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55).
Відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.
Надані заявником суду першої інстанції копії документів посвідченні представником заявника ОСОБА_2 , містять у правову куті слово «копія» та напис «З оригіналом згідно», прізвище особи, яка їх посвідчила.
Колегія суддів вважає таке посвідчення наданих копій достатніми для прийняття наданих документів, які належних доказів.
Крім того, необхідно враховувати практику застосування Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ) статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 №475/97-ВР (далі Конвенція).
Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року та Нун'єш Діаш проти Португалії від 10 квітня 2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року).
Отже, вимагати засвідчення наданих суду копій у суворому дотриманні положень Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, може бути підставою для визнання такої вимоги надмірним формалізмом, що перешкоджає особі доступ до правосуддя.
Разом з цим, посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом тієї обставини, що до ТОВ «АНСУ» згідно умов договору про відступлення права вимоги від 21 листопада 2018 року не передано право вимоги по стягненню з боржника судових витрат у сумі 3 219грн, колегія суддів вважає правомірними, що не заперечує заявник, тому ухвала суду підлягає зміні в цій частині.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Акопян Марії Анатоліївни задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року змінити, доповнивши резолютивну частину ухвали реченням наступного змісту: «крім стягнення 3 219грн судового збору».
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 4 березня 2021 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді О.В. Немировська
Т.А. Семенюк