іменем України
03 березня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/2169/18
Головуючий у першій інстанції - Кочура О. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/73/21
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Скрипки А.А.
суддів: Губар В.С., Онищенко О.І.
секретар: Поклад Д.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, прокуратура Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура), Державна казначейська служба України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура) на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області у складі судді Кочури О.О. від 09 липня 2020 року, місце ухвалення рішення місто Новгород-Сіверський, дата складання повного тексту рішення 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, прокуратури Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, прокуратури Чернігівської області, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, коштів на його користь - 900 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 09.02.2015 року слідчим Новгород-Сіверського РВ УМВС України в Чернігівській області в ЄРДР було внесено відомості за ознаками передбаченого ч.2 статті 307 КК України кримінального правопорушення. Позивач вказував, що 10.03.2015 року його було незаконно затримано слідчим СВ Новгород-Сіверського ВП ГУНП в Чернігівській області, і 10.03.2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні передбаченого ч.2 статті 307 КК України кримінального правопорушення (було висунуто обвинувачення у вчиненні двох епізодів передбаченого ч.2 статті 307 КК України кримінального правопорушення). 11.03.2015 року по відношенню до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому продовжувався. 01.07.2015 року ухвалою суду було змінено застосований відносно позивача запобіжний захід, із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Вироком від 27.10.2015 року Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 за висунутим обвинуваченням у вчиненні передбаченого ч.2 статті 307 КК України кримінального правопорушення було визнано невинуватим та виправдано, при цьому суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення та встановив факти провокацій з боку працівників міліції. Позивач вказує, що даний вирок суду залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернігівської області. Посилаючись на положення Закону України ''Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, та враховуючи час незаконного перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, а також тривалість протиправних обмежень, а саме, незаконного затримання, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні двох епізодів тяжкого кримінального правопорушення, незаконного застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, незаконного застосування цілодобового домашнього арешту, проведення у житлі обшуку, накладення арешту на майно, незаконне проведення низки негласних слідчих дій, в ході яких було здійснено незаконне втручання як у особисте життя, так і у життя родини, безпідставне проведення двох судово-психіатричних експертиз, ОСОБА_1 у позові стверджує, що йому завдано моральну шкоду, в рахунок відшкодування якої він просить стягнути на свою користь 900 000 грн.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.07.2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, прокуратури Чернігівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 в якості відшкодування моральної шкоди 235 835 грн. Стягнуто до державного бюджету України судовій збір на загальну суму 2 358 грн. з прокуратури Чернігівської області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та Державної казначейської служби України в рівних частках по 786 грн. з кожного.
У апеляційній скарзі прокуратура Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура) просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.07.2020 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог заявленого позову. Також прокуратура Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура) в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 09.07.2020 року в частині розподілу судових витрат, та компенсувати їх за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 09.07.2020 року є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції не з'ясовано всі обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому, висновки суду не відповідають обставинам справи. В доводах апеляційної скарги прокуратура Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура) зазначає про недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди та безпідставність визначення судом першої інстанції розміру відшкодування в сумі 235 835 грн. Доводи апеляційної скарги стверджують, що прокуратура Чернігівської області не може бути відповідачем по даній справі, оскільки шкода, завдана громадянину незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції, з незрозумілих міркувань, визначено розмір відшкодування позивачу у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за період перебування під вартою та у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати за період перебування під домашнім арештом. Доводи апеляційної скарги вказують, що має місце наявність винесення відносно позивача виправдувального вироку, проте, даний факт, сам по собі, не може свідчити про завдання особі моральної шкоди, оскільки для її відшкодування потрібні складові: незаконне рішення, дії чи бездіяльність органу прокуратури, шкода, протиправність дій її завдавача, причинний зв'язок між його діями та шкодою, і вказані обставини підлягають доказуванню на загальних підставах. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми. Доводи апеляційної скарги звертають увагу на ті обставини, що законом визначено мінімально гарантований розмір відшкодування, у випадку підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди за період з 10.03.2015 року по 16.05.2016 року - 1 рік 2 місяці 6 днів, що становить 122 798 грн. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь позивача завищений розмір морального відшкодування, який не відповідає вимогам розумності і справедливості. Доводи апеляційної скарги вказують, що жодних доказів застосування органами досудового розслідування до позивача морального чи фізичного впливу суду не надано. Доводи апеляційної скарги зазначають, що при вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №497/2885/15-ц. Доводи апеляційної скарги стверджують, що моральна шкода відшкодовується не за час перебування особи під вартою, а за кожен місяць перебування особи під слідством чи судом. Доводи апеляційної скарги вказують, що визначення судом першої інстанції моральної шкоди у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати за період перебування ОСОБА_1 під домашнім арештом є необґрунтованим, судом не досліджувалось питання, чи звертався позивач з відповідним клопотанням про пом'якшення даного запобіжного заходу, з огляду на необхідність працевлаштування та інших потреб. Доводи апеляційної скарги зазначають, що ОСОБА_1 з 10.03.2015 року по 16.05.2016 року правомірно перебував під слідством та судом, при цьому, процесуальні дії органу досудового розслідування та суду були необхідними, допустимими та вчинялись з метою встановлення істини у справі, в судовому порядку не скасовувались, у зв'язку з чим підстави для відшкодування шкоди відсутні взагалі. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 09.07.2020 року невірно визначив питання щодо стягнення коштів з Державної казначейської служби, оскільки кошти державного бюджету належать на праві власності державі, як учасниці цивільних правовідносин. У зв'язку з даними обставинами, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив суму судового збору, а також, незважаючи на відсутність задоволених судом вимог до регіональної прокуратури, в порушення норм статті 141 ЦПК України, стягнув з прокуратури Чернігівської області на користь Державного бюджету України 786 грн. судового збору.
В судовому засіданні апеляційного суду представник Чернігівської обласної прокуратури Косова О.А. підтримала доводи та вимоги поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв'язку з її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 09.07.2020 року.
В судове засідання апеляційного суду представники Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Державної казначейської служби України, належним чином повідомлених про час і місце судового розгляду даної справи, не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Наказом Офісу Генерального прокурора №410 від 03.09.2020 року ''Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур'', наказано перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичну особу ”Прокуратура Чернігівської області” у ”Чернігівська обласна прокуратура” (а.с.2-5, том 2).
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 09.02.2015 року ст. о/у БНОН Новгород-Сіверського РВ УМВС України в Чернігівській області звернувся до начальника Новгород-Сіверського РВ УМВС України в Чернігівській області із рапортом (а.с.7, том 1) в якому повідомляв, що в ході розробки та проведення оперативно-розшукових заходів по ОРС ”Захист” №14/3040, за якою розроблявся мешканець Новгород-Сіверського району на ім'я ОСОБА_2 , було встановлено, що він вчиняє збути наркотичної речовини ”марихуани” на території району, що унеможливлює подальше ведення ОРС, у зв'язку з вчиненням злочину, передбаченого ч.2 статті 307 КК України.
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 03.03.2015 року (а.с.19, том 1), було надано дозвіл на проведення обшуку в житловому будинку та господарських будівлях, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 .
10.03.2015 року ОСОБА_1 було затримано та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке було внесено до ЄРДР, витяг з кримінального провадження №12015270190000058, правова кваліфікація: ч.2 ст. 307 КК України (а.с.11,13-14, том 1).
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 11.03.2015 року (а.с.15-16, том 1), було застосовано відносно підозрюваного за ч.2 статті 307 КК України ОСОБА_1 , запобіжний захід - тримання під вартою на строк шістдесят днів, з 07 год. 55 хв. 10.03.2015 року, час закінчення дії ухвали 07 год. 55 хв. 08.05.2015 року.
З ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 01.07.2015 року (а.с.17-18, том 1) вбачається, що ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід - домашній арешт, було заборонено ОСОБА_1 до 01.09.2015 року залишати цілодобово житло по АДРЕСА_1 .
У березні 2015 року (а.с.21, том 1) ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області було накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 (мобільний телефон Nokia Х2).
В матеріалах справи містяться висновки судово-психіатричних експертиз №230, №231 від 09.04.2015 року (а.с.22,23, том 1) стосовно ОСОБА_1
Вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27.10.2015 року (а.с.51-53, том 1), ОСОБА_1 за висунутим обвинуваченням у вчиненні передбаченого ст.307 ч.2 КК України кримінального правопорушення, визнано невинуватим та виправдано. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 16.05.2016 року апеляційну скаргу прокурора прокуратури Новгород-Сіверського району - залишено без задоволення, а вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27.10.2015 року щодо ОСОБА_1 - без змін (а.с.54-63, том 1).
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.07.2020 року, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, та стягуючи на користь позивача 235 835 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з врахуванням вищезазначених фактичних обставин справи, норм права, які регламентують спірні правовідносини, дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 незаконно перебував під вартою протягом 3 місяців 20 днів, а також незаконно перебував на цілодобовому домашньому арешті протягом 10 місяців 16 днів, і встановлені судом фактичні обставини справи є підставами для відшкодування позивачу спричиненої моральної шкоди. При цьому, судом першої інстанції було прийнято до уваги приписи статті 56 Конституції України, ч.1,ч.2,ч.7 статті 1176 ЦК України, п.1 ч.1 статті 1, п.1 ч.1 статті 2, статті 3, ч.1, ч.5, ч.6 статті 4, статті 13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”. При вирішенні питання щодо розміру морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції прийнято до уваги положення статті 13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”. Визначаючи розмір морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад рівності, поміркованості, розумності, справедливості. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її збагачення. Судом першої інстанції також взято до уваги положення ч.3 статті 13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, які визначають мінімальний розмір моральної шкоди, і з врахуванням встановлених фактичних обставин справи, глибини моральних страждань позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, і на користь позивача необхідно стягнути 235 835 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
При цьому, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування для позивача у відношенні до мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, а саме, 4 723 гривень.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за час перебування під вартою, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що за весь період кримінального переслідування, під час перебування під вартою, позивач був позбавлений можливості реалізовувати найбільшу кількість своїх прав та свобод, а саме, право на свободу та особисту недоторканість, право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на працю, на підприємницьку діяльність, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, тощо. У зв'язку з даним обставинами, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити відшкодування моральної шкоди на користь позивача за час перебування під вартою в п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць такого перебування. Відповідно, сума відшкодування становить: 4 723 грн. х 5 = 23 615 грн. х 3 місяці 20 днів = 86 588 грн.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за час перебування на цілодобовому домашньому арешті, суд першої інстанції прийняв до уваги ті обставини, що позивач був обмежений у здійсненні свого конституційного права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. За даних обставин, приймаючи до уваги вказані обмеження, яких зазнав позивач, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити відшкодування за час перебування позивача на цілодобовому домашньому арешті в сумі, кратній трьом мінімальним заробітним платам на кожен місяць такого перебування. Відповідно, сума відшкодування становить 149 247 грн., виходячи із наступного розрахунку: (10 місяців 16 днів х 4 723 грн.) х 3 = 149 247 грн. Загальна сума відшкодування моральної шкоди на користь позивача становить 235 835 гривень: 86 588 грн. + 149 247 грн. = 235 835 грн. Суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 09.07.2020 року, що вказаний розмір відшкодування на користь позивача відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Доводи апеляційної скарги прокуратури Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура) відносно того, що вказаний висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.07.2020 року не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.07.2020 року у вказаній частині, оскільки зазначені доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги прокуратура Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура) зазначає про недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди та безпідставність визначення судом першої інстанції розміру відшкодування в сумі 235 835 грн. Доводи апеляційної скарги стверджують, що прокуратура Чернігівської області не може бути відповідачем по даній справі, оскільки шкода, завдана громадянину незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції, з незрозумілих міркувань, визначено розмір відшкодування позивачу у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за період перебування під вартою та у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати за період перебування під домашнім арештом. Доводи апеляційної скарги вказують, що має місце наявність винесення відносно позивача виправдувального вироку, проте, даний факт, сам по собі, не може свідчити про завдання особі моральної шкоди, оскільки для її відшкодування потрібні складові: незаконне рішення, дії чи бездіяльність органу прокуратури, шкода, протиправність дій її завдавача, причинний зв'язок між його діями та шкодою, і вказані обставини підлягають доказуванню на загальних підставах. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми. Доводи апеляційної скарги звертають увагу на ті обставини, що законом визначено мінімально гарантований розмір відшкодування, у випадку підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди за період з 10.03.2015 року по 16.05.2016 року - 1 рік 2 місяці 6 днів, що становить 122 798 грн. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь позивача завищений розмір морального відшкодування, який не відповідає вимогам розумності і справедливості. Доводи апеляційної скарги вказують, що жодних доказів застосування органами досудового розслідування до позивача морального чи фізичного впливу суду не надано. Доводи апеляційної скарги зазначають, що при вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №497/2885/15-ц. Доводи апеляційної скарги стверджують, що моральна шкода відшкодовується не за час перебування особи під вартою, а за кожен місяць перебування особи під слідством чи судом. Доводи апеляційної скарги вказують, що визначення судом першої інстанції моральної шкоди у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати за період перебування ОСОБА_1 під домашнім арештом є необґрунтованим, судом не досліджувалось питання, чи звертався позивач з відповідним клопотанням про пом'якшення даного запобіжного заходу, з огляду на необхідність працевлаштування та інших потреб. Доводи апеляційної скарги зазначають, що ОСОБА_1 з 10.03.2015 року по 16.05.2016 року правомірно перебував під слідством та судом, при цьому, процесуальні дії органу досудового розслідування та суду були необхідними, допустимими та вчинялись з метою встановлення істини у справі, в судовому порядку не скасовувались, у зв'язку з чим підстави для відшкодування шкоди відсутні взагалі.
Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи із наступного.
Відповідно до ч.2, ч.3 статті 13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Виходячи із правового аналізу вказаної норми права, розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визнати обґрунтованим і достатнім й більший розмір відшкодування.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 року у справі №6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, апеляційним судом враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі №405/7623/16-ц, провадження №61-44914св18.
Приписи статті 1176 ЦК України регламентують відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до ч.1, ч.2 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Частиною 6 статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Оскільки судом в ході розгляду даної справи встановлено незаконне перебування позивача з 10.03.2015 року по 16.05.2016 року під слідством та судом, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку у оскаржуваному рішенні, що вимоги заявленого ОСОБА_1 позову про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, на підставі приписів статті 1176 ЦК України та Закону України ''Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”. Статтями 1,2,3,4,13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, регламентовано право на відшкодування шкоди, в тому числі, і моральної, в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.
Необхідно зазначити, що стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 56 Конституції України регламентовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно роз'яснень пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 ”Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ч.2, ч.3 статті 13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визнати обґрунтованим і достатнім й більший розмір відшкодування.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанцій обгрунтовано застосував положення ч.3 статті 13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, врахувавши розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, тривалість перебування позивача під слідством та судом, глибину його душевних страждань, та визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який становить 235 835 грн., виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості.
При цьому, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування для позивача у відношенні до мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, а саме, 4 723 гривень.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за час перебування під вартою, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що за весь період кримінального переслідування, під час перебування під вартою, позивач був позбавлений можливості реалізовувати найбільшу кількість своїх прав та свобод, а саме, право на свободу та особисту недоторканість, право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на працю, на підприємницьку діяльність, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, тощо. У зв'язку з даним обставинами, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити відшкодування моральної шкоди на користь позивача за час перебування під вартою в п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць такого перебування. Відповідно, сума відшкодування становить: 4 723 грн. х 5 = 23 615 грн. х 3 місяці 20 днів = 86 588 грн.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за час перебування на цілодобовому домашньому арешті, суд першої інстанції прийняв до уваги ті обставини, що позивач був обмежений у здійсненні свого конституційного права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. За даних обставин, приймаючи до уваги вказані обмеження, яких зазнав позивач, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити відшкодування за час перебування позивача на цілодобовому домашньому арешті в сумі, кратній трьом мінімальним заробітним платам на кожен місяць такого перебування. Відповідно, сума відшкодування становить 149 247 грн., виходячи із наступного розрахунку: (10 місяців 16 днів х 4 723 грн.) х 3 = 149 247 грн. Загальна сума відшкодування моральної шкоди на користь позивача становить 235 835 гривень: 86 588 грн. + 149 247 грн. = 235 835 грн. Суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 09.07.2020 року, що вказаний розмір відшкодування на користь позивача відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують розміру визначеного судом першої інстанції морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача та становить 235 835 грн., оскільки вказаний розмір моральної шкоди відповідає засадам виваженості, розумності та справедливості, враховує тривалість перебування позивача під слідством та судом, а також глибину та обсяг душевних страждань позивача ОСОБА_1 .
Разом з тим, в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 09.07.2020 року невірно визначив питання щодо стягнення коштів на користь позивача з Державної казначейської служби, оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Апеляційний суд вважає обгрунтованими вказані доводи апеляційної скарги, та на підставі приписів статті 25, ч.1 статті 43 Бюджетного кодексу України, статті 4 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, вважає за необхідне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2020 року змінити, виключивши з другого абзацу його резолютивної частини слова: ''… Державної казначейської служби України за рахунок коштів…''.
В ході апеляційного розгляду даної справи також знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 09.07.2020 року, в порушення норм статті 141 ЦПК України, стягнуто з прокуратури Чернігівської області на користь Державного бюджету України 786 грн. судового збору.
Апеляційний суд вважає обгрунтованими вказані доводи апеляційної скарги, та на підставі приписів статті 141, ч.4 статті 367 ЦПК України вважає за необхідне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.07.2020 року скасувати в частині стягнення до державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу ''Судовий збір'') судового збору на загальну суму 2 358 грн. з прокуратури Чернігівської області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Державної казначейської служби України в рівних частках по 786 грн. з кожного. При цьому, викласти третій абзац резолютивної частини рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2020 року у наступній редакції: ''Судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 358 грн. віднести на рахунок держави''.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу прокуратури Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура), необхідно задовольнити частково. При цьому, рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.07.2020 року необхідно змінити, виключивши з другого абзацу його резолютивної частини слова: ''… Державної казначейської служби України за рахунок коштів…''. Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.07.2020 року необхідно скасувати в частині стягнення до державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу ''Судовий збір'') судового збору на загальну суму 2 358 грн. з прокуратури Чернігівської області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Державної казначейської служби України в рівних частках по 786 грн. з кожного. Викласти третій абзац резолютивної частини рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.07.2020 року у наступній редакції: ''Судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 358 грн. віднести на рахунок держави''.
В іншій частині рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.07.2020 року необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу прокуратури Чернігівської області (після перейменування - Чернігівська обласна прокуратура), задовольнити частково.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2020 року змінити, виключивши з другого абзацу його резолютивної частини слова: ''… Державної казначейської служби України за рахунок коштів…''.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2020 року скасувати в частині стягнення до державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу ''Судовий збір'') судового збору на загальну суму 2 358 грн. з прокуратури Чернігівської області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Державної казначейської служби України в рівних частках по 786 грн. з кожного.
Викласти третій абзац резолютивної частини рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2020 року у наступній редакції:
''Судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 358 грн. віднести на рахунок держави''.
В іншій частині рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2020 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Дата складення повної постанови - 04.03.2021 року.
Головуючий: Судді: