Справа № 682/3355/19
Провадження № 22-ц/4820/84/21
04 березня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Купельського А.В. (суддя-доповідач),
Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Журбіцький В.О.
за участю учасників справи: апелянтів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 їх представника адвоката Януля В.С., позивача ОСОБА_4 , її представника адвоката Волкова С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 жовтня 2020 року (суддя Зеленська В.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію прав власності на житловий будинок, визнання житлового будинку з господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності за кожним із співвласників на 1/2 ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями, визнання права власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,
У листопаді 2019 року ОСОБА_4 , звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначала, що з 22.09.2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , в шлюбі мають двоє дітей, які проживають з нею.
В період шлюбу за рахунок спільних коштів та спільної праці на земельній ділянці площею 0,17 га з кадастровим номером 6823987300:01:018:0009 розташованій по АДРЕСА_1 , яка набута у власність ОСОБА_2 у червні 2007 року в порядку безоплатної приватизації, вона та відповідач ОСОБА_2 в інтересах сім'ї розпочали будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. З моменту реєстрації шлюбу і до завершення будівництва позивач і відповідач ОСОБА_2 проживали у квартирі її батьків в м. Нетішин. Будівництво проводилось без оформлення дозвільних документів за спільні сімейні кошти та спільною працею. Також в спорудженні будинку допомагали батьки позивача і відповідача: надавали будівельні матеріали, кошти на придбання будівельних матеріалів та оплату транспорту чи робіт, що виконувались сторонніми особами, брали участь у будівельних роботах. Батько позивачки - ОСОБА_5 за фахом будівельник, тому значний об'єм будівельних робіт виконував особисто або з допомогою інших родичів як з однієї так і з іншої сторони, а систему опалення, водопостачання та водовідведення монтував її дядько - ОСОБА_6 . Ці роботи виконувались безкоштовно. Будівництво спірного житлового будинку фактично закінчене у 2013 році, проте його не було введено в експлуатацію в установленому порядку.
У 2013 році позивачка, відповідач ОСОБА_2 та їхні спільні діти вселились і стали разом проживати в новозбудованому будинку по АДРЕСА_1 та використовувати його за цільовим призначенням. Ніяких заперечень щодо вселення молодої сім'ї у спірний будинок з боку ОСОБА_1 не було, він ніколи не говорив, що будинок будується для нього.
Рішенням суду від 25.05.2018 шлюб між позивачем і ОСОБА_2 розірваний. Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_2 вигнав позивача із спільно побудованого житлового будинку та заявив, що вона ніякого відношення до цього майна не має. На той час будинок не був прийнятий в експлуатацію та не вважався об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Позивач звернулася в суд за захистом свого порушеного права на житло. Але з метою позбавити позивачку права на житловий будинок, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 10 вересня 2018 року уклали фіктивний Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), за яким ОСОБА_2 передав у користування батьку - ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений лише для виду, з метою оформлення останнім прав власності на будинковолодіння і приховання цього майна від поділу між подружжям. Протягом 2018 року відповідач ОСОБА_1 оформив будівельний паспорт, отримав дозвіл на забудову (хоча будівництво на той час вже було закінчене і будинок використовувався за призначенням), виготовив декларацію про завершення будівництва, яка на час початку забудови законодавством не передбачалась, та зареєстрував за собою право власності на новозбудований будинок по АДРЕСА_1 , позбавивши позивача таким чином права на частку у спільному майні подружжя.
Таким чином, оскільки спірний житловий будинок побудований позивачем та відповідачем ОСОБА_2 на земельній ділянці, належній на праві власності ОСОБА_2 , за спільні кошти подружжя в період шлюбу, то він є спільним сумісним майном подружжя і позивач має право на 1/2 ідеальну частку цього житлового будинку та господарських будівель. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У зв'язку з цим позивач, збільшивши позовні вимоги, просила суд:
- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 33070028 від 28.08.2019 про проведену державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;
- в порядку поділу спільного майна визнати право власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на 1/2 ідеальної частки за кожним житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки загальною площею 0,17 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6823987300:01:018:0009;
- стягнути на її користь з відповідачів судові витрати, понесені нею.
Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року частково задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, накладено арешт та заборонено відчужувати земельну ділянку площею 0,17 га, кадастровий номер 6823987300:01:018:0009, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с. 9 матеріалів контрольного провадження).
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 жовтня 2020 року позов задоволено.
Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 33070028 від 28.08.2019 про проведену державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Визнано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
В порядку поділу спільного сумісного майна визнано право власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку за кожним на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,17 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6823987300:01:018:0009.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 судові витрати по 5455,04 грн. з кожного.
Вимоги про стягнення витрат на залучення свідків в розмірі 700 грн. залишено без розгляду.
Скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту та заборони на відчуження земельної ділянки площею 0,17 га, кадастровий номер 6823987300:01:018:0009, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з цим рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 в апеляційних скаргах просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити за безпідставністю.
Вважають вказане рішення незаконним та необґрунтованим, має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Зазначають, що твердження суду, що спірне будинковолодіння є спільною власністю позивача та відповідача ОСОБА_2 , оскільки воно набутого в період шлюбу, є безпідставним. В матеріалах справи відсутній доказ, що стверджував би право сумісної власності сторін на спірний об'єкт нерухомості. Ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_2 не були забудовниками об'єкту нерухомості. Одноосібне право на земельну ділянку ОСОБА_2 набув ще до шлюбу з ОСОБА_4 . Право власності на будинок та господарські будівлі вони не мали і не могли мати, оскільки таке право виникає з моменту державної реєстрації. Право власності на об'єкт нерухомості зареєстроване у встановленому законом порядку за ОСОБА_1 , а виходячи із презумпції належності майна, придбаного в шлюбі, подружжю, право на це майно належить також дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Висновки суду про будівництво спірного житлового будинку в період шлюбу за спільні сімейні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є припущеннями та не підтверджуються належними та достовірними доказами. Позивачем не надано жодного доказу, що вона особисто брала участь у будівництві та (або) надавала грошові кошти для придбання будівельних матеріалів, розрахунку з будівельниками.
Заявляючи вимоги про право власності на об'єкт нерухомості, позивач не зазначає вартості будинковолодіння, скільки нею особисто чи разом з ОСОБА_2 вкладено коштів і праці в це будівництво.
Спірний будинок збудований ОСОБА_1 за рахунок своїх коштів, відтак, є його власністю, він набув право власності на будинок і зареєстрував це право законно, згідно ст. 331 ЦК України.
Додані до позовної заяви чеки та інші розрахункові документи не підтверджують придбання будівельних матеріалів саме позивачем, ОСОБА_4 чи ОСОБА_2 , і використання їх саме на будівництво спірного об'єкту нерухомості.
В апеляційних скаргах також зазначено, що такі докази як показання свідків, документи щодо проживання в цьому будинку позивача та ОСОБА_2 , користування електроенергією та газом, оформлені на ім'я ОСОБА_2 , самі по собі не можуть бути належними та достовірними доказами належності нерухомого майна на праві сумісної власності подружжя.
На думку апелянтів не відповідають дійсності твердження позивача, покладені в основу рішення, про те, що ОСОБА_1 не міг бути забудовником спірного житлового будинку, оскільки в період його будівництва перебував за кордоном. Тимчасове, періодичне перебування забудовника за кордоном не позбавляє його права на забудову. Відповідачі пояснювали у суді першої інстанції, що будинок на АДРЕСА_1 будувався подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 для себе.
Позивач та свідки з її сторони визнають факт придбання ОСОБА_1 матеріалів, зазначених в документах на будівництво, те, що всі механізми замовляв та оплачував теж він, однак, і стверджують, що всі матеріали були придбані за весільні гроші, причому не уточнюють суму коштів. Показання свідків зі сторони позивача є суперечливими та непослідовними, отже, є неналежними доказами.
Також відповідачі у скарзі відмічають, що в період з 2005 по 2014 роки батьки позивача виконували будівельні роботи в себе на дачі по АДРЕСА_2 , де ними були перебудовані житловий будинок, веранда, сарай, гараж, літня кухня, колодязь, проведено водопостачання, водовідведення, зведена баня. Крім того, в 2006-2007 роках ОСОБА_5 , батько позивача, виконував ремонт у власній квартирі по АДРЕСА_3 . Тому фактично всі чеки, крім викрадених, та інші документи, що додані до позову, відносяться до будівництва ОСОБА_5 (батька позивача), і відомості, що містяться в наданих позивачем документах, не співпадають ні в вартості, ні в часі, ні в об'ємі затрачених матеріалів з фактичними затратами на будівництво. Крім того, в цих документах не зазначено особу, що придбала будматеріали, а судом не встановлено факту використання матеріалів саме на будівництво спірного житлового будинку.
Не відносяться до справи всі тимчасові акти, проекти, договори та технічні умови на підключення електроенергії та газу, видані на ім'я ОСОБА_2 , тому що вони мали тимчасовий характер та втратили свою чинність.
Апелянт зазначає, що навесні 2018 року позивач незаконно заволоділа документами про придбання будівельних матеріалів ОСОБА_1 , які їй не належали, та використала проти відповідачів у суді. Крім того, деякі документи позивач та її батько сфальсифікували з метою незаконного набуття права власності на частину будинку.
Апелянти вважають упередженістю суду в тому, що критично поставився до показань ОСОБА_2 про отримання ним грошових коштів від ОСОБА_1 і використання їх в процесі будівництва будинку.
На думку апелянтів висновки суду щодо визнання за позивачем права власності на будинковолодіння як об'єкта права власності та незаконності права власності ОСОБА_1 на це ж будинковолодіння, є суперечливими та непослідовними. З одного боку суд погоджується з доводами позивача, що будинок зареєстрований та введений в експлуатацію у 2019 році. На цій підставі позивач заявляє вимогу про визнання права власності на будинок як самостійний об'єкт нерухомості. Разом з тим, ОСОБА_4 у своїх позовних вимогах стверджує про нікчемність договору суперфіцію по користуванню земельною ділянкою, декларації та інших документів, на підставі яких зареєстровано право власності ОСОБА_1 . Адже у випадку визнання нікчемними та незаконними документів, на підставі яких зареєстроване право власності, відсутні підстави для визнання права власності на житловий будинок. В такому випадку житловий будинок вважається не самостійним об'єктом права власності, а будівельними матеріалами, про що раніше були пред'явлені позовні відповідні позови.
Заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 позивач не зазначає підстав для скасування такої реєстрації.
За твердженнями апелянтів договір суперфіцію відповідає фактичним обставинам взаємовідносин сторін, їх волевиявленню, відтак, є правомірним згідно вимог ст. 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину.
Декларація про готовність до експлуатації житлового будинку видана ОСОБА_1 законно.
За доводами апеляційних скарг місцевий суд, нехтуючи нормами матеріального та процесуального права, вийшов за межі заявлених позовних вимог. Так, суд дійшов висновку про фіктивність правочину суперфіцію (забудови земельної ділянки), укладеного між власником земельної ділянки ОСОБА_2 та забудовником ОСОБА_1 . На підставі цього висновку суд визнав незаконними дії ОСОБА_1 по виготовленню будівельного паспорта, повідомлення про початок будівництва, декларації про готовність об'єкту до експлуатації, реєстрації будинку тощо. Між тим, в позовній заяві ОСОБА_4 вимога про визнання правочину суперфіцію фіктивним не заявлялась.
За таких обставин скасування запису в державному реєстрі про право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості є незаконним та безпідставним, адже такий запис вчинено на підставі зазначених вище документів. Недійсність правочину суперфіцію законом не встановлена, рішення суду про визнання його недійсним немає.
Та обставина, що будівництво житлового будинку з надвірними будівлями проводилось на земельній ділянці, належній ОСОБА_2 , не дає підстав для висновку про належність об'єкту нерухомості, збудованого на цій ділянці, подружжю ОСОБА_7 . Будинок будувався на основі будівельного паспорту, виданого попередньому власнику ділянки - ОСОБА_8 . Земельна ділянка була оформлена на ОСОБА_2 , оскільки в той час ОСОБА_1 перебував на роботі за кордоном, тому не міг брати участь у набутті права власності на земельну ділянку. Вказана земельна ділянка набута у приватну власність ОСОБА_2 в порядку безоплатної приватизації за один рік до укладення шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 , на підставі рішення Старокривинської сільської ради Славутського району Хмельницької області №23 від 19 грудня 2006 року. Ця обставина визнається позивачем, підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку та довідкою сільської ради. За таких обставин ця земельна ділянка є особистою власністю ОСОБА_2 та не входить в склад майна, що є власністю подружжя відповідно до вимог ст. 60 СК України та не підлягає поділу. Таким чином, ОСОБА_2 як одноосібний власник земельної ділянки був вправі передавати її по договору суперфіцію під забудову ОСОБА_1 .
Безпідставними апелянти вважають висновки суду про спільне проживання подружжя ОСОБА_7 в недобудованому житловому будинку в період з 2013-2017 роки як доказ належності будинку цьому подружжю. Будівництво будинку було розпочато ОСОБА_1 ще до одруження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Факт тимчасового проживання в будинку подружжя ОСОБА_7 не дає підстав для визнання цього будинку їх спільною сумісною власністю.
Апелянти зауважують, що на період спільного проживання в недобудованому будинку та припинення шлюбних відносин подружжя (з травня 2017 року) споруда не була житловим будинком, а юридично вважалась будівельними матеріалами.
Задовольнивши позов про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину будинку, суд залишив поза увагою заперечення відповідачів, що частина будинку (залитий фундамент, підвал, закуплена цегла, плити перекриття) виконана ще до реєстрації шлюбу. В питомому відношенні це становитиме 40% від вартості всього будинковолодіння. Крім того, значна частина будинку збудована після фактичного припинення шлюбних відносин. За цей час у будинку виконано утеплення будинку, побудовано новий паркан, замінений котел, замінено глибинний насос та насосну станцію, прокладено нову систему вентиляції, на другому поверсі вирівняно підлогу, утеплене горище, пофарбовано стелю тощо, що становить ще 30% від усього будинковолодіння.
До того ж з аналогічним предметом позову та з аналогічних підстав позивач звертається вп'яте.
ОСОБА_3 зазначає, що вона разом з чоловіком будувала будинок з надвірними будівлями, вкладала в нього свою фізичну працю та кошти, здійснювала будівельні роботи. Посилається на те, що суд вирішив її права на будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке придбане нею та ОСОБА_1 в період шлюбу. Тому згідно ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України це будинковолодіння належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя, причому частки є рівними. Натомість місцевий суд фактично позбавив ОСОБА_3 права власності на будинковолодіння.
У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_4 просить апеляційні скарги залишити без задоволення як безпідставні, рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 жовтня 2020 року - без змін як законне та обґрунтоване.
Зазначає, що будівництво спірного житлового будинку проводилось без отримання передбачених законом дозвільних документів, тобто фактично здійснювалось самочинне будівництво.
В будівництві подружжю допомагали як батьки відповідача ОСОБА_2 , так і батьки позивача коштами та працею.
Факт будівництва спірного житлового будинку в період шлюбу та його експлуатації подружжям ОСОБА_7 визнається самими відповідачами, що підтверджується відзивом ОСОБА_2 на позовну заяву у цивільній справі №682/1311/18 (т.1 а.с.56-58) та відзивом обох відповідачів на позовну заяву у цій справі (т.1 а.с.115-122), тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.
Факт експлуатації житлового будинку саме для проживання подружжя з дітьми підтверджується довідкою Старокривинської сільської ради Славутського району, актом обстеження умов проживання.
Отже, оскільки житловий будинок по АДРЕСА_1 побудований подружжям за час шлюбу, він є майном, набутим за час шлюбу, тому позивач має право на 1/2 частину цього будинку та господарських будівель.
Договір суперфіцію, на думку позивача, є нікчемним. Реєстрація 28 серпня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_1 на спірний житловий будинок порушує права та інтереси позивача.
Позивач посилається на п. 18-2 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», а саме, що навіть якщо окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Між тим, навіть якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Таке ж положення містить і норма ст.368 ЦК України.
За нормами ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
З аналізу наведених норм Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст.372 ЦК України).
Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 31 травня 2007 року ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Старий Кривин Славутського району Хмельницької області, що стверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 038262 від 31.05.2007 року (т. 1 а. с. 15-зворот).
22 вересня 2007 року позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя (т. 1 а. с. 204); мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 16), та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 17).
Сторони визнали та свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_5 показали, що у серпні 2007 року на земельній ділянці площею 0,17 га, яка належала на праві власності ОСОБА_2 , в с. Старий Кривин Славутського району розпочалось будівництво житлового будинку, а саме - спорудження фундаменту: викопування траншей, закладка плит тощо. Роботи проводились з участю батька позивачки ОСОБА_5 . Інші будівельні роботи продовжились після весілля ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яке відбулось 22 вересня 2007 року.
Свідок ОСОБА_5 показав, що до весілля дочки ( ОСОБА_11 ) була домовленість з батьками зятя - ОСОБА_2 про будівництво житлового будинку, оскільки після одруження діти не матимуть самостійного житла. Він не мав достатньо коштів для придбання будівельних матеріалів, але за фахом будівельник, тому домовились, що він будуватиме дім своїми силами, а інша сторона допоможе у придбанні будівельних матеріалів. При цьому, в ході будівництва він також допомагав у придбанні бетонних блоків, цегли. До кінця серпня 2007 року збудували спільно фундамент. Після весілля за подаровані молодим кошти та за кошти ОСОБА_1 купили цеглу і вивезли на ділянку. 26 лютого 2008 року він з сином - ОСОБА_12 розпочав будівництво стін. До середини квітня 2008 року звів перший поверх; у травні 2008 року - перекрили перший поверх; до кінця червня 2008 року закінчив будівництво другого поверху. У будівництві допомагав ОСОБА_2 , так як усвідомлював, що будинок будується для його сім'ї. У вересні 2008 року ОСОБА_1 купив дерево на спорудження даху. У липні 2009 року він із сином та Житовозом ОСОБА_13 звели дах. На початку серпня 2009 року покрив дах металочерепицею. У жовтні 2009 року він купив та встановив у цьому будинку два пластикові вікна. У липні-серпні 2010 року придбав вогнетривку цеглу та сам зробив у будинку грубки. Після цього, з 2010 року по червень 2013 року, в будинку проводились внутрішні роботи: поклав плитку на кухні і у ванній, поштукатурив, поклав підлогу на першому поверсі. У 2012 році, на його прохання, брат - ОСОБА_6 зробив водопровід, каналізацію, змонтував обладнання для теплопостачання і на Різдво 2013 року в будинку запустили опалення. Матеріали на ці роботи купував ОСОБА_14 самостійно. За роботу йому ніхто не платив і не повинен був платити, так як будинок він будував для дочки та зятя. Протягом всього періоду будівництва ОСОБА_4 з ОСОБА_2 , а потім і з дітьми, проживали разом з ним, його дружиною та молодшим сином у його квартирі; дружина купувала продукти та готувала їсти, допомагала в утриманні і вихованні онуків, бо знали, що дітям треба допомогти. Протягом всього будівництва жодного разу ніхто не говорив, що це будинок для ОСОБА_1 та його дружини. Житовози мають свою квартиру в м. Нетішин, сину ОСОБА_15 вони теж допомогли будувати будинок в с. Кривин Славутського району на сусідній земельній ділянці. Тому навіть сумнівів не виникало на рахунок того, що дім по АДРЕСА_1 б будувався для дітей. У 2013 році ОСОБА_4 і ОСОБА_2 з дітьми вселилися в новобудову, хоча внутрішні роботи на другому поверсі не були закінчені. Поступово всі разом закінчили другий поверх. Не заперечує, що будівельними матеріалами і технікою будівництво забезпечував своїми коштами ОСОБА_1 . Проте, ніяких угод про набуття ОСОБА_1 права власності чи права користування будинком не було. Документів на будівництво не було, будівельний паспорт на забудову був на ім'я попереднього землекористувача ОСОБА_8 . Спір щодо будинку виник після розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у 2018 році.
Свідок ОСОБА_6 показав, що у 2012 році на прохання брата - ОСОБА_5 , він змонтував систему газопостачання, водопостачання та каналізації і систему опалення в будинку в с. Старий Кривин Славутського району. На той час вартість таких робіт становила близько 1800 доларів США, але він всі роботи виконував безкоштовно, бо робив для племінниці. Матеріали для монтажних робіт купував ОСОБА_14 . Будинок був поштукатурений всередині, але підлоги ще не було. У 2013 році приїжджав на новосілля до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в с. Старий Кривин. У будинку жили лише ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та їх діти. ОСОБА_1 з дружиною ніколи в цей будинок не вселялися.
Свідок ОСОБА_17 показав, що у 2016 році на прохання ОСОБА_5 на власному автомобілі привозив з м. Острог в с. Старий Кривин для його дочки і зятя цеглу на спорудження каміна, а з с. Білотин Ізяславського району - дрова для грубок.
Свідок ОСОБА_18 показав, що у 2004 році перевозив для ОСОБА_5 в с. Головлі Славутського району бетонні блоки. У 2007 - 2008 роках ОСОБА_5 розповідав, що дочка вийшла заміж, буде будуватись, то він віддасть на будівництво свої бетонні блоки. У 2010 році ОСОБА_1 казав, що будує дім для сина і просив допомогти зробити покрівлю на будинку в с. Старий Кривин. Але дах не робили, бо поїхали разом на заробітки.
Свідок ОСОБА_19 - брат позивачки показав, що у 2007 році його батьки та батьки ОСОБА_2 вирішили, що у зв'язку з одруженням ОСОБА_20 і ОСОБА_13 їм потрібно побудувати будинок. Його батько будівельник, тому виконував всі будівельні роботи: заливку фундаменту, зведення стін, зведення даху, штукатурку всередині, мурування грубок, облицювання плиткою в кухні, ванній кімнаті, укладку підлоги, оздоблення та інше. Він іноди допомагав як підсобний робітник, бо має спеціальність молодшого будівельника. Батько - ОСОБА_5 віддав на це будівництво бетонні блоки; заробіток ОСОБА_20 і ОСОБА_13 теж ішов на будівництво. Вони жили всі разом в одній квартирі, тому ОСОБА_16 і ОСОБА_13 не витрачалися на продукти чи інші побутові речі. У 2012 році дядько ОСОБА_6 зробив водопровід та каналізацію, провів опалення та підключив газового котла, а він допомагав копати траншеї, прокладати труби. У 2012 році зробили електропроводку. У 2013 році ОСОБА_16 і ОСОБА_13 вселилися в будинок в с. Старий Кривин, хоча другий поверх ще не був закінчений. Ніхто і ніколи не говорив, що цей будинок для ОСОБА_1 , тим більше, що у нього є трьохкімнатна квартира в м. Нетішин, де він проживає удвох з дружиною, потреби в іншому житлі не має.
Свідок ОСОБА_21 показала, що ОСОБА_14 та ОСОБА_22 після одруження стали проживати з батьками ОСОБА_20 у їхній квартирі в м. Нетішин. Загалом прожили там шість років. Для покращення житлових умов, одразу після весілля, ОСОБА_23 та ОСОБА_7 розпочали будувати хату для дітей в с. Старий Кривин. Весь заробіток ОСОБА_20 та ОСОБА_13 ішов на будівництво; ОСОБА_5 виконував всі будівельні роботи; ОСОБА_19 теж постійно допомагав батьку на будівництві, бо хата будувалася для сестри.У 2013 році ОСОБА_16 та ОСОБА_13 переселилися у власний будинок. В листопаді 2014 року вона відвідувала ОСОБА_24 у зв'язку з народженням дитини. ОСОБА_13 і ОСОБА_16 показували свій дім, розказували, що зроблено, що потрібно доробити.
Свідок ОСОБА_25 показав, що ОСОБА_23 та ОСОБА_7 спільно з 2007 року будували будинок в с. Старий Кривин Славутського району для ОСОБА_20 і ОСОБА_13 . Він був на будівництві і допомагав як підсобний робітник разом з ОСОБА_13 . На сусідній ділянці будувався брат ОСОБА_26 .
Свідок ОСОБА_27 показала, що ОСОБА_13 і ОСОБА_16 одружилися у вересні 2007 року. Одразу після весілля ОСОБА_5 почав будувати дітям будинок в с. Старий Кривин. Діти протягом всього часу будівництва жили з ними у квартирі в м. Нетішин. Весільні гроші та заробіток ОСОБА_20 і ОСОБА_13 ішли на будівництво, вони не платили за квартиру, за придбання продуктів; вона готувала обіди, утримувала і допомагала у вихованні дитини. Чоловік - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_19 та зять - ОСОБА_2 постійно були на будівництві. Вона допомагала фарбувати стелю, до оздоблювальних робіт залучала свою подругу ОСОБА_28 2013 році ОСОБА_16 і ОСОБА_13 з дитиною переселились в нову хату; ОСОБА_1 навіть допомагав їх перевозити і ніколи не говорив, що будинок у АДРЕСА_1 належить йому. ОСОБА_5 ніхто не оплачував за будівельні роботи, бо будинок будувався для дітей. ОСОБА_1 часто був на заробітках і давав кошти на будівництво, а ОСОБА_5 вкладав свою працю. У 2017 році між ОСОБА_29 та ОСОБА_13 виник конфлікт та ОСОБА_16 з дітьми тимчасово поселилася у них в м. Нетішин, а коли повернулася додому в с. Старий Кривин, то у дверях були замінені замки і ОСОБА_13 її в будинок не пустив.
Свідок ОСОБА_30 (дядько позивачки) показав, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 будували для себе будинок в с. Старий Кривин Славутського району Хмельницької області. Під час будівництва він іноді допомагав батькові позивачки - ОСОБА_5 як підсобний робітник. Також на прохання ОСОБА_5 він давав ОСОБА_2 вогнетревку цеглу на камін, а ОСОБА_13 допомагав йому перекривати хліва.
Свідок ОСОБА_3 (мама відповідача ОСОБА_2 ) показала, що у 2006 році її син - ОСОБА_2 купив у ОСОБА_8 в с. Старий Кривин Славутського району земельну ділянку для будівництва житлового будинку. 22.09.2007 року ОСОБА_2 одружився з позивачкою ОСОБА_4 . Після їх одруження розпочали будівництво будинку в с. Старий Кривин. Ще до весілля ОСОБА_1 купив опалубки для заливки фундаменту та руберойд. У 2008 році ОСОБА_1 купив доски на підлогу і дах; разом їх очищали та корували. У 2008 році звели стіни, ОСОБА_1 зробив дах над гаражем, вона і ОСОБА_31 поштукатурили гараж і підвал. У 2010 році ОСОБА_5 за допомогою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звели дах над будинком; вона з чоловіком завезли та розкидали шлак , землю і зробили заливку під підлогу; вона допомагала штукатурити стіни на першому поверсі, клеїти шпалери, а у 2014 році, вже після вселення ОСОБА_20 і ОСОБА_13 в будинок, штукатурила стіни та клеїла шпалери на другому поверсі; у 2015 році штукатурила будинок зовні. Сторонніх майстрів не наймали, ОСОБА_5 мурував, робив дах, зробив опалення.
Свідок ОСОБА_32 показала, що у липні 2007 року на сватанні ОСОБА_13 і ОСОБА_33 та ОСОБА_5 розповідали, що були на будівництві будинку для молодшого сина - ОСОБА_34 в с. Старий Кривин. ОСОБА_1 пропонував ОСОБА_5 гроші за допомогу в будівництві, але останній відмовився. На сватанні домовлялися про будівництво будинку для ОСОБА_13 . Коли побудували будинок для ОСОБА_13 , то вона допомагала ОСОБА_3 штукатурити гараж і підвал.
Свідок ОСОБА_35 показав, що в період 2008 - 2009 років відповідач ОСОБА_2 та його брат ОСОБА_15 замовляли у нього одні пластикові двері на квартиру та 19 пластикових вікон на два будинки в с. Старий Кривин.
Свідок ОСОБА_36 показав, що допомагав ОСОБА_1 мурувати перегородки в будинку в с. Старий Кривин, утепляти стелю на першому і другому поверсі, робити огорожу. ОСОБА_1 напевне будував житловий будинок для себе, бо платив за будівельні матеріали. Чому в новозбудований будинок вселився ОСОБА_14 з дружиною, не знає.
Свідок ОСОБА_37 показав, що у 2007 році ОСОБА_14 та ОСОБА_1 просили дозволу зберігати в його підсобних приміщеннях інструменти та цемент, так як вони поруч будували будинок. Вважав, що будинок Житовози будують для дітей - ОСОБА_13 і ОСОБА_20 . Після завершення будівництва, в будинок вселилися ОСОБА_38 і ОСОБА_16 . Поруч побудувався ОСОБА_15 .
Свідок ОСОБА_39 показав, що влітку 2009 року на прохання ОСОБА_40 допомагав робити дах на новобудові в с. Старий Кривин. Процесом керував ОСОБА_5 , як фахівець.
Свідок ОСОБА_41 показав, що у 2007 році надавав ОСОБА_42 послуги з перевезення будівельних матеріалів на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 будував хату дітям. Поруч будувався будинок для ОСОБА_34 , якому він теж перевозив будівельниі матеріали. В будинку по АДРЕСА_1 жили ОСОБА_38 і ОСОБА_16 , а зараз - ОСОБА_14 сам.
Свідок ОСОБА_15 показав, що проживав з батьками та братом ОСОБА_13 у квартирі в м. Нетішин. У 2006 році одружився, купив земельну ділянку в с. Старий Кривин для будівництва житлового будинку. Потім вирішили купити ще одну земельну ділянку ОСОБА_13 для будівництва по сусідству. Навесні 2007 року отримали з Романом Державні акти на земельні ділянки та купили будівельні блоки на обидва будинки. Влітку 2007 року зробили фундамент по АДРЕСА_4 , у лютому-березні 2008 р звели перший поверх, до кінця року зробили другий поверх. У червні 2009 року будинок накрили. У 2013 рокці ОСОБА_14 з дружиною ОСОБА_29 вселилися у цей будинок і проживали там разом до 2017 року. Будівництво вели ОСОБА_23 і ОСОБА_7 разом. Протягом останніх шести місяців у цьому будинку живе ОСОБА_14 та ОСОБА_43 .
Судом досліджено також докази про те, що з 26 вересня 2007 року позивач ОСОБА_4 працює вихователем в ДНЗ №7 (ясла-садок) м. Нетішин (т. 1 а. с. 75); отримувала допомогу при народженні дитини (т. 1 а. с. 53).
З довідки ХАЕС відокремленого підрозділу ДП "НАЕК "Енергоатом" від 10.07.2018 вбачається, що ОСОБА_2 працював на ХАЕС та з січня 2007 року по 31.12.2012 отримав 312359,52 грн. заробітної плати (т. 1 а. с. 151-зворот).
З довідки ПАТ "Державний Експортно-імпортний банк України" від 06.07.2018 вбачається, що 25.06.2007 на ім'я ОСОБА_2 був відкритий депозитний рахунок на суму 8000 доларів США, який закритий достроково 07.08.2007 та депозитний рахунок на суму 5000 доларів США, відкритий 07.08.2007, достроково закритий 28.02.2008 (т. 1 а. с. 151).
ОСОБА_1 з 2005 року перебував у трудових відносинах з ЗАТ "Институт "Оргэнергострой" РФ та отримував там заробітну плату (т. 1 а. с. 130 -135); за трудовим договором з АО SERFI у 2009 році виконував роботи на об'єктах в Алжирі (т. 1 а. с. 135 зворот-137); перебував у трудових відносинах з ТОВ БалтМорСтрой з квітня 2008 року по березень 2009 року, з червня по липень 2011 року та з серпня 2012 року по 27.06.2013 року і отримував дохід у виді заробітної плати (т. 1 а. с. 136 зворот - 145). Проте, суду не надано об'єктивних доказів, що отриманий дохід ОСОБА_1 використовував саме на будівництво будинку по АДРЕСА_4 . З показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що батько йому теж допомагав будувати будинок в с. Старий Кривин.
Будівництво житлового будинку здійснювалось сторонами без отримання дозвільних документів, зокрема, без Дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земельних робіт, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів.
Проте, Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, Паспорт на забудову земельної ділянки, рішення виконкому Славутської міської ради народних депутатів про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_5 році були видані попередньому землекористувачу - ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 145 зворот - 147). На ім'я ОСОБА_8 також був виданий Акт відведення в натурі земельної ділянки індивідуального забудовника, Схема відведення земельної ділянки для забудови, Проект забудови земельної ділянки, виданий Дозвіл на будівництво господарських будівель (т. 1 а. с. 148-150).
З довідки Старокривинської сільської ради Славутського району від 07.05.2007 №184 вбачається, що ОСОБА_2 дійсно на території Старокривинської сільської ради має в користуванні земельну ділянку 0,17 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. До цього земельна ділянка знаходилась в користуванні ОСОБА_8 з 1993 року (т. 1 а. с. 152).
Рішенням Старокривинської сільської ради Славутського району Хмельницької області № 11 від 28 січня 2011 року задоволено заяву ОСОБА_2 та присвоєно будинковолодінню ОСОБА_2 поштової адреси в АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 18).
18.03.2011 Славутським РЕМ погоджено та затверджено Робочий проект електропостачання нового житлового будинку абонента ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 , в якому власником житлового будинку вказаний ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 19-32).
В Акті допуску на підключення до електричної мережі електроустановки (для населення) від 15.02.2012 року, складеному спеціалістами Славутського РЕМ, зазначено, що електроустановка за адресою: АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 33).
В Акті № 7/192 від 15.02.2012 р про збереження пломб, встановлених на електролічильнику, вказано, що працівниками Славутського РЕМ було встановлено пломби на електролічильник в АДРЕСА_4 , споживачем якого є ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 34).
З Договору про користування електричною енергією № 2001059 від 15.02.2012 вбачається, що Славутський РЕМ, як електропостачальник, взяв на себе зобов'язання надійно постачати споживачеві ОСОБА_2 електричну енергію за адресою АДРЕСА_4 . Договір укладено на три роки (т. 1 а. с. 35-36).
Робочий проект газифікації від 10.05.2012 року на житловий будинок АДРЕСА_4 та Технічні умови на підключення до газових мереж складені на замовлення споживача ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 37-42).
Договір про надання населенню послуг з газопостачання № 39/297 від 12 березня 2013 року, за яким послуги з газопостачання надаються за адресою АДРЕСА_4 , укладений між ПАТ "Хмельницькгаз" в особі Славутської філії та власником приватного будинку - ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 43-44).
Розрахунки по споживанню електроенергії за адресою АДРЕСА_4 , здійснювались на ім'я споживача - ОСОБА_2 , який користувався електроенергією за вказаною адресою та здійснював оплату за її використання в період з 2015 року по 2017 рік включно (т. 1 а. с. 45-46).
Згідно з довідкою №451 від 27.05.2019, виданою виконавчим комітетом Старокривинської сільської ради ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також її діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 дійсно проживали без реєстрації з червня 2013 року по вересень 2017 року в житловому будинку в АДРЕСА_4 . Даний житловий будинок в експлуатацію не введений (т. 1 а. с. 74).
З Акту обстеження умов проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_44 та ОСОБА_45 від 17 жовтня 2018 року вбачається, що предметом обстеження є житловий будинок по АДРЕСА_1 . В будинку для проживання придатний перший поверх, є гаряче та холодне водопостачання, індивідуальне опалення, облаштовано та вмебльовано дві жилі кімнати, кухня, коридор, роздільний санвузол, ванна кімната, туалет, гардеробна. В жилих кімнатах наявні двохспальне ліжко, диван, м'яке крісло; є місце для підготовки дітьми домашніх завдань, ігор, проведення дозвілля; обладнаний спортивний куточок. В помешканні є побутова техніка, наявний дитячий одяг, продукти харчування (т. 1 а. с. 65).
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 25 травня 2018 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірваний (т. 1 а. с. 54). Між сторонами виник спір щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя.
07 травня 2018 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання прав забудовника на 1/2 частину новоствореного майна - житлового будинку по АДРЕСА_4 . Проте, провадження у справі було закрите за відмовою від позову, що стверджується ухвалою суду від 28.12.2018 (т. 1 а. с. 66).
Після розірвання шлюбу та після звернення позивача до суду за захистом своїх майнових прав, 10 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), відповідно до якого ОСОБА_2 надав в користування ОСОБА_1 на 15 років земельну ділянку площею 0,17 га по АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (т. 1 а. с. 59).
08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 виготовив на своє ім'я на підставі договору суперфіцію Будівельний паспорт на об'єкт нового будівництва - житлового будинку по АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 61-зворот-62); у листопаді 2018 року подав в Держархбудінспекцію повідомлення про початок будівельних робіт (т. 1 а. с. 63); у березні 2019 року подав Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (т. 1 а. с. 64), на підставі якої 28.08.2019 зареєстрував у Державному реєстрі право власності на житловий будинок по АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 79) та виготовив технічний паспорт на житловий будинок (т. 1 а. с. 106-113).
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що Державний акт виданий ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_1 раніше вже скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для забудови в іншому місці, відтак, мав намір здійснювати власне будівництво за іншою адресою. Суд не взяв до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що він давав усні доручення сину ОСОБА_2 на придбання будівельних матеріалів та на будівництво житлового будинку для нього, оскільки такі пояснення не відповідають вимогам закону, так як не оформлені відповідними документами: дорученням, договором тощо.
За висновками суду письмові докази та показання свідків узгоджуються між собою та вказують про те, що будинок по АДРЕСА_1 був збудований на земельній ділянці, належній ОСОБА_2 , спільними зусиллями ОСОБА_23 та Житовозів, для сім'ї ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в період їх шлюбу та вони протягом 2013-2017 років відкрито володіли і користувалися цим будинком спільно. Будь-які інші угоди щодо спільної часткової або спільної сумісної власності на це будинковолодіння відсутні. Жодних претензій чи вимог щодо своїх прав на новозбудоване житло до розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_1 не заявляв.
Суду не надано об'єктивних доказів, що отриманий дохід ОСОБА_1 , перебуваючи на роботі за кордоном, використовував саме на будівництво будинку по АДРЕСА_4 . Так, свідок ОСОБА_15 повідомив суду, що батько йому теж допомагав будувати будинок в с. Старий Кривин.
Суд вважає, що договір суперфіцію від 10 вересня 2018 року, укладений після порушення судом провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, є фіктивним, укладеним для виду, з метою оформлення прав власності на новозбудований будинок на ОСОБА_1 , знаючи зазделегідь, що будинок все одно залишиться фактично у власності ОСОБА_2 , який там і досі проживає.
У рішенні зазначено, що спірний житловий будинок є завершеним будівництвом і не є об'єктом незавершеного будівництва.
З таким висновком Хмельницький апеляційний суд погоджується частково.
Рішенням від 5 жовтня 2020 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області задовольнив позов в частині скасування запису про державну реєстрацію прав власності на житловий будинок і визнав спірний житловий будинок з господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя.
Між тим, задоволення цих вимог не призводить до ефективного захисту порушених прав позивача.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Звертаючись до суду із позовом, позивач просила суд: - скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 33070028 від 28.08.2019 про проведену державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 ; - визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; - в порядку поділу спільного майна визнати право власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на 1/2 ідеальної частки за кожним житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 ; - визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки загальною площею 0,17 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6823987300:01:018:0009.
Між тим, вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 33070028 від 28.08.2019 про проведену державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 унеможливить в подальшому виконати рішення суду.
Задоволення вимог про визнання спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та в порядку поділу спільного майна визнання право власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на 1/2 ідеальної частки за кожним житлового будинку та земельної ділянки для його будівництва та обслуговування є взаємовиключним.
Тому рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 жовтня 2020 року в частині скасування запису про державну реєстрацію прав власності на житловий будинок і визнання житлового будинку з господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя слід скасувати та в цій частині вимог ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Посилання апелянтів, що твердження суду, що спірне будинковолодіння є спільною власністю позивача та відповідача ОСОБА_2 , оскільки воно набутого в період шлюбу, є безпідставним. Апелянти не надали до суду апеляційної інстанції належних допустимих доказів, на підставі яких апеляційний суд мав би можливість переоцінити докази, на підставі яких прийнято судом першої інстанції рішення.
Не може бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянтів про відсутність вартості будинковолодіння. Заявлено позовні вимоги про поділ майна на Ѕ частину.
Посилання апелянтів, що спірний будинок збудований ОСОБА_1 за рахунок своїх коштів, відтак, є його власністю, він набув право власності на будинок і зареєстрував це право законно, згідно ст. 331 ЦК України, не може бути підставою для скасування рішення. Відповідачі не надали доказів вартості будинку, доказів вартості куплених на будування будинку матеріалів і що ці матеріали використані саме на будівництво спірного будинку.
Всупереч твердженням апелянтів докази, надані сторонами, підтверджують показання свідків про будівництво спірного будинку для сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Апелянти не надали доказів, що ОСОБА_1 виявляв бажання бути забудовником спірного житлового будинку. Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 заявив, що сам порекомендував сину придбати земельну ділянку для будівництва будинку.
Твердження апелянтів про отримання грошових коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 і використання їх в процесі будівництва будинку не позбавляє останнього звернутись з позовом про стягнення зазначених коштів.
Судом рішення про фіктивність чи нікчемність договору суперфіцію по користуванню земельною ділянкою, декларації та інших документів, на підставі яких зареєстровано право власності ОСОБА_1 , не приймалось.
Доказів, які б спростували висновок суду, що будівництво житлового будинку з надвірними будівлями проводилось на земельній ділянці, належній ОСОБА_2 , тому він належить подружжю ОСОБА_7 , апелянти не надали.
Заперечення апелянтів, що земельна ділянка є особистою власністю ОСОБА_2 та не входить в склад майна, що є власністю подружжя відповідно до вимог ст. 60 СК України та не підлягає поділу, суперечить вимогам ст. 120 ЗК України.
Посилання апелянтів, що суд залишив поза увагою заперечення відповідачів, що частина будинку (залитий фундамент, підвал, закуплена цегла, плити перекриття) виконана ще до реєстрації шлюбу та після фактичного припинення шлюбних відносин (утеплення будинку, побудовано новий паркан, замінений котел, замінено глибинний насос та насосну станцію, прокладено нову систему вентиляції, на другому поверсі вирівняно підлогу, утеплене горище, пофарбовано стелю), що становить становитиме 40% та 30% від вартості всього будинковолодіння, не може бути підставою для скасування судового рішення. В судовому засіданні першої інстанції та в суді апеляційної інстанції сторони та свідки зазначили, що будівництво будинку обговорювалось на заручинах ОСОБА_7 та ОСОБА_23 . Крім того, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження зазначеного не надано.
Посилання апелянта ОСОБА_3 , що суд вирішив її права на будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке придбане нею та ОСОБА_1 в період шлюбу, не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Судом встановлено, що будівництво спірного будинку велося на земельній ділянці ОСОБА_2 для його сім'ї.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_40 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 жовтня 2020 року в частині скасування запису про державну реєстрацію прав власності на житловий будинок і визнання житлового будинку з господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя скасувати та в цій частині вимог ухвалити нове рішення.
В задоволенні цих вимог відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне судове рішення складено 5 березня 2021 року.
Судді А.В. Купельський
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк