Провадження № 11-кп/4820/178/21
Справа № 683/945/20 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Категорія:ч.1 ст.125КК України Доповідач ОСОБА_2
03 березня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі :
судді - доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, в режимі відеоконференцзв'язку, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого за ч.1 ст.125 КК України ОСОБА_7 , на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13.11.2020 року,-
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сенгілей Російської Федерації, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, працюючого на посаді охоронника в ТОВ «Старокостянтинівський олійноекстракційний завод», без зареєстрованого місця проживання, проживаючого по АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.
Долю речових доказів вирішено на підставі ст.100 КПК України.
За вироком суду, ОСОБА_7 , 03 березня 2020 року, біля 17 години, перебуваючи у під'їзді №1, будинку АДРЕСА_2 , на площадці, поблизу квартири АДРЕСА_3 , на ґрунті особистих неприязних відносин до ОСОБА_9 , з метою спричинення йому тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, умисно наніс один удар долонею правої руки в область обличчя ОСОБА_9 та один удар кулаком лівої руки в область нижньої губи, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді чотирьох саден в ділянці лівої надбрівної дуги та крововиливу на слизовій оболонці нижньої губи справа, які згідно висновку експерта №10 від 04 березня 2020 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Не погоджуючись із таким рішення місцевого суду, захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуваний вирок та закрити кримінальне провадження щодо нього, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів доведення винуватості особи в суді.
У разі, якщо апеляційний суд прийде до висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, просить змінити даний вирок, пом'якшити призначене йому покарання, призначивши його у вигляді штрафу.
Звертає увагу, що місцевий суд безпідставно відкинув показання ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , які заперечували факт нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , розцінюючи їх як спробу уникнути ОСОБА_7 відповідальності та сприяння обвинуваченому уникнути відповідальності, при цьому суд вирішив, що показання потерпілого ОСОБА_9 є послідовними і правдивими.
Апелянт не погоджується з висновком місцевого суду про послідовність та правдивість показань потерпілого ОСОБА_9 , оскільки він 03.03.2020 року був допитаний як потерпілий і давав інші показання щодо обставин його побиття (що він вдарився обличчям об перило). Прокурором, при оголошенні матеріалів досудового розслідування, ці покази були вилучені з матеріалів кримінального провадження і до суду передані не були, та залишилась ксерокопія цього протоколу допиту потерпілого у сторони захисту. Таким же чином прокурором було вилучено з матеріалів провадження і показання свідка-очевидця ОСОБА_10 .
Крім того, протягом всього розгляду справи в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_9 давав суперечні показання.
Захист стверджує, що обставини і механізм отримання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень і висновки експерта та слідчий експеримент з потерпілим не відповідають висновкам суду, що підтверджується даними:
- у постанові про призначення судово-медичної експертизи від 03.03.2020 та у висновку експерта № 10 від 04.03.2020 року ;
- у постанові про призначення додаткової судово-медичної експертизи від 27.03.2020, винесеної після проведення з потерпілим ОСОБА_9 26.03.2020 року слідчого експерименту та у висновку експерта № 22 від 27.03.2020 року.
На думку апелянта, місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не встановив достатні докази для доведення винуватості особи в інкримінованому ОСОБА_7 правопорушенні, а тому кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 відповідно до п.3 ч.1 ст.284 КПК України підлягає закриттю.
Також призначене судом покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого ОСОБА_7 , і в разі, якщо апеляційний суд прийде до висновку про доведеність його вини, просить призначене ОСОБА_7 судом покарання у виді максимального терміну громадських робіт (200 годин) пом'якшити з врахуванням його особи, того, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має на утриманні 2-х неповнолітніх дітей. Звертає увагу, що потерпілий ОСОБА_9 з позовом до ОСОБА_11 про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди не звертався, будь-яких претензій матеріального характеру до ОСОБА_7 не пред'являв.
Заслухавши доповідача, захисника та обинуваченого, на підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора, який вважає вирок місцевого суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних причин.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
При перевірці судового рішення не встановлено обставин, які б давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості висновків суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
При цьому предметом ретельної перевірки суду були й доводи захисника обвинуваченого про непричетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, які спростовано поза розумним сумнівом.
Так, з показань обвинуваченого ОСОБА_7 , який не визнав своєї вини у скоєнні інкримінованого йому злочину, слідує, що 03 березня 2020 року біля 17 години до нього додому прийшов ОСОБА_9 , з яким він перебуває у неприязних відносинах. На його прохання покинути квартиру ОСОБА_9 не відреагував, після того він правою рукою виштовхав його з квартири на площадку. ОСОБА_9 почав провокувати його на бійку, у цей момент у ОСОБА_9 випали з кишені ключі і той нагнувся, а він зачинив вхідні двері. Вказує, що він не наносив ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а показання, останнього, вважає наклепом на нього через неприязні відносини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про їх необ'єктивність, оскільки вони спростовуються послідовними та узгодженими між собою доказами, які були зібрані органом досудового слідства та належним чином дослідженими і проаналізованими судом у вироку.
Так, з показань потерпілого ОСОБА_9 , він 03 березня 2020 року біля 17 години прийшов до своєї колишньої дружини ОСОБА_10 , яка разом із ОСОБА_7 проживає у квартирі АДРЕСА_4 . Під час розмови із ОСОБА_10 , до них вийшов ОСОБА_7 та почав його виганяти, між ними виникла словесна суперечка, в ході якої ОСОБА_7 наніс йому один удар рукою в область нижньої губи та один удар в область голови, після чого він викликав поліцію.
З показань свідка ОСОБА_12 , убачається, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_5 . 03 березня 2020 року, біля 17 години, вона була вдома та чула, поверхом вище, гуркіт та крики, що супроводжувались нецензурною лайкою, а також чула як кричала її сусідка ОСОБА_10 : «Міша, не бий, ти його заб'єш», після чого вона телефонувала своїй матері ОСОБА_13 та повідомила про цю подію.
Показаннями свідка ОСОБА_13 , підверджуються що 03 березня 2020 року біля 17 години їй зателефонувала донька ОСОБА_12 та повідомила, що після того, як хтось постукав у квартиру АДРЕСА_3 , вона чула крики та гуркіт, а також чула, як ОСОБА_10 кричала: «Ти його вб'єш, ти його задушиш». Також свідок показала, що 05 березня 2020 року вона зустріла ОСОБА_9 , на обличчі якого були тілесні ушкодження. ОСОБА_9 їй повідомив, що 03 березня 2020 року пішов до колишньої дружини ОСОБА_10 і її співмешканець ОСОБА_7 його побив.
За показаннями свідка ОСОБА_10 , 03 березня 2020 року біля 17 години ОСОБА_9 приходив до неї додому у квартиру АДРЕСА_4 , де знаходився також ОСОБА_7 , і між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 мав місце словесний конфлікт.
Згідно з показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які, є поліцейськими сектору реагування патрульної поліції Старокостянтинівського ВП ГУНП в Хмельницькій області та 03 березня 2020 року, перебуваючи на чергуванні, виїжджали на місце події за викликом ОСОБА_9 , який чекав їх біля під'їзду будинку АДРЕСА_2 , та повідомив, що ОСОБА_7 наніс йому тілесні ушкодження, коли він хотів зайти до квартири. Свідки вказували, що у ОСОБА_9 на обличчі були тілесні ушкодження у виді розбитої брови та губи. Після розмови із ОСОБА_9 , ОСОБА_7 їм повідомив, що не бив ОСОБА_9 , а лише відштовхнув його.
Ці показання узгоджуються з даними, зафіксованими у :
- висновку судово-медичної експертизи №10 від 04 березня 2020 року, що у ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження у вигляді саден в ділянці лівої надбрівної дуги, які виникли від, як мінімум, 4-х дій-тертя тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути нігті пальців рук сторонньої особи або їм подібні предмети; крововилив на слизовій оболонці нижньої губи справа, який виник від, як мінімум, однієї дії - удару тупого твердого предмету, яким міг бути кулак руки сторонньої особи, йому подібний предмет, можливо в строк та за обставин, вказаних у постанові та потерпілим, і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Виникнення вищевказаних тілесних ушкоджень внаслідок падіння з висоти власного зросту, малоймовірне;
- слідчому експерименті, під час якого потерпілий ОСОБА_9 показав механізм нанесення йому ударів ОСОБА_7 , а саме долонею правої руки в область лівої частини голови та кулаком лівої руки в область нижньої губи, що зафіксовано у протоколі слідчого експерименту від 26 березня 2020 року;
- відеозапису з нагрудних камер поліцейських, які 03 березня 2020 року виїжджали на місце події, за викликом ОСОБА_9 , та переглянуте у судовому засіданні, в якому зафіксовано, що по приїзду працівників поліції ОСОБА_9 знаходиться на АДРЕСА_2 , і на його обличчі наявні тілесні ушкодження у виді розбитої нижньої губи справа та розбитої лівої брови. При цьому ОСОБА_9 повідомив, що тілесні ушкодження йому наніс співмешканець його колишньої дружини ОСОБА_10 - ОСОБА_7 , що проживає у квартирі АДРЕСА_3 цього будинку;
- у висновку додаткової судово-медичної експертизи №22 від 27 березня 2020 року підтверджується локалізація, характер та механізм виникнення тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 , які можуть відповідати обставинам, відтвореним ним в ході проведення слідчого експерименту 26 березня 2020 року;
- з рапорту чергового інспектора РПП Старокостянтинівського ВП ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_16 від 03 березня 2020 року слідує, що було отримано 03 березня 2020 року о 16 год. 53 хв. повідомлення від ОСОБА_9 , що за адресою: АДРЕСА_1 , про те, що співмешканець колишньої дружини спричинив йому тілесні ушкодження;
- із заяви потерпілого ОСОБА_9 від 03 березня 2020 року, вбачається, що він просив притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_7 , який 03 березня 2020 року біля 17 години, у під'їзді АДРЕСА_6 , на ґрунті раптово виниклого конфлікту, спричинив йому тілесні ушкодження.
На підставі цих доказів, у своїй сукупності та взаємозв'язку, суд аргументовано спростував як необ'єктивні показання обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_10 , у тій частині, що ОСОБА_7 не завдавав потерпілому тілесних ушкоджень, оскільки такі їх показання суперечать дослідженим судом доказам, а тому такі їх показання суд розцінює як сприяння обвинуваченому уникнути відповідальності.
Сам факт незаперечення обвинуваченим та свідками ОСОБА_12 та ОСОБА_13 перебування у вказаному місці з потерпілим, причини з яких вони у ньому опинились та наявності конфлікту підтверджують версію обвинувачення щодо обставин злочину.
Місце, час та особу потерпілого і обвинуваченого також зафіксовано на відеозаписі камер працівників поліції, які приїхали на місце події, тому доводи захисника про те, що потерпілий ОСОБА_9 давав працівникам поліції інші показання щодо отримання тілесних ушкоджень, не заслуговують на увагу, оскільки з відеозапису убачається, що по приїзду працівників поліції ОСОБА_9 знаходився на АДРЕСА_2 , і на його обличчі наявні тілесні ушкодження у виді розбитої нижньої губи справа та розбитої лівої брови. При цьому ОСОБА_9 повідомив, що тілесні ушкодження йому наніс співмешканець його колишньої дружини ОСОБА_10 - ОСОБА_7 , що проживає у квартирі АДРЕСА_3 цього будинку, що узгоджується зі всіма іншими доказами, дослідженими судом.
Аналізуючи доводи апелянта щодо невідповідності висновків місцевого суду, щодо обставин і механізму отримання потерпілим тілесних ушкоджень, які різняться з показаннями ОСОБА_9 та постановою про призначення судово-медичної експертизи від 03.03.2020 року, висновком експерта №10 від 04.03.2020 року, постановою про призначення додаткової судово-медичної експертизи від 27.03.2020, та висновком експерта № 22 від 27.03.2020 року, то вони не заслуговують на увагу з огляду на те, що вищенаведеними доказами об'єктивно підтверджено заподіяння вказаних тілесних.
Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичний перебіг подій та належним чином оцінено і проаналізовано наявні у справі докази і вірно кваліфіковано дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкоження.
За змістом ст.ст.50, 65-67 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню ним нових злочинів, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що визначаючи обвинуваченому вид та міру покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який не судимий, проте раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, однак в силу ст.89 КК України його судимості погашені, має постійне місце роботи, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, не одружений, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває, своєї вини у вчинені кримінального правопорушення не визнав, не розкаявся, та, не встановивши обставин, які б пом'якшували чи обтяжували його покарання, вірно визначив покарання в межах санкцій вказаної статі, у виді громадських робіт.
На думку колегії суддів, призначене обвинуваченому покарання є законним та справедливим і відповідає вчиненому ним злочину та даним про його особу.
Що ж стосується доводів захисту про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_7 правопорушення та його особі внаслідок суворості, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки, відповідно до вимог ст. 12 КК України, ним вчинено злочин, який відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості, враховано характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку скоєного злочину, особу винного, відсутність обставин, які б пом'якшували та обтяжували покарання, думку потерпілого, який наполягав на суворому покаранні, тому для виправлення та перевиховання обвинуваченого правомірно призначено покарання у виді громадських робіт у максимальному розмірі, визначеному санкцією ч.1 ст.125 КК України.
Таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. З приводу посилань апелянта на те, що потерпілий не звертався з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди, не пред'являв будь-яких претензій, вони не беруться до уваги, так як не можуть бути підставою для пом'якшення покарання.
Порушень вимог матеріального чи кримінального процесуального закону, які є безумовними підставами для зміни чи скасування вироку суду по кримінальному провадженні не встановлено.
Враховуючи вищенаведене, підстави для скасування вироку та задоволення апеляції захисника обвинуваченого відсутні.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника - без задоволення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3