Справа № 686/1838/19
Провадження № 22-ц/4820/173/21
02 березня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Костенка А.М. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М.
секретар судового засідання Кошельник В.М.
з участю представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/1838/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2020 року в складі судді Козак О.В. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зарічанка» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Зарічанка» про визнання недійсним договору позики.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
У січні 2019 року ТзОВ «Зарічанка» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь несплачену суму боргу в розмірі 100000 грн та понесені судові витрати.
На підтримання заявлених позовних вимог позивач зазначав, що ОСОБА_1 працював у ТзОВ «Зарічанка», 23 листопада 2018 року він звернувся до директора товариства із заявою про надання споживчої позики на ремонт та впорядкування житла в сумі 120000грн, з терміном повернення - 14 грудня 2018 року. На зборах трудового колективу було вирішено надати відповідачу позику, тому 23 листопада 2018 року між ТзОВ «Зарічанка» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, на виконання умов якого ОСОБА_1 отримав з каси підприємства, 23 листопада 2018 року та 26 листопада 2018 року по 50000 грн, що в сумі складає 100000 грн, та підтверджується копіями видаткових касових ордерів.
Проте, в подальшому відповідач перестав з'являтися на робочому місці, на телефонні дзвінки не реагував і 20 грудня 2018 року його було звільнено за прогул.
25 січня 2019 року ОСОБА_1 подав позов про визнання договору позики недійсним, при цьому посилався, що він з 18 травня 2016 року по 20 грудня 2018 року працював на посаді торгового агента в ТзОВ «Зарічанка». 23 листопада 2018 року між ним та ТзОВ «Зарічанка», в особі директора ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого він мав отримати грошові кошти в сумі 120000 грн та зобов'язався повернути зазначені кошти до 14 грудня 2018 року. ОСОБА_1 вказував, що хоча він і підписав даний договір позики, проте кошти не отримував. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що договір позики він підписав проти своєї волі, внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку директора товариства, фактично в кабінеті директора його змусили написати заяву з проханням надати позику на ремонт та впорядкування житла.
Таким чином, ОСОБА_1 стверджував, що він підписав заяву про надання йому позики та договір позики від 23 листопада 2018 року всупереч своїй волі, під психологічним тиском та шантажем з боку директора ТзОВ «Зарічанка» щодо звернення до правоохоронних органів та притягнення його до кримінальної відповідальності, а тому є всі підстави визнати договір позики від 23 листопада 2018 року недійсним.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 лютого 2019 року, обидві позовні заяви об'єднано в одне провадження.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2020 року позов ТзОВ « Зарічанка» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Зарічанка» 100000 грн - заборгованості за договором позики від 23 листопада 2018 року, в задоволенні позову позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
ОСОБА_3 не погодився з таким рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Апелянт вважає, що судом зроблено неправильний висновок про те, що він в порядку та на умов визначених Договором позики від 23 листопада 2018 року згідно видаткових касових ордерів отримав безпроцентну поворотну позику на ремонт і благоустрій житла в розмірі 100000 грн, оскільки будь-яких грошових коштів від товариства він не отримував. Так апелянт стверджує, що 26 листопада 2018 року згідно документів він був відсутній за місцем свого працевлаштування, а тому не міг отримати зазначені кошти, це підтверджується наказом про звільнення № 104-к від 20 грудня 2018 року, в якому вказано що його звільнено з роботи за прогул без поважних причин 26 листопада 2018 року, про що складено акт про відсутність працівника на роботі. Також суд безпідставно не прийняв до уваги його доводи про застосування до нього психологічного тиску при написання заяви та укладенні договору позики.
Тому ОСОБА_1 просив, скасувати рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТзОВ «Зарічанка», натомість задовольнити його позовні вимоги про визнання договору позики недійсним.
ТзОВ «Зарічанка» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Вказує, що ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження своїх доводів, а подані до апеляційної скарги докази лише підтверджують обставини його звільнення і ніяким чином не спростовують позовні вимоги ТзОВ «Зарічанка» про наявність у ОСОБА_1 боргових зобов'язань щодо повернення 100000 грн, згідно укладеного договору позики. Крім того, допитані під час розгляду справи у суді першої інстанції свідки повністю підтвердили при яких обставинах ОСОБА_1 отримав гроші і встановлені обставини не суперечать наявним в справі письмовим доказам.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так судом встановлено, що 18 травня 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ТзОВ « Зарічанка» на посаду торгового агента.
23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся із власноручно написаною заявою до директора ТзОВ «Зарічанка», в якій просив надати йому безпроцентну споживчу позику на ремонт і впорядкування житла в сумі 120 000 грн. з терміном повернення до 14 грудня 2018 року.
Як вбачається з протоколу зборів трудового колективу ТзОВ «Зарічанка» № 1 від 23 листопада 2018 року, зборами трудового колективу товариства було вирішено видати ОСОБА_1 безпроцентну споживчу позику на ремонт і впорядкування житла в сумі 120 000 грн. з терміном повернення до 14 грудня 2018 року.
23 листопада 2018 року між ТзОВ «Зарічанка» як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником було укладено договір позики між підприємством та його працівником, за умовами якого підприємство надає позичальнику безпроцентну поворотну споживчу позику в розмірі 120 000 грн. з датою повернення позики 14 грудня 2018 року.
23 листопада та 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору позики отримав готівкою з каси підприємства 100000 грн. як безпроцентну поворотну позику, кожний раз по 50 000 грн, що підтверджується видатковими касовими ордерами з підписом позичальника про отримання коштів.
Однак отримані грошові кошти в сумі 100 000 грн. ОСОБА_1 у визначений договором строк - 14 грудня 2018 року і до цього часу підприємству не повернув.
Згідно наказу № 104 -к від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено за прогул без поважних причин з 20 грудня 2018 року, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Вказані обставини підтверджуються заявою відповідача про отримання позики, протоколом зборів трудового колективу, договором позики, видатковими касовими ордерами, показами свідків щодо прийняття рішення зборами трудового колективу про видачу позики та іншими матеріалами справи.
У відповідності до ст.ст. 1046-1049 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або за рахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до правильного висновку, що між сторонами було укладено договір поворотної безпроцентної позики, кошти за договором позики позичальником були отримані в сумі 100 000 грн, у встановлений в договорі строк позичальником повернуті не були, а тому підставно задовольнив позов.
При цьому відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80, 81 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак ОСОБА_1 в підтвердження своїх позовних вимог в зустрічній позовній заяві, що договір позики був укладений ним проти його волі, внаслідок застосування до нього психологічного тиску з боку директора товариства, кошти він взагалі не отримував, жодних доказів суду не надав та такі докази не були здобуті судом під час розгляду справи.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні зустрічного позову.
Доводи апеляційної скарги, що будь-яких грошових коштів від товариства апелянт не отримував, уклав договір при застосування до нього психологічного тиску слід відхилити, оскільки як вказано в мотивувальній частині постанови вказані доводи апелянта не підтверджуються жодними доказами. Не наведені такі докази, які б спростовували висновки суду, і в апеляційній скарзі.
При цьому суду позивачем було надано два видаткових касових ордера, які містять підпис відповідача про отримання грошових коштів, однак вказані докази ОСОБА_1 жодним чином не спростовано, клопотань про призначення по справі почеркознавчої експертизи або заперечень, що вказані документи він не підписував, апелянт суду не надав.
Також суд не бере до уваги твердження апелянта, що 26 листопада 2018 року згідно документів підприємства він був відсутній за місцем свого працевлаштування, а тому не міг отримати зазначені кошти і це підтверджується наказом про звільнення № 104-к від 20 грудня 2018 року, в якому вказано що його звільнено з роботи за прогул без поважних причин 26 листопада 2018 року.
За нормами трудового законодавства прогул це відсутність на роботі протягом робочого дня більше трьох годин без поважних причин, а тому фіксація підприємством відсутності ОСОБА_1 на роботі 26 листопада 2018 року не свідчить про неможливість отримання ним в цей день грошових коштів за договором позики.
ОСОБА_1 міг в цей день отримати гроші в касі підприємства, не приступаючи до виконання своїх трудових обов'язків.
Крім того видатковий касовий ордер від 26 листопада 2018 року про отримання позичальником 50 000 грн. за договором позики містить підпис позичальника, не спростований апелянтом та підтверджує отримання коштів.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 березня 2021 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Л.М. Грох