Єдиний унікальний номер справи: 661/626/20
Номер провадження: №22-ц/819/278/21
01 лютого 2021 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кутурланової О.В.,
суддів: Майданіка В.В.,
Орловської Н.В.,
секретар судового засідання Давиденко І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Петрової Олени Олександрівни, яка діє в інтересах Спільного Українсько-Чеського підприємства «ВЕВСО» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 25 серпня 2020 року у складі судді Матвєєвої Н.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Спільного Українсько-Чеського підприємства «BEBCO» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом Спільного Українсько-Чеського підприємства «BEBCO» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_1 про визнання договорів позики не укладеними,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Спільного Українсько-Чеського підприємства «BEBCO» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10 липня 2015 року між ним та Спільним українсько-чеським підприємством «ВЕВСО» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом СП ТОВ «ВЕВСО») укладено договір позики № 1 на виконання якого він передав, а СП ТОВ «ВЕВСО» прийняло від нього грошові кошти в сумі 47 000 грн за умови сплати винагороди за користування позикою у розмірі 28 % річних від суми позики та строком повернення коштів до 10.01.2016 року.
Оскільки в обумовлені договором строки відповідач своїх зобов'язань не виконав, то згідно акту звірки розрахунків станом на 13.01.2016 року за ним рахується заборгованість в загальному розмірі 56 880,71 грн, яка складається із суми позики та відсотків за її користування.
Зважаючи на фінансові складнощі, що призвели до порушення відповідачем своїх зобов'язань та з метою врегулювання спору сторони дійшли згоди продовжувати строк дії договору позики кожні 6 місяців на тих же умовах, що був укладений основний договір і після спливу строку чергового договору включати у тіло позики за новим договором суму попередньої заборгованості з урахуванням нарахованих відсотків за користування грошовими коштами.
Так, на виконання досягнутих домовленостей, 10.07.2016 року між ним та відповідачем укладено договір позики № 2, за яким він передав, а відповідач отримав позику в сумі 67 000 грн, яку зобов'язувався повернути у строк до 10.01.2017 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики.
10.01.2017 року між ним та відповідачем укладено договір позики № 3, за яким він передав, а відповідач отримав позику в сумі 79 600 грн, яку зобов'язався повернути у строк до 10.07.2017 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики.
10.07.2017 року між ним та відповідачем укладено договір позики № 4, за яким він передав, а відповідач отримав позику в сумі 103 300 грн, яку зобов'язався повернути у строк до 10.01.2018 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики.
10.01.2018 року між ним та відповідачем укладено договір позики № 5, за яким він передав, а відповідач отримав позику в сумі 110 286 грн, яку зобов'язався повернути у строк до 10.07.2018 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики.
10.07.2018 року між ним та відповідачем укладено договір № 6, за яким він передав, а відповідач отримав позику в сумі 128 843 грн., яку зобов'язався повернути у строк до 10.01.2019 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики.
Згідно розрахунку відповідача станом на 10.01.2019 року за ним рахується заборгованість в загальному розмірі 147 128 грн, з яких 18 285 грн - відсотки за користування грошовими коштами за період з 10.07.2018 року по 10.01.2019 року та 128 843 грн - тіло позики.
Посилаючись на те, що у подальшому пролонгації строку дії договору позики не відбувалося, заборгованість відповідача перед ним не сплачена, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики з урахуванням нарахованих процентів за користування грошовими коштами в загальному розмірі 147 128 грн, а також 3 % річних за порушення строку виконання грошового зобов'язання з 10.01.2019 року до 10.02.2020 року у розмірі 4 799 грн, судові витрати у справі, серед яких витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.
У березні 2020 року адвокат Петрова О.О., діючи в інтересах СП ТОВ «ВЕВСО», звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договорів позики не укладеними.
В обґрунтування позову послалась на те, що 10.07.2015 року між ОСОБА_1 та СП ТОВ «BEBCO» укладено договір позики № 1, відповідно до умов якого СП ТОВ «BEBCO» отримало 47 000 грн за умови сплати винагороди за користування позикою у розмірі 28 % річних від суми позики та строком повернення грошових коштів до 10.01.2016 року.
Станом на 13.01.2016 року між сторонами зафіксовано наявність заборгованості СП ТОВ «BEBCO» у сумі 56880, 71 грн, що відображено в акті звіряння розрахунків за договором.
Оскільки граничним строком повернення позики та процентів за користування грошовими коштами за договором № 1 від 10.07.2015 року визначено 6 місяців з моменту отримання грошових коштів, то з моменту настання цього строку позикодавець мав право вимагати від позичальника, окрім виконання зобов'язань за договором, сплати пені та штрафу.
Посилаючись на те, що хоча у п.3.2 Договору позики № 1 від 10.07.2015 року сторони погодили можливість пролонгації строку надання позики за згодою сторін, однак замість укладення відповідних додаткових угод, які були б невід'ємною частиною основного договору, сторони уклали договір позики № 2 від 10.07.2016 року, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а СП ТОВ «BEBCO» отримав 67 000 грн за умови сплати винагороди ОСОБА_1 у виді 28 % річних.
Пунктом 4.2 Договору позики № 2 від 10.07.2016 року сторони визначили, що факт отримання позики підтверджується прибутковим касовим ордером.
Натомість ОСОБА_1 на підтвердження передачі 67 000 грн у позику СП ТОВ «BEBCO» надав квитанцію до прибуткового касового ордеру № 2739 від 10.07.2016 року, зі змісту якої вбачається, що СП ТОВ «BEBCO» прийняв від ОСОБА_1 14 000 грн у якості переносу процентів до тіла позики.
Зазначивши, що всі подальші укладені між сторонами договори позики №3, 4, 5, 6 також не містять доказів фактичної передачі СП ТОВ «BEBCO» визначеної у договорі у якості тіла позики суми, а наданні в обґрунтування первісних позовних вимог квитанції та акти звіряння розрахунків хоч і містять відбиток печатки СП ТОВ «BEBCO», однак складені від імені ТОВ «Фаворіт Сервіс», який хоча і входить в «ВЕВСО Групп», однак є самостійною юридичною особою, просила визнати безгрошовими та неукладеними договори позики між ОСОБА_1 та СП ТОВ «BEBCO» у формі товариства з обмеженою відповідальністю:
- № 2 від 10.07.2016 року на суму 67 000 грн;
- № 3 від 10.01.2017 року на суму 79 600 грн;
- № 4 від 10.07.2017 року на суму 103 300 грн;
- № 5 від 10.01.2018 року на суму 110 286,56 грн;
- № 6 від 10.07.2018 року на суму 128 843,33 грн.
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 25 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 до СП ТОВ «BEBCO» про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.
Стягнуто з СП ТОВ «BEBCO» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 151 927 грн, судовий збір в сумі 1519,27 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн.
В задоволенні зустрічного позову СП ТОВ «BEBCO» до ОСОБА_1 про визнання договорів позики не укладеними, відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Петрова О.О., діючи в інтересах СП ТОВ «ВЕВСО», посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове судове рішення, яким у задоволені первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши доповідача, осіб, які з'явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактично між сторонами у письмовій формі укладено договір позики, який у подальшому на тих самих умовах за угодою сторін неодноразово пролонговувався на новий строк, при цьому сума заборгованості за попереднім договором з урахуванням нарахованих відсотків дорівнює сумі позики за знову укладеним договором, що відображує дійсні домовленості і волю сторін та свідчить про визнання відповідачем боргових зобов'язань перед позивачем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на досліджених судом доказах та нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ч.2-5 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У п.8 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що СП ТОВ «BEBCO» знаходиться за адресою : Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни, буд.10-В, засновником якого є ОСОБА_2
ТОВ «Фаворіт Сервіс» знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , засновником якого є ОСОБА_3 .
Зазначені товариства входять до «BEBKO GROUP».
10 липня 2015 року між ОСОБА_1 (який з 31.05.2012 року по 31.07.2018 року працював слюсарем у СП ТОВ «ВЕВСО») та СП ТОВ «ВЕВСО» укладено договір позики №1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а СП ТОВ «ВЕВСО» прийняв грошові кошти в сумі 47000 грн, які зобов'язався повернути в строк до 10.01.2016 року та сплатити 28 % річних за користування грошовими коштами в порядку та на умовах, визначених договором (з урахуванням сум грошових коштів, які будуть зазначатися в Додаткових угодах до даного Договору, на протязі його дії) (а.с.18).
Відповідно до п.1.3 Договору сторони передбачили право позикодавця протягом дії даного Договору щомісячно збільшувати суму позики, з обов'язковим оформленням при цьому Додаткових угод до Договору позики, які є невід'ємними його частинами з моменту їх підписання сторонами.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що строк надання позики становить 6 (шість) місяців з моменту отримання грошових коштів.
Згідно п.3.2 Договору, строк, вказаний в п.3.1 цього Договору може бути продовжений за згодою Сторін.
Відповідно до п.4 Договору позика надається у готівковому порядку, факт отримання позики підтверджується видатковим касовим ордером.
Пунктом п.6.1 Договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту передачі позикодавцем суми позики, вказаної у п. 2.1 цього Договору позичальнику і є дійсним до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
10.07.2016 року між сторонами укладено письмовий договір позики № 2, у якому визначено, що позивач передав, а відповідач отримав позику в сумі 67 000 грн, яку зобов'язувався повернути у строк до 10.01.2017 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики, договір підписано сторонами і скріплено печаткою товариства.
При цьому в квитанції до прибуткового касового ордеру №2739 від 10.07.2016 року зазначено про перенесення процентів у розмірі 14 000 грн до тілу займу.
10.01.2017 року між сторонами укладено письмовий договір позики № 3, у якому визначено, що позивач передав, а відповідач отримав позику в сумі 79 600 грн, яку зобов'язався повернути у строк до 10.07.2017 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики, договір підписано сторонами і скріплено печаткою товариства.
10.07.2017 року між сторонами укладено договір позики № 4, у якому визначено, що позивач передав, а відповідач отримав позику в сумі 103 300 грн, яку зобов'язався повернути у строк до 10.01.2018 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики, договір підписано сторонами і скріплено печаткою товариства.
10.01.2018 року між сторонами укладено договір позики № 5, у якому визначено, що позивач передав, а відповідач отримав позику в сумі 110 286 грн, яку зобов'язався повернути у строк до 10.07.2018 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики, договір підписано сторонами і скріплено печаткою товариства.
10.07.2018 року між сторонами укладено договір № 6, у якому визначено, що позивач передав, а відповідач отримав позику в сумі 128 843 грн., яку зобов'язався повернути у строк до 10.01.2019 року, сплативши за користування грошовими коштами 28 % річних від суми позики, договір підписано сторонами і скріплено печаткою товариства.
Приймаючи до уваги, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом, оскільки в разі оспорювання стороною факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову, а шляхом викладення відповідних заперечень про неукладенність спірного правочину під час вирішення спору про захист права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в наведеній частині.
При цьому суд апеляційної інстанції керується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц.
Також колегія суддів вважає необхідним звернути увагу сторін на сталу правову позицію Судової палати у цивільних справах ВСУ від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, відповідно до якої суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції ретельно дослідив надані сторонами докази і провівши їх глибокий аналіз та врахувавши пояснення сторін в ході розгляду справи, вірно визначив, що уклавши договір позики, сторони у подальшому досягали згоди про його пролонгацію на тих самих умовах аж до 10 січня 2019 року, укладаючи письмові договори позики та посвідчуючи їх власними підписами та печаткою підприємства.
Доказом реального волевиявлення сторін та дійсної правової природи досягнутих домовленостей є також і та обставина, що сума заборгованості за кожним попереднім договором позики (з урахуванням нарахованих відсотків за користування грошовими коштами за попередній період) дорівнює сумі позики за знову укладеним договором.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач порушив умови укладеного з позивачем договору позики щодо строків виконання основного зобов'язання та сплати передбачених договором процентів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у сумі 128 843 грн та процентів за користування грошовими коштами у сумі 18 285,12 грн, а також 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 4799,45 грн.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції всебічно перевірив доводи сторін та дослідив надані ними докази, яким дав правильну оцінку, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Петрової Олени Олександрівни, яка діє в інтересах Спільного Українсько-Чеського підприємства «ВЕВСО» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, залишити без задоволення.
Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 25 серпня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Дата складання повного тексту постанови - 19 лютого 2021 року.
Головуючий О.В. Кутурланова
Судді: В.В. Майданік
Н.В.Орловська