Справа № 606/3009/13-кГоловуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/76/21 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст. 296 КК України
03 березня 2021 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернопільського апеляційного суду 03 березня 2021 р. кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_6 на вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2020 р.,
Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2020 р. ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та виправдано з підстав недоведеності в його діянні складу кримінального правопорушення.
Не погодившись із даним рішенням, прокурор Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2020 р., яким ОСОБА_8 виправдано, скасувати та постановити новий, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України встановити іспитовий строк тривалістю 1 рік 6 місяців. Покласти на нього обов'язки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Прокурор вважає, що вирок суду є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Наголошує, що суд першої інстанції всупереч ст. 94 КПК України оцінив докази без належного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, не навів у вироку переконливих мотивів, з яких він відкинув докази обвинувачення.
Апелянт стверджує, що рішення суду про невинуватість ОСОБА_8 прийнято без повного та всебічного дослідження матеріалів провадження, без належного аналізу всіх здобутих у справі доказів, без наведення відповідного спростування пред'явленого обвинувачення. При цьому вважає, що у вироку не викладено зміст усіх досліджених доказів, не проведено їх ґрунтовний аналіз з точки зору належності й взаємозв'язку, не оцінено усі докази обвинувачення у їх сукупності.
Вказує, що, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції залишив поза увагою і не надав належної оцінки тому, що показання потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 щодо побиття потерпілого обвинуваченим ОСОБА_8 та засудженим у цій справі ОСОБА_12 доводять винуватість ОСОБА_8 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Аналогічні показання щодо побиття потерпілого обвинуваченим на досудовому слідстві давали і свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які змінили свої показання в місцевому суді на користь обвинуваченого і тому просить їх допитати в суді апеляційної інстанції для усунення протиріч.
Посилається на те, що потерпілий ОСОБА_10 в судовому засіданні місцевого суду також пояснював, що був побитий обвинуваченим та ОСОБА_12 , але ці показання залишені поза увагою місцевого суду.
Зазначає, що наведені свідчення потерпілого та свідків поза розумним сумнівом доводять, що на місці події з моменту початку конфлікту і до його закінчення знаходилось двоє чоловіків, а також потерпілий, які сварилися і билися між собою біля автомобіля ОСОБА_10 .
Вказує, що це були обвинувачений ОСОБА_8 та засуджений ОСОБА_12 .
Наголошує на тому, що характер дій ОСОБА_8 був направлений на порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувався особливою зухвалістю, що виражалось у прагненні показати свою зневагу до існуючих у суспільстві загальновизнаних правил та норм поведінки.
Зазначає, що вказані обставини підтверджуються вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, яким ОСОБА_12 , що вчиняв злочин разом із обвинуваченим, засуджено за вчинення хуліганських дій відносно потерпілого ОСОБА_10 , але який судом першої інстанції безпідставно не взятий до уваги.
Зазначає, що, дійшовши висновку про відсутність в діях ОСОБА_8 ознак хуліганства, суд не вирішив питання щодо наявності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_7 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду - без змін. Вказує, що суд першої інстанції вірно не врахував як доказ винуватості його підзахисного вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року щодо ОСОБА_12 , оскільки він не має преюдиційного значення.
Вважає клопотання сторони обвинувачення про повторний допит свідків в суді апеляційної інстанції безпідставним, і таким, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.
Як вбачається з вироку суду, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що 15 жовтня 2012 року о 24 годині, керуючи власним автомобілем марки «ВАЗ 2109», р.н. НОМЕР_1 , спільно із своїм другом, ОСОБА_12 , який засуджений вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року за ч. 2 ст. 296 КК України, що вступив у законну силу, їхали по вулиці смт. Микулинці Теребовлянського району, і під час здійснення руху керований ОСОБА_8 автомобіль здійснив зіткнення із автомобілем марки «ВАЗ 21011», р.н. НОМЕР_2 , який рухався у зустрічному напрямку під керуванням потерпілого ОСОБА_10 , внаслідок чого обидва транспортних засоби отримали пошкодження.
Вважаючи потерпілого ОСОБА_10 винуватим в дорожньо-транспортній пригоді, ОСОБА_8 розвернув свій автомобіль та, випередивши автомобіль ОСОБА_10 , перегородив йому шлях.
Побачивши, що потерпілий ОСОБА_10 знаходиться в автомобілі один, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , використавши численну перевагу, бажаючи з одного боку розправитися з ним за ДТП, а з іншого - самоствердитись за рахунок його приниження, нахабно та грубо витягнули потерпілого ОСОБА_10 з його автомобіля, збили з ніг, та, діючи зухвало, почали знущатися над лежачим на проїжджій частині дороги потерпілим ОСОБА_10 , завдавши йому удари руками та ногами, спричинивши при цьому легкі тілесні ушкодження.
Не задовольнившись цим, ОСОБА_12 , бажаючи протиставити себе суспільству, проявивши свою грубу силу, зірвав капот із належного потерпілому ОСОБА_10 автомобіля «ВАЗ 21011», витягнув акумуляторну батарею та два рази кинув нею в лобове скло вказаного автомобіля, зухвало пошкодивши лобове скло та акумуляторну батарею.
Вважаючи, що вищевказаного замало, ОСОБА_12 цинічно, демонструючи явну неповагу до загальноприйнятих норм моралі, продовжуючи знущатися над лежачим потерпілим ОСОБА_10 , який після нанесених йому тілесних ушкоджень знаходився в безпорадному стані та продовжував лежати на проїжджій частині дороги, на очах у ОСОБА_14 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , які підійшли на шум, скориставшись тим, що ОСОБА_8 наступив ногою на шию потерпілого ОСОБА_10 , оголивши свій статевий орган, справив на нього природні потреби.
Вказані дії ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , які почалися з мотивів особистого характеру, тобто з помсти за ДТП, переросли в мотив явної неповаги до суспільства і тривалий час не зупинялися, були припинені ОСОБА_14 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , які із застосуванням сили відтягнули їх від потерпілого ОСОБА_10 , припинивши таким чином продовження їхніх хуліганських дій.
Виправдовуючи ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, суд першої інстанції зазначив, що обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, ґрунтується на припущеннях, будь - яких інших доказів, які б свідчили про вчинення цього кримінального правопорушення обвинуваченим як органом досудового розслідування, так і судом не здобуто і така можливість вичерпана.
Потерпілий ОСОБА_10 звернувся до суду з заявою про слухання справи у його відсутності.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити з наведених у ній підстав, ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
В силу вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні вироку дотримався вищевказаних вимог закону та, аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Вказані дії ОСОБА_8 органами досудового розслідування кваліфіковані як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчинене групою осіб.
Зазначене обвинувачення на досудовому розслідуванні ґрунтувалось на заяві та показаннях потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , даних протоколів огляду місця події від 17 жовтня 2020 р., акті судмедобстеження ОСОБА_10 № 1752 від 17.10.2012 р.; висновку експерта № 120 від 14.02.2013 щодо ОСОБА_10 ; вироку Теребовлянського районного суду Тернопільської обл. від 19 грудня 2013 р., яким ОСОБА_12 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України за вчинення хуліганських дій відносно ОСОБА_10 .
У судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанцій обвинувачений ОСОБА_8 винним себе не визнав та пояснив, що що 15 жовтня 2012 року в нічну пору доби в смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області відбулося зіткнення автомобіля марки «ВАЗ 2109», д.н.з. НОМЕР_1 , під його керуванням із автомобілем марки «ВАЗ 21011», номерного знака не пам'ятає, під керуванням ОСОБА_10 , який рухався у зустрічному напрямку руху. В результаті ДТП на лівому боці його автомобіля залишилися подряпини. Також пояснив, що пасажиром в його автомобілі був ОСОБА_12 .
З цього приводу між ними виник конфлікт, в процесі якого розмова відбувалась на підвищених тонах, після чого вони почали «шарпатися», нанесли один одному легкі тілесні ушкодження.
Під час вказаного конфлікту до них підійшли свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які спочатку спостерігали за ними, а пізніше їх розборонили.
Претензій з приводу вказаного ДТП у нього до ОСОБА_10 немає. Пояснив, що він погоджується з висновками експертів щодо виявлених на його тілі та тілі ОСОБА_10 тілесних ушкоджень. Вказав, що тілесні ушкодження в нього утворилися як під час ДТП, так і під час бійки після ДТП.
Аналогічні показання дав потерпілий ОСОБА_10 , зазначивши в судовому засіданні місцевого суду, що дійсно внаслідок ДТП між ним і ОСОБА_15 виник конфлікт. Вони побились. В подальшому їх розборонили три свідки.
Також пояснив, що ОСОБА_8 хуліганських дій щодо нього не вчиняв, в тому числі і справляння природних потреб на нього, зривання капоту, витягування акумуляторної батареї з його автомобіля та пошкодження вказаною батареєю лобового скла.
Претензій до ОСОБА_8 з приводу пошкодження автомобіля та будь-якого іншого характеру не має.
Свідок ОСОБА_11 в місцевому суді пояснив, що він був очевидцем того, як ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в нічну пору доби сварилися та билися між собою на вулиці смт. Микулинці Теребовлянського району біля автомобіля ОСОБА_10 , що неподалік від клубу, де він із ОСОБА_14 та ОСОБА_13 перебував в комп'ютерному залі. Коли вийшли на перекур, за 200 метрів почули крики та, побачивши силуети людей, підбігли до них.
Вказав, що, прибігши на місце події, він із ОСОБА_14 та ОСОБА_13 розборонив ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які між собою сварилися та билися.
Крім того пояснив, що у його присутності на ОСОБА_10 ніхто природну нужду не справляв. Автомобіль ОСОБА_10 був пошкоджений, але він не бачив, щоб ОСОБА_8 наносив удари по автомобілю ОСОБА_10 .
Пояснив, що учасники конфлікту, на його думку, перебували в стані алкогольного сп'яніння.
Також свідок ОСОБА_13 , який був очевидцем події, в судовому засіданні пояснив, що у 2012 році в теплу пору року, мабуть літом, у вечірній час він із ОСОБА_11 та ОСОБА_14 перебували в інтернет-кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що в смт. Микулинці Теребовлянського району, де, вийшовши з кафе на двір «на перекур», почули крики та побачили, що за 60 метрів від бару на дорозі відбувається конфлікт (нецензурна лайка) між ОСОБА_8 , ОСОБА_10 . Оскільки ОСОБА_10 підводився із землі та хотів дальше «розбиратися», він із ОСОБА_11 та ОСОБА_14 їх «розтягнули». Після того він із ОСОБА_11 повернувся в кафе-інтернет.
Пояснив, що він не бачив, чи наносив ОСОБА_8 . ОСОБА_10 тілесні ушкодження.
Крім того вказав, що він не бачив, чи наносив ОСОБА_8 удари по автомобілю «ВАЗ» червоного кольору та справляв на ОСОБА_10 природні потреби.
Свідок ОСОБА_14 , який є двоюрідним братом ОСОБА_10 , у суді пояснив, що у 2013 році, приблизно літом, він перебував у ігровому клубі, що в АДРЕСА_1 . Під час того, як він із ОСОБА_11 та ОСОБА_13 вийшли «на перекур», почули, як між людьми, які знаходилися на відстані 80 метрів від клубу, відбувається конфлікт.
Коли вони підійшли до останніх, в його присутності будь-яких ударів ніхто нікому не наносив. Лише наступного дня ОСОБА_10 йому розповів, що він посварився та побився із ОСОБА_8 .
Також вказав, що він не пам'ятає, чи було розбите лобове скло у автомобілі «ВАЗ» червоного кольору, який належить ОСОБА_10 , чи був капот із вказаного автомобіля знятий та витягнутий з нього акумулятор. Він не бачив, щоб справляв природню потребу ОСОБА_8 на ОСОБА_10 .
Та обставина, що показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 не узгоджуються з їх показаннями, даними на досудовому слідстві, не можуть бути прийняті до уваги всупереч твердженням прокурора у апеляційній скарзі, оскільки відповідно до ст. 23 КПК України щодо безпосередності дослідження показань, речей і документів суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною четвертою ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Таким чином, місцевим судом обґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про додатковий допит свідків.
Аналогічно колегією суддів з наведених підстав було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, а саме додаткового допиту свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , оскільки воно не ґрунтується на вимогах ч. 3 ст. 404 КПК України.
Окрім того, як вбачається з матеріалів провадження, сторона обвинувачення посилається на наступні докази: дані протоколів огляду місця події від 17 жовтня 2020 р., акт судмедобстеження ОСОБА_10 № 1752 від 17.10.2012 р.; висновок експерта № 120 від 14.02.2013 щодо ОСОБА_10 , вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської обл. від 19 грудня 2013 р., яким засуджено ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 296 КК України за вчинення хуліганських дій відносно ОСОБА_10 .
Наведені докази не свідчать про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, в тому числі і обвинувальний вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської обл. щодо ОСОБА_12 , який ( ОСОБА_12 ) в судовому засіданні місцевого суду при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_8 не допитувався, сам же вирок не має преюдиційного значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України (аналогічна позиція держави закріплена й у ч.2 ст.17 КПК України), ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
З цього приводу також неодноразово висловлював правову позицію і Європейський суд з прав людини.
Так в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» в розумінні Суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).
Дослідивши всебічно, повно й неупереджено всі обставини кримінального провадження, суд першої інстанції, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, сукупність доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, обґрунтовано дійшов висновку про те, що інкриміноване ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, забезпечується неналежними доказами, які є сумнівними, а будь-яких інших об'єктивних доказів вини особи органом державного обвинувачення не надано.
Згідно положень ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За вимогами ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Також, відповідно роз'ясненням, наведеним у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», суду належить оцінити всі зібрані у справі докази, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних та інших джерелах, з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.
Пункти 21, 22 цієї ж постанови містять застереження про те, що виправдувальний вирок за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення ухвалюється тоді, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним. У мотивувальній частині такого вироку належить викласти результат, аналізу й оцінки доказів зібраних на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину.
Дані вимоги судом першої інстанції при ухваленні вироку щодо ОСОБА_8 дотримані в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирок суду відповідає наведеним вимогам закону - в ньому викладено формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 296 КК України, визнаного судом недоведеним, підстави виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 були досліджені всі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, досліджені всі докази, які були надані суду учасниками судового провадження, в тому числі і стороною обвинувачення, за такого судом першої інстанції прийнято всі заходи для забезпечення повноти судового розгляду. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 296 КК України стороною обвинувачення суду не надано. Прокурором в апеляційній скарзі не наведено доводів на користь протилежного.
Таким чином, суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, та обґрунтовано виправдав ОСОБА_8 за недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України. У відповідності до вимог ст. 374 КПК України суд вказав підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення.
Виправдовуючи ОСОБА_8 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, суд першої інстанції ухвалив своє рішення відповідно до норм матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав, вирок є законним та обґрунтованим, постановлений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, Конституції України та практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що стороною обвинувачення не надано належних і допустимих доказів вчинення ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, жодного належного обґрунтування на спростування висновків суду щодо недопустимості, неналежності та недостатності зазначених доказів апеляційна скарга прокурора не містить.
Твердження прокурора про те, що місцевий суд не вирішив питання щодо наявності чи відсутності в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, є нелогічним, оскільки судом ОСОБА_8 за наведених фактичних обставин події виправданий.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження й постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора не вбачається.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_16 та відповідно скасування вироку Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2020 р. стосовно ОСОБА_8 з постановленням свого вироку, як про це прокурор просить в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_16 залишити без задоволення, а вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2020 р., яким ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та виправдано з підстав недоведеності в його діянні складу кримінального правопорушення, - без змін.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
________________ _______________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3