Номер провадження: 22-ц/813/1928/21
Номер справи місцевого суду: 523/1386/20
Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.
Доповідач Драгомерецький М. М.
05.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дрішлюка І.А.,
в порядку спрощеного провадження переглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, -
24 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що у судовому засіданні 07 листопада 2018 року по справі №523/7431/17 про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_2 поставила під сумнів законність документу під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і звинуватила позивача у зговорі із посадовими особами медичної установи та фальсифікації формулювання про причину смерті. Фактично відповідач звинуватила позивача у вчиненні злочинів.
Також, 12 лютого 2019 року сторона відповідача заявила що ОСОБА_1 викрав медичну карту з квартири ОСОБА_3 в день її смерті і поїхав оформлювати свідоцтво про смерть. Під час розгляду справи №523/7431/17 сторона ОСОБА_4 заявила, що вищенаведене є брехнею і наклепом, заявила клопотання про виклик завідуючої амбулаторією №5 ЦПМСД №28 в якості спеціаліста, яка в свою чергу у судовому засіданні 19 вересня 2019 року повністю спростувала всі обвинувачення ОСОБА_5 та її представників.
Висловлювання брехні та наклепу підтверджується технічним записом судових засідань по справі №523/7431/17 від 07.11.2018р. та 19.09.2019р..
Позивач вважає, що звинувачення на його адресу не є оціночними судженнями чи натяком, а є фактичним твердженням.
Емоційно відреагувавши на звинувачення в засіданні 07.11.2018р. позивач пережив гіпертонічний криз та з 21.11.2018р. по 17.12.2018р. пройшов курс лікування.
Після судового засідання 12.02.2019р. у позивача стався другий гіпертонічний криз і він пройшов курс лікування з 01.03.2019р. по 22.03.2019р..
Позивач вважає, що погіршення стану його здоров'я є наслідком душевних переживань і стресового стану в зв'язку з наклепом відповідача ОСОБА_2 на його адресу.
Звинувачення відповідача не могли залишити байдужою дружину позивача, яка є інвалідом 2-ї групи і стан її здоров'я з листопада 2018 року по листопад 2019 року різко погіршився.
Позивач вважає, що сума у розмірі 45 000 грн. є мінімальною для відшкодування його душевних страждань.
Відповідач надала суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує з таких підстав: в Суворовському районному суді м. Одеси четвертий рік слухається справа №523/7431/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
В позовній заяві є посилання на протоколи судового засідання від 07.11.2018р., 12.02.2019р. та 19.09.2019р..
У зазначених судових засіданнях ОСОБА_2 висловлювала свою думку про докази по справі та ставила їх під сумнів.
В судовому засіданні 19.09.2019р. позивач не був.
Позивач звернувся до лікаря 21.11.2018р., а засідання відбулось 07.11.2018р.. Факт знаходження позивача на лікуванні не має відношення до емоційного стану позивача на реагування висловлювання ОСОБА_2 у судовому засідання 07.11.2018р.. Слідуюче звернення до лікаря відбулось 01.03.2019р. тоді як засідання було 12.02.2019р..
Дружина позивача є свідком у справі №523/7431/17.
Позивач не надав висновок експерта про грошову оцінку розрахунку відшкодування душевних страждань, а тому підстав для задоволення позову, на думку відповідача, немає.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 05 березня 2021 року.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляцію, що містяться у відзиві ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (стаття 3, 28).
Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони порядку з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За правилами частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
Аналогічний правовий висновок зазначено в постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункт 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Позивач ОСОБА_1 , у тому числі, звернувся до суду з вимогами про встановлення вини відповідача, встановлення наклепу, встановлення заподіяння моральної шкоди, однак в порушення принципу диспозитивності.
Так, сформулювавши зазначену вимогу, позивач по суті переклав на суд обов'язок з визначення особи (осіб), винної у порушенні його права, попри те, що такий обов'язок згідно з процесуальним законом притаманний винятково ініціатору звернення до суду з позовом - позивачеві.
Згідно із ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а тому вирішуючи позов в частині вимог, щодо відшкодування моральної шкоди та встановивши відсутність порушення прав ОСОБА_1 , суд вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні факт спричинення моральної шкоди встановлено не було. Позивачем не доведено, що в зв'язку з обставинами на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, відбулись зміни в його житті, що виразились у вигляді переживань, погіршення його стану здоров'я.
Пленумом Верховного Суду України в п. 3 постанови №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу на те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Виходячи з вказаної норм та висновку суду про недоведеність перед судом факту поширення відомостей про позивача, які принижують його честь, гідність, престиж або ділову репутацію, суд вважає, що вимога про відшкодування моральної шкоди, також не підлягає задоволенню.
В той же час суд не бере до уваги медичну документацію надану позивачем в обґрунтування погіршення стану його здоров'я, оскілки судом на підставі наданих позивачем доказів не встановлено наявність причинно-наслідкового зв'язку між висловлюванням своєї позиції у судовому засіданні та погіршенням стану здоров'я ОСОБА_1 ..
Таким чином, судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального чи матеріального права, які є підставою для скасування рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384, 389 ЦПК України Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 05 березня 2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дрішлюк
Р.Д.Громік