Номер провадження: 33/813/292/21
Номер справи місцевого суду: 521/20532/20
Головуючий у першій інстанції Морозова І. В.
Доповідач Котелевський Р. І.
25.02.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Тьосової Я.В.,
особи яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши апеляційну скаргу особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14.01.2021 року,-
встановив:
оскаржуваною постановою,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) грн., з конфіскацією речей вилучених відповідно до протоколу вилучення речей та документів, та стягнуто судовий збір у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн.
Відповідно до оскаржуваної постанови, 11.11.2020 року, об 11 год. 00 хв., за адресою: м. Одеса, вул. Ціолковського 1, ОСОБА_1 , здійснював реалізацію дизельного пального за готівкові кошти без відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. За даним фактом, співробітниками Другого оперативного відділу управління протидії економічним правопорушенням ГУ ДФС в Одеській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії КР №211981 протокол №24 від 11.11.2020 року.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову змінити в частині призначення покарання а саме: у виді штрафу та не застосовувати додаткове покарання у виді конфіскації майна.
В судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_1 змінив вимоги своєї апеляційної скарги, просив оскаржувану постанову скасувати та закрити провадження по справі в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 ; вивчивши матеріали справи; перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи; провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Відповідно до положень ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, або якщо відмовлено у його поновленні.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність оскаржуваної постанови, апеляційним судом встановлено таке.
У відповідності до положень ст.1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до приписів ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог ч.1 ст.9 КУпАП адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тобто підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного проступку є наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.
Однак, суддя районного суду не дотримався вищевказаних норм закону та дійшов помилкового висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.
Так, ч.1 ст.164 КУпАП передбачено відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Отже, диспозиція ч.1 ст.164 КУпАП передбачає відповідальність за дії, які полягають у провадженні господарської діяльності: без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування. Суб'єктом відповідальності в даному випадку є суб'єкт господарювання.
Відповідно до ч.2 ГК України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Під господарською діяльністю в ст.3 ГК України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Разом з тим, відповідно до положень п.14.1.36 Податкового Кодексу України, ст.14 Господарського Кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Натомість, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.164 КУпАП серії КР №211981 протокол № 24 від 11.11.2020 року, 11.11.2020 року, об 11 год. 00 хв., за адресою: м. Одеса, вул. Ціолковського 1, ОСОБА_1 здійснював реалізацію дизельного пального за готівкові кошти без відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
Разом з тим, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які докази, у відповідності до яких працівниками ГУ ДФС в Одеській області був зафіксований факт хоча б один факт реалізації ОСОБА_1 пального за готівкові кошти, зокрема оперативна закупівля, або показання свідків, які придбавали пальне.
Апеляційний суд звертає увагу, що до загальних ознак господарської діяльності закон також відносить систематичність. Однак, в протоколі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.164 КУпАП складеного відносно ОСОБА_1 , не зазначено про встановлення правоохоронним органом фактів даної систематичності та доказів на підтвердження цих обстави матеріали справи не містять.
Крім того, апеляційний суд констатує, що з протоколу про адміністративне правопорушення неможливо встановити об'єктивну сторону правопорушення.
Згідно з ч.1 ст. 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02 березня 2015 року №222, за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб'єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Разом з цим, в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, яких саме дозвільних документів не було у ОСОБА_1 , а міститься лише посилання на те, що він здійснював реалізацію пального за готівкові кошти без дозвільних документів.
Більш того, оскільки норма ч.1 ст.164 КУпАП є бланкетною, то в протоколі про адміністративне правопорушення правоохоронний орган зобов'язаний був вказати назву документа та посилання на спеціальний закон - спеціальну норму статті закону, якщо одержання цього документа ним передбачено. Однак, в описовій частині протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не зазначено, яка саме спеціальна норма була порушена останнім.
З урахуванням встановлених судом обставин, апеляційний суд констатує, що доводи апелянта про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, не спростовуються матеріалами справи про адміністративне правопорушення, оскільки до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували факт здійснення незаконної діяльності ОСОБА_1 , в тому числі і систематичності.
При цьому, апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ, зокрема рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, в яких Суд повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
За наведених вище обставин, висновок судді першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на матеріалах справи про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд одночасно звертає увагу, що нездатність працівників ГУ ДФС в Одеській області оформити матеріали справи відносно ОСОБА_1 (протокол про адміністративне правопорушення серії КР № 211981 протокол №24 від 11.11.2020 року) у чіткій відповідності до вимог закону, зокрема фактичне незабезпечення фіксації правопорушення та ненадання доказів на підтвердження факту події правопорушення та наявності в діях особи, відносно якої складений протокол, складу адміністративного правопорушення, не може бути компенсована на стадії судового розгляду справи.
Апеляційний суд наголошує, що не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, не може перебирати на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що призведе до порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з основоположних засад диспозитивності, суд не може встановлювати інші фактичні обставини, окрім тих, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
За вимогами ч.2 ст.251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
У відповідності до положень ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії»(рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), апеляційний суд виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. На переконання апеляційного суду, відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, враховуючи, що згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд, оцінивши наявні в даній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку про відсутність поставленого у вину правоохоронним органом в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14.01.2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП - скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський