Номер провадження: 22-ц/813/5558/21
Номер справи місцевого суду: 523/13748/16-ц
Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.
Доповідач Ващенко Л. Г.
11.02.2021 року м. Одеса
Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участі секретаря - Чепрас А.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року про закриття провадження в частині вимог про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, але які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (одноособово суддя Бузовський В.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, але які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поділ майна, визнання права власності,
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
29.09.2016 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поділ майна та визнання права власності на нерухоме майно.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10.12.2019 року закрито провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Позивачка ОСОБА_1 не погодилась із ухвалою суду від 10.12.2019 року і в особі представника подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду для продовження розгляду справи, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає:
Ухвалою суду від 10.12.2019 року закрито провадження в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою, в іншій частині справу призначено до розгляду, процесуальне рішення суду є помилковим.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов до висновку, що «будь-який суд України не може встановлювати факт проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі для осіб, які не є громадянами України, не мають тимчасового або постійного місця проживання в Україні, тому для встановлення такого факту застосовується законодавство тієї держави, громадянами якої вони є або на території якої вони проживають тимчасово або постійно». При цьому суд посилається на положення ЗУ «Про міжнародне приватне право» та Договір між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах».
Спір може розглядатися судом України на підставі положень наступного законодавства: Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 р., ратифікований Законом №238/94-ВР від 10.11.94 р., дата набуття чинності 24.02.1995 р. (далі-Договір від 13.12.1993 року); Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року (м. Мінськ), ратифікована Законом №240/94-ВР від 10.11.94 р. (далі-Конвенція від 22.01.1993 року); Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. (далі-Закон від 23.06.2005 року); ЦПК України.
Відповідно до ст.2 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону від 23.06.2005 року. Частиною 2 цієї норми права врегульовано: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Правила ЦПК України щодо виключної підсудності справ з приводу нерухомого майна повністю співпадають з правилами про підсудність, які викладені в Договорі від 13.12.1993 року, Конвенції від 22.01.1993 року та в Законі від 23.06.2005 року. Так, ч. 1 ст.114 ЦПК України, встановлено: «позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або його основної частини».
Відповідно до ч.2 ст.1 Договору від 13.12.1993 року, «Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до органів іншої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови, а також здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни цієї Договірної Сторони».
Розділ ІІІ. Майнові права, ст. 32 Договору від 13.12.1993 року встановила: «Правові відносини, що стосуються нерухомого майна, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. Компетентними є установи цієї ж Договірної Сторони». Вказаним Договором навіть для подружжя передбачена виключна підсудність справ щодо нерухомого майна - ст.25 Особисті і майнові стосунки подружжя, а саме ч.5: «Майнові сосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно».
Частиною 3 ст. 20 Конвенції від 22.01.1993 року врегульовано: «По позовах на право власності й інших речових прав на нерухоме майно виключно компетентні суди за місцем перебування майна». Частиною 1 ст.38 Конвенції від 22.01.1993 року врегульовано: «Право власності на нерухоме майно визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно». Частиною 1 ст.38 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено: «Право власності та інші речові права на нерухоме майно визначається правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом». Частиною 2 ст.42 Закону від 23.06.2005 року врегульовано: «Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться». Частина 3 цієї норми права закріпила : «Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України». Частиною 1 ст. 77 Закону від 23.06.2005 року встановлено: «Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України...».
Суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права і проігнорував доводи та докази, надані позивачкою. Згідно ч.2 ст. 1 ЦПК України, суд зобов'язаний керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд першої інстанції порушив приписи вказаного законодавства, що тягне за собою втрату ефективного захисту порушеного права власності ОСОБА_1 , адже в законодавстві Республіки Молдова не передбачено інституту цивільного шлюбу.
В матеріалах справи наявне рішення суду Молдови з цього приводу із мотивуванням неможливості встановлення факту перебування у шлюбних відносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно законодавства Молдови.
Діючим СК України та ЦК України не встановлені обмеження чи виключення щодо можливості врегулювання майнових та немайнових правовідносин, які виникають на території України між іноземцями (з іноземним елементом) та особами без громадянства.
Відповідач не скористався правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Суд першої інстанції, закриваючи провадження в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, але які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі виходив з того, що сторони не є громадянами України, не мають постійного або тимчасового місця проживання в Україні, встановлення вказаного факту щодо громадян Республіки Молдова не підлягає розгляду у будь-якому суді України (а.с.170,171 т.2).
Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині з таких підстав.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 , яка не є громадянкою України і не має постійного або тимчасового місця проживання в Україні,звернулась із позовом до ОСОБА_2 , який також не є громадянином України і не має постійного або тимчасового місця проживання в Україні: - про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі в період з 01.01.2004 року по 31.12.2013 року; -визнання за нею права власності на нерухоме майно, Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , Ѕ частину квартири АДРЕСА_3, ½ частину квартири АДРЕСА_4 (а.с.2-6 т.1).
Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 ч.1 Конституції України).
Іноземці мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 496 ЦПК України).
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 497 ч.1 ЦПК України).
Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (ст.1 ч.1 п.2 Закону від 23.06.2005 року).
Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору. Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права (ст. ст. 3,4,6 Закону від 23.06.2005 року).
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю (ст. 16 ч.ч.1,2 Закону від 23.06.2005 року).
Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (ст. 76 Закону від 23.06.2005 року).
Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, зокрема об'єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт; якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; в інших випадках, визначених законами України (ст. 77 Закону від 23.06.2005 року).
З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі мають ознаки іноземного елементу, оскільки позивачка і відповідач є громадянами Республіки Молдова і не є громадянами України, позивачка і відповідач не мають тимчасового або постійного місяця проживання в Україні. Предметом спору є нерухоме майно, розташоване на території України. Спір стосується нерухомого майна, яке розташоване на території України. Позивачка і відповідач не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою. Для вирішення спору про право власності на нерухоме майно подружжя, позивачка заявила вимоги до суду України про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, при цьому, оскільки, як зазначала позивачка, вказаний факт можливо встановити відповідно до цивільного та сімейного законодавства України і неможливо встановити за законодавством Молдови.
Відповідно до Договору від 13.12.1993 року, розділ «Справи в галузі сімейного права» (Особисті і майнові стосунки подружжя), особисті і майнові стосунки подружжя визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в час подання клопотання. Якщо під час подання клопотання один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, то в справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками між ними, діє законодавство тієї договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то діє законодавство тієї Договірної Сторони, суд якої порушив справу. В справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками подружжя, в випадку, передбаченому пунктом 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянами якої було подружжя в час подання заяви. В справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками подружжя, в випадку, передбаченому пунктом 2, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої подружжя має місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то компетентними є суди обох Договірних Сторін. Майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно (ст. 25 Договору від 13.12.1993 року).
Рішенням Кишинівського суду (сектора Карбівки) від 17.07.2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відхилено і визнано необґрунтованим позов ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (а.с.78-87 т.2).
Відмовляючи ОСОБА_1 у позові проти ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд Молдови виходив з того, що вказаний факт може бути встановлений на підставі рішення суду лише із застосуванням спеціального законодавства, таким у даній справі є Закон про акти громадянського стану №100-ХV від 26.04.2001 року, в якому визначені випадки встановлення факту, а саме, ст.39 ч.(3) встановлює єдиний випадок підтвердження факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - якщо один з подружжя, які перебували у фактичному шлюбі до ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер або пропав безвісти під час війни, шлюб може бути зареєстрований тільки на підставі судового рішення про встановлення фактичних шлюбних відносин, в якому вказана дата початку таких відносин (а.с.80 т.2).
З огляду на те, що сторони не є громадянами України, не мають дозволу на тимчасове або постійне місце проживання в Україні, в суді виник спір між сторонами про право власності на нерухоме майно, яке розташоване на території України, спір щодо нерухомого майна підсудний судам України з іноземним елементом, разом з тим, компетентним судом за вимогами ОСОБА_1 , які пов'язані з особистими немайновими правами сторін (встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу), які випливають із сімейних відносин, відповідно до ст. 25 Договору від 13.12.1993 року, є суд Республіки Молдова.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ст. 255 ч.1 п.1 ЦПК України).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, оскільки вказана вимога стосується іноземних громадян і які не мають дозволу на тимчасове або постійне місце проживання в Україні, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у будь-якому суді України.
Доводи представника позивачки у скарзі, що: спір може розглядатися судом України на підставі положень ст. ст. 32,25 Договору від 13.12.1993 року, ч.3 ст. 20 ч.1 ст.38 Конвенції від 22.01.1993 року, Закону від 23.06.2005 року і ЦПК України; правила ЦПК України щодо виключної підсудності справ з приводу нерухомого майна повністю співпадають з правилами про підсудність, які викладені в Договорі і в Конвенції та ч.ч.2,3 ст. 42, ч.1 ст. 77 Закону від 23.06.2005 року, ч. 1 ст.114 ЦПК України; суд першої інстанції порушив приписи вказаного законодавства, що тягне за собою втрату ефективного захисту порушеного права власності ОСОБА_1 , адже в законодавстві Республіки Молдова не передбачено інституту цивільного шлюбу і в матеріалах справи наявне рішення суду Молдови з цього приводу з мотивуванням неможливості встановлення факту перебування у шлюбних відносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно законодавства Молдови; діючим СК України та ЦК України не встановлені обмеження чи виключення щодо можливості врегулювання майнових та немайнових правовідносин, які виникають на території України між іноземцями (з іноземним елементом) та особами без громадянства, - до уваги не приймаються.
Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону № 2709-IV (постанова Верховного Суду від 24.07.2020 року по справі № 357/12676/18).
Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, зокрема об'єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт; якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; в інших випадках, визначених законами України (ст. 77 Закону від 23.06.2005 року).
Визначення поняття "іноземний елемент" наведено у п.2 ч.1 ст. 1 Закону від 23.06.2005 року, а саме, іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна. Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини. У ст. 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини (ч.2 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів (ст. 496 ЦПК України).
Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції України).
Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (ч.1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ч.1 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір, у той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 497 ЦПК України).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст.76 від 23.06.2005 року. При цьому, відповідно до ч.1 п.5 ст.186 ЦПК України, суддя може відмовити у відкритті провадження у справі, якщо є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору, при вирішенні питання про підсудність справ судам України мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної і виключної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу.
Відповідно до ч.2 ст. 3 ЦПК України, правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.
Норми права про розмежування підсудності містяться переважно у двосторонніх договорах про правові відносини і правову допомогу у цивільних справах, також у міжнародних договорах про правову допомогу містяться спеціальні норми про підсудність окремих категорій справ, де передбачається застосування комбінованих критеріїв: громадянства, місця проживання сторін, місцезнаходження майна.
Правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо міжнародним договором не встановлено інші правила.
Справи з іноземним елементом підсудні судам України у разі застосування сторонами договірної підсудності. Домовленість сторін щодо підсудності має бути досягнута у письмовій формі.
Якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи судам України, спір підлягає вирішенню в судах загальної юрисдикції України (п.1 ч.1 ст.76 Закону від 23.06.2005 року), з урахуванням вимог глави 2 і розділу ЦПК України, разом з тим, підсудність справ з іноземним елементом визначена у ст. 77 Закону від 23.06.2005 року і не може бути змінена угодою сторін.
В матеріалах справи відсутні докази того, що сторони у справі досягли договірної підсудності за вимогами про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи мають такий же процесуальний статус в цивільному процесі, як і громадяни України. Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (ст. 8 Загальної декларації прав людини).
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч.1 ст. 26 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Розгляд цивільних справ з іноземним елементом здійснюється за "законом суду", тобто юридичною підставою застосування іноземного права на території України є норми ЦПК України і Закону від 23.06.2005 року.
Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права (ст. 6 Закону від 23.06.2005 року).
Оскільки суд зобов'язаний застосовувати норми іноземного права, то встановлення ним іноземного права здійснюється ex officio, а саме, суд використовує наступні способи здобуття інформації про іноземне право: власне з'ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; використання експертних висновків; дипломатичний порядок отримання такої інформації; офіційний запит через Міністерство юстиції; отримання довідок через систему правової допомоги; обмін правовою інформацією; безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; встановлення іноземного права сторонами тощо.
У даному випадку судом встановлено, що одночасно із порушенням позивачкою спору у суді України (вересень 2016 року), рішенням Кишинівського суду (сектора Карбівки) від 17.07.2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відхилено і визнано необґрунтованим позов ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Суд може застосовувати не тільки іноземні закони, але й звичаї та судову практику в тих межах, в яких останні визнаються джерелами права у відповідних державах. Звичаї у сфері цивільно-правових відносин у ряді випадків тлумачаться міжнародними організаціями.
Вирішення питання про майно подружжя з іноземним елементом здійснюється відповідно до ст. 61 Закону від 23.06.2005 року, а саме: подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться; право, вибране згідно з частиною першою цієї статті, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право, нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям; у разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
Зважаючи на те, що сторони у справі не є громадянами України і не мають дозволу на тимчасове або постійне місце проживання в Україні, в суді України між сторонами виник спір щодо права власності на нерухоме майно, яке розташоване на території України, спір в частині визнання права власності на нерухоме майно підсудний судам України з іноземним елементом, разом з тим, за вимогами ОСОБА_1 , які пов'язані з особистими немайновими правами сторін шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу і випливають із сімейних відносин, відповідно до ст. 25 Договору від 13.12.1993 року, компетентним судом у вирішенні таких вимог, на думку суду апеляційної інстанцій, є суд Молдови, а не суд України.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Приймаючи до уваги що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.
З огляду на те, що предметом розгляду в суді апеляційної інстанції є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження в частині позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню за результатами розгляду справи по суті.
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 394 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року про закриття провадження в частині вимог про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, але які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови суду складено 05.03.2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова