Номер провадження: 11-сс/813/358/21
Номер справи місцевого суду: 947/35592/20 1-кс/947/1367/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
26.02.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представників власника майна - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
слідчого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника власників майна ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС», ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК» - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2021 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42020162030000107, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.07.2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 382 КК України, -
встановив:
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2021 року задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 , та у кримінальному провадженні №42020162030000107, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.07.2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.1 ст.382 КК України накладено арешт на майно, а саме на об'єкти нерухомості у вигляді земельної ділянки, користувачем якої являється ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та земельної ділянки, користувачем якої являється ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК».
Не погоджуючись з рішенням суду, представник володільців майна ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК»- адвокат ОСОБА_7 подав апеляційні скарги, які аналогічні за своїм змістом та зазначає наступне:
-ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК» ніяким чином не пов'язані із особами відносно яких внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань»;
-ухвала слідчого судді не містить жодного обґрунтування того, що земельна ділянка є доказом злочину, як того вимагає ч. 1 ст. 170 КПК України;
-з тексту ухвали вбачається, що речовим доказом має бути технічна документація ТОВ «ЗЕМЕЛЬНЕ КАДАСТРОВЕ БЮРО», але ніяк не земельна ділянка, яка перебуває в користуванні ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС», а клопотання слідчого ґрунтується не припущеннях;
-ухвалою про арешт майна порушено права ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК» та ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС», які ніяким чином не пов'язані з службовими особами ТОВ «ЗЕМЕЛЬНЕ КАДАСТРОВЕ БЮРО»;
Апелянт просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання старшого слідчого про арешт земельних ділянок, якими на законних підставах користуються ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК».
Водночас, в апеляційних скаргах представник володільців майна ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК» - адвокат ОСОБА_7 , просить поновити строк на апеляційне оскарження, зазначаючи про те, що ухвала слідчого судді постановлена за відсутністю представника користувача земельної ділянки, а про існування оскаржуваної ухвали юридичним особам, які користувачами земельних ділянок стало відомо лише 11.02.2021 року.
В судове засідання представник власника майна - територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги не з'явився, але подав заяву про розгляд справи за відсутністю представника власника майна.
Заслухавши: суддю-доповідача, представників користувачів майна, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг; перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційних скарг; апеляційний суд приходить висновку про таке.
Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги особою, яка відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому, КПК не встановлено чіткого переліку осіб - суб'єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, а в п.10 ст.393 КПК вказано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.
Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт(п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).
У ст. 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
За таких обставин, користувач майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.
Згідно матеріалів судового провадження та долучених до апеляційної скарги документів, ТОВ «СПОРТ - СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК» є користувачами вказаних земельних ділянок, на умовах оренди терміном на 49 років, відповідно до рішення Одеської міської ради від 28.12.2000 року за №3066-ХХІІІ.
Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.41 Конституції України, ст.ст. 24, 64-2, 173, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК, ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК», є користувачами зазначеного майна, яке належить територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради, тобто особами, які вправі звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.
Що стосується питання про поновлення строку на оскарження ухвали слідчого судді, апеляційним судом встановлено таке.
Оскаржувана ухвала слідчого судді постановлена без виклику власників чи користувачів майна або їх представників, отримана апелянтами лише 11.02.2021 року та згідно відмітки Одеського апеляційного суду представником ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС», ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК» - адвокатом ОСОБА_7 , 16.01.2021 року, подані апеляційні скарги.
За таких обставин, з урахуванням положень ч.3 ст.395 КПК, строк на апеляційне оскарження апелянтом фактично пропущений не був, а тому поновлення не потребує.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді, про накладення арешту на земельні ділянки, апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Згідно вимог ст. 370 КПК України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що розглянувши клопотання слідчого, слідчий суддя районного суду, не звернув уваги на невідповідність та необґрунтованість клопотання вимогам ст. 171 КПК.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів судового провадження Одеською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42020162030000107, внесеному до ЄРДР 31.07.2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 382 КК України.
Згідно даних наявних у матеріалах клопотання встановлено, що 29.07.2020 року в ході моніторингу засобів масової інформації з метою виявлення публікацій та повідомлень щодо фактів розкрадання бюджетних коштів, службових та корупційних злочинів виявлено факт можливого підроблення з боку посадових осіб Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради при видачі містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки розташованої за адресою м. Одеса, Лідеровський бульвар, 7, про що внесено відомості до ЄРДР за попередньою правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 366 КК України.
Крім того 25.08.2020 року за заявою ГО «Антикорупційний контроль України» внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України щодо незаконного будівництва багатоповерхівок у Центральному історичному ареалі міста замість кортів по вул. Лідеровський бульвар, 7 та АДРЕСА_1 , а також надання службовими особами Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради у порушення вимог Генерального плану м. Одеси містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.
Окрім того, 05.10.2020 року, за заявою ОСОБА_11 внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, щодо порушення невстановленими службовими особами відділу у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру порядку зміни цільового призначення земель, а саме без наявних на те правових підстав земельної ділянки у Державному кадастрі за адресою: вул. Лідеровський бульвар, 7, м. Одеса.
Також, 04.11.2020 року, внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України щодо проведення невстановленими особами в супереч ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 18.09.2020 року №522/13674/20 про накладення арешту, будівельних робіт по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
02.02.2021 року старший слідчий СУ ГУНП в Одеській області за погодженням з прокурором Одеської обласної прокуратури, звернувся до слідчого судді Київського районного суду м. Одеси із клопотанням про накладення арешту на зазначені земельні ділянки із забороною користування, відчуження, розпорядження, поділу та заміну цільового призначення.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду в м. Одесі від 04.02.2021 року вказане клопотання задоволено та накладено арешт на земельні ділянки із забороною користування, відчуження, розпорядження, поділу та заміну їх цільового призначення.
Разом з тим, задовольняючи клопотання, слідчий суддя обґрунтував своє рішення лише тим, що земельні ділянки є предметом злочину, але не надав аналізу тому, які саме докази на це вказують, зокрема як саме вказані земельні ділянки стосуються даного кримінального провадження та можуть бути використані як докази, що апеляційний суд визнає необґрунтованим, з огляду на таке.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено, шо при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя, у порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт земельних ділянок із забороною користування, відчуження, розпорядження, поділу і заміну цільового призначення, належним чином не перевірив правову підставу для такого арешту, можливість використання вказаного нерухомого майна як доказу у кримінальному провадженні та не встановив достатність даних на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, згідно диспозиції ст. 366 КК України, за якою здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42020162030000107 від 31.07.2020 року, кримінальна відповідальність за вказаною нормою кримінального закону, передбачена за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.
З наведеного вбачається, що предметом злочину у даному випадку є саме офіційні документи, але в жодному разі не земельні ділянки, які на теперішній час перебувають у користуванні апелянта на законних підставах, оскільки договори оренди в судовому порядку не скасовані, що не заперечувалось слідчим та прокурором.
Крім того, відповідно до диспозиції ст.364 КК України, кримінальні відповідальність за вказаною статтею передбачена за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Посилаючись у клопотанні на ймовірне внесення недостовірних відомостей службовими особами ТОВ «Земельне кадастрове бюро», що у подальшому, за версією органу досудового розслідування, імовірно призвело до можливості отримання містобудівним умов та обмежень для подальшої забудови та кваліфікуючи такі дії за ст. 364 КК України, прокурором та слідчим не надано доказів про визнання потерпілим власника майна - Одеської міської ради, а також факту заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам територіальній громаді м. Одеси та розміру завданої шкоди.
Відсутність у матеріалах провадження даних про потерпілого, виду та розміру завданої шкоди, позбавляє суд можливості встановити розумність, співрозмірність обмеження права користування земельними ділянками юридичних осіб, які на сьогоднішній день на законних підставах є користувачами майном на правах оренди.
При цьому, до клопотання не долучено доказів, які свідчать про перевірку органом досудового розслідування можливого факту зловживання владою або службовим становищем з боку службових осіб Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради.
Окрім того, всупереч вимогам ст. 171 КПК України слідчим не додано жодних доказів, які б свідчили про те, що ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК», які на теперішній час є користувачами земельних ділянок, причетні до дій пов'язаних з наданням недостовірної відповідної інформації, яка в подальшому, за версією органу досудового розслідування, слугувала підставою для зміни цільового призначення земельних ділянок. Виконання дій посадовими особами Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, органом досудового розслідування ґрунтується на припущеннях.
Аналізуючи диспозицію ст. 382 КК України, апеляційний суд вважає посилання слідчого та прокурора на наявні підстави вважати, що земельні ділянки є предметом даного злочину необґрунтованими та безпідставним, оскільки земельні ділянки не можуть бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Апеляційним судом встановлена відсутність в матеріалах доданих до клопотання постанови слідчого про визнання земельних ділянок речовим доказом в даному кримінальному провадженні, що у відповідності до ч.2 ст.170 КПК України, свідчить про безпідставність доводів клопотання щодо необхідності накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
При цьому, апеляційний суд наголошує, що відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документу, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу, та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю/суд можливості провести аналіз та дійти висновку про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя/суд не наділені правом самостійного визначення підстав, передбачених ст.98 КПК Українита має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, оскільки обґрунтував необхідність накладення арешту на нерухоме майно необхідністю його збереження як речового доказу, у той час як матеріали справи не містять процесуального рішення слідчого при визнання такого майна речовим доказом у кримінальному провадженні.
В судовому засідання слідчий та прокурор також зазначили, що накладення арешту обумовлене, між іншим необхідністю проведення судової експертизи з питань землеустрою.
Разом з тим, зазначені твердження апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки проведення даної експертизи можливе без застосування арешту земельних ділянок, зокрема шляхом дослідження відповідної документації.
За таких обставин, ініціювання слідчим питання про накладення арешту на вказане майно не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.
З урахуванням матеріалів кримінального провадження, долучених до клопотання слідчого, апеляційний суд вважає, що посилання в клопотанні про накладення арешту на майно, на те, що є достатні підстави вважати, що земельні ділянки є предметом злочину є безпідставними та необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу також на інші суттєві порушення вимог кримінального процесуального закону.
Так, у відповідності ч. 1, 2 ст. 172 КПК, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Необхідність розгляду клопотання про арешт майна у відсутності власника майна завжди має бути об'єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.
Відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна, в разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно, може сховати, знищити, пошкодити, відчужити майно.
У будь-якому випадку слідчий повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власників майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.
Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення про такий розгляд та за відсутністю його власника та користувачів, жодним чином не мотивувавши своє рішення наявністю об'єктивних для цього підстав.
За таких обставин, апеляційний суд констатує, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, відсутні підстави для застосування обмежувальних заходів відносно земельних ділянок, користувачами яких є ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК», а тому оскаржувана ухвала слідчого судді про накладення арешту на земельні ділянки є необґрунтованою.
Апеляційний суд звертає увагу, що на даному етапі між власником земельної ділянки - територіальною громадою м. Одеса в особі Одеської міської ради та користувачами ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» і ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК» існують цивільно-правові відносини, способи захисту яких, у разі порушення прав будь-якої сторони, повинні вирішуватись виключно в судовому порядку в рамках цивільного судочинства.
З огляду на зазначене, апеляційні скарги підлягають задоволенню, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з прийняттям нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Керуючись ст.ст. 132, 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційні скарги представника користувачів майна ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» та ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК» - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2021 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42020162030000107, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.07.2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 382 КК України про арешт майна, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволені клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погодженого прокурором Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 , про арешт майна: земельних ділянок, які знаходяться за адресою: м. Одеса, Лідеровський бульвар, 7, та перебувають у користуванні ТОВ «СПОРТ-СЕРВІС» і ТОВ «ЛІДЕР-ПАРК», у кримінальному провадженні №42020162030000107, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.07.2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.1 ст.382 КК України - залишити без задоволення.
Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3