Номер провадження: 22-ц/813/1737/21
Номер справи місцевого суду: 521/617/20
Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
04.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Дрішлюка А.І., Громіка Р.Д.,
переглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
16 січня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірваний. Донька після шлюбу проживає разом із матір'ю, відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання доньки, в той час як є працездатним, здоровим, моряком, який працює на морських суднах іноземних компаній на посаді «старшого механіка» за контрактами.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_3 звернулася до суду та просить стягнути аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 22 000 гривень, починаючи з дня звернення до суду до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 7 000 гривень, з 16 січня 2020 року до досягнення дитиною повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру аліментів, та встановити щомісячний розмір аліментів в сумі 4 000 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. В такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 04 березня 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно із частинами першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
За нормами частин 1 та 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 10 вересня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі, та рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2018 року шлюб було розірвано.
У період шлюбу в сторін народилась донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №4970.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування МРА ОМР від 19.12.2019р. №3405/01-20, довідкою про склад сім'ї та реєстрацію ЖСК «Моряк - 8» №169 від 28.11.2019р. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачкою.
Також встановлено, що згідно довідки про доходи ТОВ «МАРІНЕКС» від 22.04.2019р., ОСОБА_3 працевлаштована та її середньомісячний дохід становить 10 000 гривень.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна №200779747 від 18.02.2020р. позивачці на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є старшим механіком, годним до виконання професійних обов'язків. Посвідчення моряка серії НОМЕР_2 є дійсним, відповідач з 2016 року працює моряком на суднах іноземних компаній. За останнім відпрацьованим контрактом №920883 від 07.06.2019р. заробітна плата відповідача становила 9 285 доларів США, період працевлаштування 4 +/-1 місяць. Окрім того, контрактом передбачені бонуси в розмірі 4 167 доларів США.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна №210454251 від 28.05.2020р. відповідачу на праві власності належить декілька об'єктів нерухомості.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення аліментів, та стягуючи аліменти саме в розмірі 7 000 гривень, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 має мінливий, нерегулярний заробіток обумовлений наявністю чи відсутністю контракту, тривалість якого може коливатись, перемежовуватись з різною періодичністю перервами. Однак, відповідач матеріально спроможний сплачувати аліменти в розмірі 7 000 гривень, зважаючи на відсутність у нього інших утриманців, вад здоров'я, з метою забезпечення необхідного рівня життя своєї дитини.
При цьому, суд першої інстанції вірно виходив із захисту інтересів перш за все самої дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 181 СК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року, зазначено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
В ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ст. 192 СК України).
Відповідно до вимог ст. ст. 80, 184 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Статтями 8, 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що матеріалами справи доведено матеріальну можливість ОСОБА_1 сплачувати аліменти утримання своєї доньки в твердій грошовій сумі в розмірі 7 000 гривень, що буде відповідати інтересам дитини, оскільки відповідач є здоровою, працевлаштованою людиною, який зобов'язаний утримувати свою дитину, надаючи їй необхідну матеріальну допомогу для її гармонійного фізичного, розумового та духовного розвитку та забезпечити належний життєвий рівень дитини.
Аліменти у розмірі в розмірі 7 000 гривень щомісячно, не є завищеними в нинішніх умовах проживання, відповідають засадам розумності і справедливості з урахуванням віку дитини та її потребам.
Апеляційний суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги відносно того, що відповідач жодним чином не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, постійно надає матеріальну допомогу своїй доньці, та що дитина знаходиться з кожним з батьків однакову кількість часу, тому аліменти в розмірі 7 000 гривень щомісячно є завищеними, з огляду на наступне.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу, ОСОБА_1 зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається в апеляційній скарзі, однак на підтвердження своїх доводів суду не надано жодного доказу.
Посилання на те, що відповідач добровільно сплачує кошти на утримання своєї доньки не заслуговують на увагу, оскільки добровільна участь в матеріальному утриманні дитини не позбавляє її права на отримання аліментів, оскільки такі стягуються до досягнення нею повноліття. Рішення суду про стягнення аліментів в конкретному розмірі є гарантією не порушення прав дитини щодо її утримання і таке право не може залежати від добровільної сплати аліментів, оскільки така добровільна воля може змінитися, і в такому разі порушуватимуться права дитини, що є неприпустимим.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що посилання ОСОБА_1 на наявність в Малиновському районному суді м. Одеси цивільної справи №521/12588/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Служби у справах дітей Одеської міської Ради та Органу опіки і піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської Ради про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Органу опіки і піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської Ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, не можуть вплинути на правильність висновку суду першої інстанції, оскільки на даний момент рішення по справі не прийнято, офіційне місце проживання дитини не визначене. При цьому, позивачкою ОСОБА_3 доведено факт проживання дитини, на момент розгляду справи, з нею.
Крім того, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України (ст. 192 СКУ).
Отже, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення спрямоване на захист інтересів дітей.
Оскільки ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384, 389 ЦПК України Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 04 березня 2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дрішлюк
Р.Д. Громік