Дата документу 04.03.2021 Справа № 332/1911/20
ЄУН 335/1911/20 Головуючий у 1 інстанції Марченко Н.В.
Провадження №22ц/807/417/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
04 березня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року по справі за позовом «Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Заводського районудо ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за комунальні послуги,-
У серпні 2020 року Концерн «МТМ» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Заводського районузвернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
В обґрунтування своїх вимог з урахуванням уточненого позову від 28 жовтня 2020 року, зазначали, що у період з 01 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року Концерн «МТМ» надавав відповідачам послуги централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі за вказаний період не належним чином здійснювали оплату за надані послуги, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 15927,03 грн.
Посилаючись на наведені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заборгованість за надані послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року розмірі 15927,03 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року позов задоволено.
Позовні вимоги Концерну «МТМ» в особі філії Концерну «МТМ» Заводського району до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за комунальні послуги задоволено.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості за комунальні послуги в розмірі 15927,03 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Концерну «Міські теплові мережі» понесені судові витрати в розмірі по 262,75 грн. з кожного.
Зобов'язано державний бюджет України в особі Управління Державної казначейської служби України у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області повернути Концерну «Міські теплові мережі» сплачений судовий збір у розмірі 1051 грн.
Частково не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 зазначає, що з 03 липня 2015 року він змінив місце проживання та переїхав до м. Суми і зареєструвався за адресою: АДРЕСА_2 , а з 26 жовтня 2019 року і по цей час проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується долученими до апеляційної скарги довідками. Так, відповідно до ч. 2 ст. 167 Житлового кодексу Української РСР у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Враховуючи, що ОСОБА_1 не є власником чи співвласником квартири за адресою надання послуги, обов'язок передбачений ст. 360 ЦПК України не може бути покладений на нього. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 просив скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 суми заборгованості за комунальні послуги в сумі 15927,03 грн. та стягнення судових витрат, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відзиві на апеляційну скаргу, Концерн «МТМ» просять залишити без змін Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року. Зазначають, що на час формування запиту до КП «ЦУІТ», ними не встановлено факту зняття з реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . З оскаржуваного рішення також вбачається факт реєстрації скаржника за вищезазначеною адресою. Надані ОСОБА_1 довідки про реєстрацію місця проживання особи не є достатнім доказом оскільки суперечать запитам КП «ЦУІТ» та Департаменту реєстраційних послуг. Крім того, відповідно Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру затверджених Постановою КМУ від 02.03.2016 р. №207 Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до відповідного документа. У документі особи, до якого вносяться відомості про реєстрацію місця проживання одночасно вносяться відомості про зняття із попереднього місця проживання. Таким чином, з відсутності належних та достатніх доказів, ОСОБА_1 вважається зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 , та являється споживачем послуг, який на підставі норм чинного законодавства зобов'язаний сплачувати за житлово-комунальні послуги.
У письмових поясненнях від 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 зазначає, що на час зміни місця проживання ОСОБА_1 (липень 2015 року) питання реєстрації місця проживання було врегульовано Порядком реєстрації місця проживання місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим наказом МВС України від 22.11.2012р. № 1077 в редакції від 19.12.2014 року. Відповідно до п 2.2 Порядку для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України, а після утворення центрів надання адміністративних послуг - до відповідного центру: талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання. Відповідно до п. 2.7 Порядку у разі здійснення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання до територіального підрозділу ДМС України, на території обслуговування якого було зареєстроване попереднє місце проживання особи, у той же день надсилається письмове повідомлення про зняття особи з реєстрації місця проживання та талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні. З огляду на наведене, одночасна реєстрація місця проживання за двома адресами можлива лише у випадку неналежного виконання уповноваженими особами своїх обов'язків щодо вчинення реєстраційних дій. Проте, скаржник не повинен нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків третіми особами.
Крім того, на виконання вимог Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», в редакції від 11.05.2015 та Положення «Про військовий облік військовозобов'язаних і призовників», затв. постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1994р. № 377, чинній станом на 02.07.2015, у зв'язку із зміною місця проживання, ОСОБА_1 02 липня 2015 року було знято з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 та взято на облік ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідною відміткою у військовому квитку Серія НОМЕР_1 . Про не проживання у м. Запоріжжя ОСОБА_1 з липня 2015 року, свідчать також відомості, вказані на сторінках 20-22 Трудової книжки скаржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частина 2, 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція про захист прав та основоположних свобод, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 п. 38). Принцип рівності був неодноразово застосований ЄСПЛ і у справах щодо України (справа «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява № 7460/03), рішення від 15 травня 2008 р.)
Цей принцип запроваджено і статтею 12 ЦПК, де прямо зазначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, особисто не отримував судові повістки, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 29, 40), та, відповідно був позбавлений можливості надати докази, на підтвердження своїх заперечень, з метою дотримання принципу рівності сторін перед судом, та відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливим прийняти докази, на які ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги Концерну «МТМ» та стягуючи заборгованість за спожиті послуги з опалення солідарно з відповідачів, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості таких вимог. Судом першої інстанції також враховано заяву ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 , відповідно до якої відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.
Так, встановлено судом першої інстанції, та не заперечується учасниками справи, що згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 25 від 29.01.2009 р. «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01.01.2009 р. виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (Постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13).
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».
Учасниками справи не заперечується, що концерн «МТМ» у період з 01 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року надавав послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Таким чином, між позивачем та відповідачами виникли відносини, що породжують цивільні права та обов'язки, оскільки позивач надає житлово-комунальні послуги до квартири, в якій зареєстровані відповідачі, а відповідачі ними користуються.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, одностороння відмова не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
При цьому пункт 6 частини першої статті 20 Закону встановлює, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
Відповідно до наданої Концерном «МТМ» довідки щодо заборгованості з централізованого опалення, гарячого водопостачання заборгованість за адресою: АДРЕСА_1 у період з 01 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року становить 15927,03 грн. (а.с. 49).
При цьому, за приписами статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Також, відповідно до статті 167 Житлового кодексу Української РСР у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
У справі встановлено, що у спірний період відповідачі значаться зареєстрованими у квартирі АДРЕСА_4 , що підтверджується, відповідями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради на запит суду (а.с. 13, 14, 15, 16).
Так, за приписами ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Вбачається, що судом першої інстанції виконано вищевказані вимоги, та відповіддю на запит суду Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради повідомило, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 06 липня 1986 року по теперішній час (а.с. 15).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, зокрема з довідки відділу реєстрації місця проживання управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми», що ОСОБА_1 у період з 03 липня 215 року по 22 жовтня 2019 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 81).
Факт зняття ОСОБА_1 з реєстрації у м. Запоріжжя також підтверджується копією військового квитка Серії НОМЕР_1 та копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.117-118, 119-121).
З довідки відділу реєстрації місця проживання управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми», встановлено, що ОСОБА_1 у період з 26 жовтня 2019 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 82).
За таких обставин, враховуючи, що відповідно до вимог ст. 64 Житлового кодексу України, усі обов'язки щодо утримання квартири, несуть лише ті члени сім'ї квартиронаймача, які проживають з ним разом, та встановлення факту не проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_4 в період, за який нарахована заборгованість, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 не повинен нести солідарну відповідальність по утриманню квартири відповідно до вимог ст. 64 ЖК України.
Викладене свідчить про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, висновок суду про стягнення заборгованості за послуги з опалення з ОСОБА_1 є помилковим.
Отже, оскільки рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за послуги з опалення з ОСОБА_1 ухвалено з порушенням норм процесуального права, воно в цій частині відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Концерну «МТМ» до ОСОБА_1 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за період з 01 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року та судового збору підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .
Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України витрати, понесені Концерном «МТМ» за подання позовної заяви у сумі 1051 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (по 350,33 грн. з кожного), а витрати, понесені ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги у розмірі 788,25 грн. підлягають стягненню з Концерну «МТМ».
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 141, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за період з 01 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року в сумі 15927,03 гривень та судового збору в сумі 262,75 гривень - скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, за якою:
«У задоволенні позовних вимог концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води) та судового збору - відмовити.
Судові витрати, понесені концерном «Міські теплові мережі» за подання позову у сумі 1051 (одна тисяча п'ятдесят одна) гривня стягнути на користь концерну «Міські теплові мережі» з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 АДРЕСА_6 копійки з кожного.
Судові витрати, понесені ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги у сумі 788 (сімсот вісімдесят вісім) гривень 25 копійок стягнути з концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 ».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 04 березня 2021року.
Головуючий:
Судді: