22-ц/804/801/21
221/6043/19
03 березня 2021 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 221/6043/19
Номер провадження 22-ц/804/801/21
Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Зайцевої С.А., Попової С.А.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариства «Українська залізниця»
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року, у складі судді Писанець Н.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення заборгованості із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
08 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), в якому просила стягнути з відповідача на її користь суму заборгованості із заробітної плати та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку 16206,95 грн.
Позовна заява мотивована тим, що в період з 01 вересня 2016 року по 19 травня 2017 року ОСОБА_1 працювала на посаді майстра дільниці з ремонту та утримання службово-технічних будівель №1 ст. Донецьк у виробничому підрозділі «Донецьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 19 травня 2017 року позивач звільнена з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. На день звільнення ОСОБА_1 нарахована, але несплачена заробітна плата з березня 2017 року по 19 травня 2017 року та грошова компенсація за невикористану відпустку, що складає 16206,95 грн, а саме: за березень 2017 року - 4240,56 грн, сплачений тільки аванс 1500 грн, за квітень 2017 року - 2882,90 грн, за травень 2017 року у сумі 10583,49 грн. Позивачка вказує, що має право на отримання невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку відповідно до ст.44 КЗпП України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем в якості підтвердження наявності заборгованості відповідача по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку копії розрахунків по заробітній платі за березень-травень 2017 року не є належними та допустимими доказами, які окрім іншого, належним чином не посвідчені. Жодного іншого належного доказу наявності заборгованості відповідача перед позивачем сторонами суду не надано.
Суд також виходив з того, що розрахунки, надані позивачем, невизнані представником відповідача за належний та допустимий доказ з посиланням на той факт, що з 16 березня 2017 року нарахування заробітної плати у структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» було припинено. З вказаного часу відповідач не має можливості здійснювати господарську діяльність у вказаному структурному підрозділі внаслідок перебування їх під контролем незаконних збройних формувань. У зв'язку з відсутністю первинних документів нарахування заробітної плати здійснити не можливо та було припинено у відповідності до положень рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України» введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року № 62/2-17 року. До дирекції не надходили первинні документи від підприємства, на якому працювала позивач, для нарахування заробітної плати. Тобто на підконтрольній Україні території інформація відсутня, а не втрачена, первинна документація (табеля обліку робочого часу або графіки роботи за період, копії або оригінали внутрішніх наказів, розпоряджень та інше за період з березня по червень 2017 року) для нарахування заробітної плати. Документи для остаточного розрахунку працівників згідно наказу № 899-Н від 26.06.2017 року повинні бути перевірені робочою комісією з опрацювання первинних документів щодо з'ясування обставин відсутності/присутності працівників та виконання /невиконання ними своїх посадових обов'язків. Тільки після перевірки наданого до Дирекції у м. Лиман пакету документів та після рішення комісії можливо буде здійснення належних працівнику виплат.
Суд прийшов до висновку, що висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачем при її звільненні.
Суд враховано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 408/5985/17-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17 ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17, а також у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-2159цс15, від 11 травня 2016 року № 6-383цс15, від 23 березня 2016 року № 364цс16, від 23 березня 2016 року № 365цс16, від 25 травня 2016 року № 948цс16, від 31 травня 2017 року № 6-2163 цс16.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
23 січня 2021 року позивачка ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення суду, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 19 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідачем визнано факт нездійснення з нею розрахунків із виплати заробітної плати. Протягом 2016 року та до березня 2017 року відповідач сплачував заробітну плату належним чином, фактично здійснюючи господарську діяльність на непідконтрольній території, незважаючи на форс-мажорні обставини.
Зазначає, що судом безпідставно прийнято до уваги науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року, оскільки він не є сертифікатом (висновком) в розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», п.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин.
Вказує, що надані нею розрахунки по заробітній платі є належними та допустимими доказами, оскільки надані у бухгалтерії підприємства, відповідають нормам статті 110 КЗпП України та підтверджують обсяг нарахованої заробітної плати за період з березня 2017 року по 19 травня 2017 року.
Зазначає, що між регіональною філією «Донецька залізниця» та структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень АТ «Українська залізниця» велось керування та управління, що підтверджується видачею наказів про простій.
Судом не враховано, що доводи відповідача про неможливість виплати оплату праці внаслідок простою є необґрунтованими та не відповідають статті 34 та частини 1 статті 113 КЗпП України.
Вказує, що відповідач не вчинив дії на виконання свого обов'язку по виплаті винагороди за працю і проведення повного розрахунку з позивачкою.
Відзив на апеляційну скаргу
На виконання статті 360 ЦПК України представником відповідача АТ «Українська залізниця» Арсентьєвим Е.Г. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність рішення суду. Зазначає, що відсутня вина відповідача у нездійсненні виплат на користь позивачки, оскільки це є наслідком злочинних дій третіх осіб, що підтверджується належним доказом - Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, в тому числі і про наявність після 20 березня 2017 року обставин непереробної сили, які унеможливлюють виконання АТ «Українська залізниця» своїх обов'язків перед позивакою. Дата виходу з-під контролю управління виробничими потужностями є 20 березня 2017 року, тобто дата встановлення непереробної сили.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 зазначає, що наявність висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереробної сили), не звільняє АТ «Укрзалізниця» від обов'язку виплатити їй заборгованість із заробітної плати. Заробітна плата, в тому числі за час простою (стаття 113 КЗпП України), компенсація за невикористані дні відпустки (стаття 83 КЗпП України), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати та жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов'язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Вказує, що обов'язки роботодавця, визначені статтею 115 КЗпП України, статтею 24 Закону України «Про оплату праці», не скасовано Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Звертає увагу на те, що відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати заробітної плати. Доводи відповідача про відсутність зв'язків із виробничим підрозділом, в якому працювала позивачка, спростовуються виданням наказу № 236/ДНД від 17 березня 2017 року. Крім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не оспорює факт перебування з позивачкою у трудових відносинах в період з 16 березня по 19 травня 2017 року та не наводить будь-яких заперечень щодо сум оплати простою за березень -липень 2017 року. Також відзив на апеляційну скаргу відповідачем подано 26 лютого 2021 року - з порушенням строку, встановленого для його подання.
Процедура розгляду справи апеляційним судом
Враховуючи положення частини 13 статті 7, частини 4 статті 274, частини 1 статті 368 ЦПК України, розгляд даної справи в силу частин 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01 вересня 2016 року по 19 травня 2017 року, перебувала в трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» на посаді майстра дільниці з ремонту та утримання службово-технічних будівель №1 ст. Донецьк у виробничому підрозділі «Донецьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що підтверджено копією трудової книжки позивача.
З 19 травня 2017 року позивачку звільнено згідно наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 445/ДН-ос від 17.05.2017 року за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в якості підтвердження наявності заборгованості відповідача по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку надала копію розрахунків по заробітній платі за березень-травень 2017 року.
Відповідачем надано Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2.
2. Мотивувальна частина
Позиція Донецького апеляційного суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Частиною першою статті 3, статтею 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Аналогічна норма міститься статті 30 Закону України «Про оплату праці», яка доповнена зобов'язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Донецька залізниця», була переведена до структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та звільнена за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України 19 травня 2017 року.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
За змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
На підтвердження заявлених вимог щодо стягнення невиплаченої заробітної плати позивачка ОСОБА_1 подала роздруківки розрахунку заробітної плати за березень, квітень, травень 2017 року. Проте вказані роздруківки не підписані, не містять вказівок на посадову особу, яка їх складала, не завірені жодним чином. Із наведених документів не вбачається джерело їх походження та виконання.
При цьому, у справі установлено, що з 20 березня 2017 року у працівників підприємства - відповідача немає доступу до адміністративної будівлі, виробничих об'єктів, документації підприємства, в тому числі, пов'язаної з нарахуванням заробітної плати.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі за місцем роботи позивачки. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться, у тому числі, за фактичним місцем роботи позивачки, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: актами тероризму, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанцій дав належну оцінку наданим позивачкою розрахункам заробітної плати за спірний період та виходив з того, що вони не відповідають засадам належності і допустимості доказів, врахував, що відповідач з об'єктивних причин - форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) позбавлений можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачкою, а факт виконання певної роботи останньою впродовж спірного періоду з 01 березня 2017 року по 19 травня 2017 року будь-якими належними і допустимими доказами в розумінні частини шостої статті 95 ЦПК України не підтверджений, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність цих вимог і з цих підстав відмовив у їх задоволенні.
Сам по собі факт звільнення позивачки з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Подібні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц, від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивачки свідчить про нарахування і невиплати їй заробітної плати за період з березня по 19 травня 2017 року.
Надані позивачкою до матеріалів справи ксерокопії наказів виробничого підрозділу «Донецьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 20 березня 2017 року № 43 «Про встановлення простою» та структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом відповідно до положень частини 3 статті 367 ЦПК України, оскільки вони не надавались до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої та доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, позивачка не надала. До того ж, останній наказ взагалі не містить підпису посадової особи (а.с. 84 - 87).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року - залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 05 березня 2021 року.
Судді: Т.Б.Ткаченко
С.А.Зайцева
С.А.Попова