Справа № 136/434/20
Провадження № 22-ц/801/417/2021
Категорія: 60
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Копаничук С. Г.
04 березня 2021 рокуСправа № 136/434/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого :Копаничук С.Г.
суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В.,
за участю секретаря - Очеретної М.Ю.
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюка Анатолія Володимировича на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09.12.2020 року, ухвалене судом під головуванням судді Кривенка Д.Т., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, -
В березні 2020 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування. Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина, зокрема, на право на земельну частку (пай), розміром 2,99 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, яка перебувала у КСП "Батьківщина". На випадок своєї смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 склала заповіт, яким усе належне їй майно, що знаходиться в с. Стара Прилука Липовецького району, заповіла ОСОБА_5 . Вона прийняла спадщину шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. На час відкриття спадщини право на спадкування обов'язкової частки у спадщині також набули діти спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , як особи з інвалідністю другої групи з дитинства. ОСОБА_6 відмовилась від своєї частки, подавши заяву відповідного змісту до нотаріуса, і ІНФОРМАЦІЯ_3 вона померла. Рішенням Липовецького районного суду від 01.03.2007 року ОСОБА_2 був визначений додатковий строк для прийняття спадщини, за яким вона спадщину прийняла, подавши заяву нотаріусу за місцем її відкриття. Посилаючись на те, що вона має право на частку земельної частки (паю), як спадкоємець за заповітом, але позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права в нотаріальному порядку, оскільки правовстановлюючий документ на право на майно за життя спадкодавця втрачено, і у документі було не повно зазначено ім'я спадкодавця замість правильного « ОСОБА_7 » вказано « ОСОБА_7 », просила суд встановити факт належності ОСОБА_4 сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0205364, зареєстрованого у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області 30.08.1997 року за порядковим номером 157 на ім'я ОСОБА_4 , і визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 2,2425 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк А. В.просив рішення суду першої інстанції скасувати через порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вказав, суд не взяв до уваги довідку виконавчого комітету Староприлуцької сільської ради, яка підтверджує, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, на час смерті ОСОБА_4 постійно проживала з нею, в зв'язку з чим вважається особою, що прийняла спадщину.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що остання задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно. Доньками ОСОБА_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , яка є матір'ю позивачки. За життя, 13.06.2002 року, ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла онуці ОСОБА_5 ( ОСОБА_8 ) житловий будинок з господарськими будівлями та усе рухоме і нерухоме майно, що буде належати їй на день смерті. Вказаний заповіт посвідчений секретарем Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області 13.06.2002 року та зареєстрований в реєстрі за №114. Заповіт не змінювався та не скасовувався спадкодавцем.01.07.2006 року ОСОБА_1 одружилась і змінила прізвище із " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_8 ". Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства, 15.03.2007 року подала заяву про прийняття спадщини після визначення їй додаткового строку для її прийняття рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 01.03.2007 року, що набрало законної сили12.03.2007 року. 25.10.2007 року ОСОБА_6 подала нотаріусу заяву про відмову від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 на користь своєї доньки - ОСОБА_1 04.01.2008 року остання також подала заяву нотаріусу заяву про прийняття спадщини після визначення їй рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26.11.2007 року додаткового строку для прийняття спадщини терміном у два місяці. Вказане рішення суду набрало законної сили, однак постановою Вінницького апеляційного суду від 05.11.2020 року у справі № 2-1098/2007 було скасовано і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Староприлуцької сільської ради Липовецького району про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що постанова Вінницького апеляційного суду від 05.11.2020 року, яка набрала законної сили, породжує відповідні правові наслідки, тому позивач на час розгляду даної справи, не є особою, яка прийняла спадщину,не набула права на спадкування і, відповідно, не набула права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини, а тому не має права захищати свої порушені права відповідно до глави 29 ЦК України у спосіб шляхом встановлення факту належності сертифіката спадкодавцю і визнання за нею права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Відмовляючи у встановленні факту належності ОСОБА_4 сертифіката на земельну частку (пай), суд виходив з того, що такі вимоги можуть бути предметом розгляду, якщо вони мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створюють умови здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтверджують наявність чи відсутність неоспорюваних прав, тобто мають юридичне значення для позивача, що в даному випадку не вбачається.
Колегія суддів погоджується з таким висновком,оскільки суд вірно встановив обставини справи, які перевірив оціненими в порядку ст.89 ЦПК України доказами, правильно визначив спірні правовідносини та правову норму, що їх регулює та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.
З матеріалів справи не вбачається і позивачем не доведено порушення її прав, свобод та інтересів, оскільки поновлене рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 право на спадкування було скасовано.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги довідку виконавчого комітету Староприлуцької сільської ради, що вказує на те, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, на час смерті ОСОБА_4 постійно проживала з нею, в зв'язку з чим вважається особою, що прийняла спадщину, є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до наданої позивачем довідки виконавчого комітету Староприлуцької сільської ради №122 від 13.03.2020 року, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) являється для померлої ОСОБА_4 внучкою, спільно проживала з нею від 04.01.1975 року по день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, вказана довідка не може бути прийнята судом і розцінюється критично, оскільки вона не узгоджується з іншими матеріалами справи, зокрема, довідкою виконавчого комітету Староприлуцької сільської ради №80 від 14.02.2020 року, згідно якої до складу сім'ї ОСОБА_4 входили, зокрема, доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Відомостей про ОСОБА_1 вказана довідка не містить (а.с.61).
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, а особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем вважається такою, що прийняла спадщину, і необхідність звернення до суду з заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відсутня.
Однак, з постанови Вінницького апеляційного суду від 05.11.2020 року вбачається, що сама ОСОБА_1 своїм фактом звернення до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини і вказуючи на неможливість вчасного звернення до нотаріуса з заявою про її прийняття, проживання в АР Крим, працевлаштування і тривалий період за межами України, визнала, що вона постійно на час смерті спадкодавця не проживала разом із нею і таким чином прийняла спадщину. З вказаної постанови апеляційного суду також не вбачається встановлення судом факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини.
Враховуючи викладене і те, що при зверненні до суду позивач, крім довідки виконавчого комітету Староприлуцької сільської ради від 13.03.2020 року, інших допустимих доказів спільного проживання з спадкодавцем (копії погосподарської (домової) книги, копії паспорта з реєстрацією за місцем проживання спадкодавця на час смерті останньої, тощо) не надала, колегія суддів не може розцінювати її в якості достовірного доказу такого проживання.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позовних вимог про встановленні факту належності ОСОБА_4 сертифіката на земельну частку (пай), оскільки встановлення такого факту належності документа за спадкодавцем не породжує для ОСОБА_1 будь-яких прав на спадкове майно, так як остання пропустила строк для прийняття спадщини.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права ,а тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Власюка Анатолія Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09.12.2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий : С. Г. Копаничук
Судді : С.К. Медвецький
В. В. Оніщук