Справа № 148/534/20
Провадження № 22-ц/801/317/2021
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В.
Доповідач:Денишенко Т. О.
03 березня 2021 рокуСправа № 148/534/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивіль-них справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Медвецького С. К., Копаничук С. Г.,
за участі секретаря судового засідання Очеретної М. Ю., особи, яка подала апе-ляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 , його представника адвоката Уско-вої С. Е., позивача ОСОБА_2 , його представника адвоката Пріщенка С. С., розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в м. Він-ниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про стягнення грошових коштів за договором позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Туль-чинського районного суду Вінницької області від 10 липня 2020 року, ухвалене в приміщенні суду в м. Тульчин Вінницької області за головування судді Сала-махи О. В.,
03 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернувся у Тульчинський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за догово-ром позики, посилаючись на наступні обставини. 05 лютого 2020 року між сто-ронами у справі у простій письмовій формі у вигляді розписки був укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_2 надав у безвідсоткову позику ОСОБА_1 5 000,00 доларів США під зобов'язання повернути ці кошти до 26 березня 2020 року. Позичені кошти відповідач в обумовлений строк не по-вернув, через що позивач просив суд стягнути на свою користь з ОСОБА_1 суму позичених коштів у розмірі 5 000,00 доларів США.
Заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 липня 2020 року позов задоволений, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто п'ять тисяч доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 134 667,50 гривням, заборгованості за договором позики, 1 387,69 гривень у відшкодування судового збору, 1500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 листопа-да 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 10 липня 2020 року у цій цивільній справі залишено без задоволення.
Не погоджуючись з ухваленим 10 липня 2020 року заочним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному по-рядку, просить дане заочне рішення скасувати, ухвалити нове рішення про від-мову у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі. Скаржник вважає оскаржуване заочне судове рішення незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, за невідповідності висновків, викладених у за-очному рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, через що дане заоч-не рішення підлягає скасуванню.
Наданим законом та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 11 січня 2021 року правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 не скористався.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеля-ційну скаргу відповідача ОСОБА_1 сторін у справі, їхніх представників адвокатів Ускової С. Е., Пріщенка С. С., дослідивши матеріали справи, проана-лізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність, обґрун-тованість оскаржуваного заочного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції в основному відповідає зазначеним вимогам, воно є обґрунтованим, об'єктивним, таким, що відповідає нормам матеріального права, яке регулює виниклі та наявні між сторонами у справі правовідносини. Дане рішення підлягає корекції лише в частині щодо ви-значення еквіваленту відповідно до національної валюти держави суми стягну-того боргу позики.
Судом встановлено, що відповідно до оригіналу складеної 05 лютого 2020 року розписки, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 позичив в ОСОБА_2 п'ять тисяч доларів США під зобов'язання повернути їх до 26 березня 2020 року. Ця позика є безвідсотковою. Відповідач вчасно позичені кошти не повернув, через що суд дійшов висновку про необхідність стягнення з боржника суми позики на користь позивача у справі.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , керуючись нормами статей 192, 204, 207, 524, 526, 533, 1046, 1047, 1049 ЦК України, беручи до уваги правовий вис-новок Верховного Суду України, викладений у постанові від 26 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, суд першої інстанції дійшов висновку про доведе-ність тієї фактичної обставини, що між сторонами у справі був дійсно укладе-ний договір позики та передані позикодавцем позичальнику кошти у сумі п'яти тисяч доларів США, які підлягають стягненню з боржника на користь позивача через невиконане зобов'язання. Письмова форма договору позики унаслідок йо-го реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі коштів позичальнику. Після укладення договору у формі роз-писки, що має місце у цій цивільній справі, усі обов'язки за договором позики, зокрема щодо повернення боргу, несе позичальник. Ураховуючи встановлений НБУ курс долара США по відношенню до національної валюти, на підставі встановленої законом норми щодо необхідності відображати зобов'язання у грошовій одиниці України - гривні, суд зауважив, що сторони можуть визна-чати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тому визначився із стягненням боргу у доларах США із зазначенням еквіваленту у гривнях.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у заочному рішенні від 10 липня 2020 року, як правиль-ними, такими, що грунтуються на наявних у матеріалах справи доказах; позов ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики слід визнати доведе-ним, обгрунтованим, об'єктивним за виключенням визначення стягуваної суми в еквіваленті до національної валюти України.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основополож-них свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних сво-бод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або від-сутність обставин ( фактів ), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків ( стаття 76 ЦПК України ).
Оскаржуючи заочне рішення суду першої інстанції від 10 липня 2020 року, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на неповідомлення його судом в установленому порядку про місце, день та час розгляду справи, безгрошовість розписки про позику, незазначення суми боргу, наявність правовідносин між сторонами у справі з приводу завдання позивачу майнової шкоди внаслідок шляхово-транспортної пригоди, а не договору позики коштів, написання борго-вої розписки під примусом зі сторони ОСОБА_2 . Скаржник зазначає про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, не врахувавши, що в роз-писці зазначена сума у п'ять тисяч доларів США без визначення її в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні. Викладаючи заперечення на ухвали суду першої інстанції, що не підлягають оскарженню окремо від рі-шення суду, відповідач посилається на ті ж дії суду, що зазначені ним в апеля-ційній скарзі. Крім цього ОСОБА_1 вказує, що на час розгляд судом його заяви про перегляд заочного рішення він був позбавлений можливості надати докази недійсності правочину у вигляді розписки від 05 лютого 2020 року, оскільки таким доказом є подання в суд відповідного позову. Лише 26 жовтня 2020 року у Тульчинський районний суд подана скаржником позовна заява про визнання недійсним договору позики у формі розписки.
У судовому засіданні апеляційного суду у цій справі з'ясовано, що на задо-волення клопотання сторони позивача ( ОСОБА_1 ) провадження в суді першої інстанції у справі № 148/1848/20 за його позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину - договору позики у формі розписки недійсним зупинене до вирішення апеляційним судом справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення суду від 10 липня 2020 року.
Ураховуючи вказану обставину апеляційний суд не знайшов законних під-став для задоволення клопотання скаржника, поданого 05 лютого 2021 року, про зупинення апеляційного провадження у цій справі до набрання законної си-ли судовим рішенням у справі № 148/1848/20, яка перебуває у провадженні Тульчинського районного суду Вінницької області та зупинена провадженням до вирішення справи апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги не можна визнати такими, що є достатніми для задоволення її вимог і скасування заочного рішення суду першої інстанції, ухваленого на підставі наявних у справі та добутих під час судового розгляду справи доказів. Колегія суддів апеляційного суду не знаходить законних під-став для надання будь-яких преференцій відповідачу у доведеності позиції що-до безпідставності заявлених до нього позовних вимог ОСОБА_2 .
Із виданої ОСОБА_1 розписки ОСОБА_2 від 05 лютого 2020 ро-ку як доказу у справі, інших доказів, досліджених як судом першої так й апеля-ційної інстанцій, однозначно не слідує висновок щодо несправжності правової природи правочину, суть якого є предметом даного спору, чи його безгрошо-вості. Судом не встановлена відсутність у позикодавця коштів у розмірі, вказа-ному у договорі позики, на момент його укладання, цей факт відповідачем не оспорюється. У розписці чітко зазначено, що відповідач отримав від ОСОБА_2 у борг гроші в сумі п'яти тисяч доларів США і зобов'язався повернути борг до 26 березня 2020 року. Тобто умови договору позики є чіткими й зрозу-мілими, тому посилання скаржника щодо неясності, незрозумілості взятих зо-бов'язань, суми боргу, що підлягає поверненню та дати його повернення не можна визнати такими, що відповідають дійсності.
Керуючись приписами частини десятої статті 84 ЦПК України, зважаючи на значення наявних у матеріалах справи доказів, необхідно зробити висновок про безпідставність заперечень відповідача щодо безгрошовості написання ним до-говору позики від 05 лютого 2020 року, припущення, за його твердженням, су-ду з цього приводу без з'ясування, нібито, фактичних обставин з питання неви-конання умов укладеного договору позики, не повернення отриманих на підста-ві договору позики коштів.
Ураховуючи посилання відповідача та його представника на неповноту су-дового розгляду спору, допущену судом першої інстанції, суд апеляційної інс-танції не убачає необхідності здійснення процесуальних дій з метою встанов-лення факту належного повідомлення відповідача про призначення справи до судового розгляду, оскільки наявні у справі докази зворотного не доводять. Крім цього за питаннями, які ОСОБА_1 просив поставити на вирішення су-дової почеркознавчої експертизи, не можна заперечити факту укладення між сторонами у справі дійсного договору позики коштів.
Крім викладеного колегія суддів апеляційного суду вважає доцільним зазна-чити, що з часу укладення договору позики, а це 05 лютого 2020 року, до звер-нення ОСОБА_1 у правоохоронні органи щодо неправомірних дій ОСОБА_3 , через які такий договір був укладеним, в суд з позовом про визнання недійсним цього договору позики пройшло чимало часу, відповідно більше шести місяців щодо звернення у прокуратуру та понад вісім місяців у суд, що не засвідчує належне реагування відповідача на неправомірні дії позивача, як-що, за твердженням ОСОБА_1 , вони мали місце.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона ( позикодавець ) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зо-бов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму по-зики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно норм статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визна-ченої кількості речей. Відповідно до статті 1049 цього ж Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій су-мі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого само-го роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передання предмета договору на підставі попередньої домовленості ( пункт другий частини першої статті 1046 ЦК України ).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті об-ставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та ін-шими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно частини першої статті 77, частини другої статті 78, статті 79, частини першої статті 80 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути під-тверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встано-вити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності да-ють змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи викладені доводи та обгрунтування, колегія суддів апеляцій-ного суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задово-лити частково, виключити з резолютивної частини оскаржуваного рішення за-значення про еквівалент стягуваної суми до національної валюти України, ура-ховуючи, що відповідної вимоги стягувачем не заявлялося. Беручи до уваги не-значну зміну рішення суду першої інстанції, що фактично не впливає на суть вирішеного спору, в апеляційного суду немає достатніх підстав для застосуван-ня норми частини тринадцятої статті 141 ЦПК України.
Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рі-шення. Підставами для зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом об-ставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають зна-чення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповід-ність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам спра-ви; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 липня 2020 року змінити, виключивши з його резолютивної частини слова: «що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 134667 ( сто тридцять чотири тисячі шістсот шістдесят сім ) гривням 50 копійкам».
У решті заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду про-тягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 05 березня 2021 року.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді С. К. Медвецький
С. Г. Копаничук