Справа № 2-а-45/2010р.
Іменем України
25 травня 2010 року Покровський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді Єланського О.Г.
при секретарі Копиця С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Покровське справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації про визнання протиправними дії суб'єкта владних повноважень, щодо порядку нарахування та виплати допомоги та стягнення недоплаченої суми разової грошової допомоги, -
Позивач у жовтні 2009 року звернувся до суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2007, 2008, 2009 роки у розмірі 10354 гривень. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він є інвалідом ІІ-ї групи, згідно ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, якою встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам ІІ-ї групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Втім за 2007-2009 роки фактично такі допомоги виплачувалися позивачеві у значно меншому розмірі, що він вважає неправомірним.
На адресу суду надійшло заперечення відповідача по справі на позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дії суб'єкта владних повноважень, щодо порядку нарахування та виплати допомоги та стягнення недоплаченої суми разової грошової допомоги. Зазначивши, що не погоджується з вимогами позовної заяви на викладених нижче підставах: - позивач звернувся з позовною заявою до суду 25.10.2009 року, а тому у своїх вимогах щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік вийшов за межі річного строку звернення з адміністративним позовом згідно ст.99 КАС України пропуск строку звернення за судовим захистом, як підстава для відмови у задоволенні позову. Згідно з п.1 постанови КМУ від 18.02.2004 року № 177 «…Міністерство фінансів і Держказначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, у розмірах, встановлених законом про Державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення»». Позивачу як інваліду ІІ групи ВВВ нараховано і фактично виплачено до 5 травня 2007 року разову грошову допомогу у розмірі 360 грн. На період виникнення відносин у частині спору були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювати розмір грошової допомоги щорічно до 5 травня інвалідам війни. Що стосується 2008 року, то рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення п.20 р.ІІ ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно виплат щорічної разової допомоги. Згідно ст. 152 КУ закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. Аналогічне положення закріплено у ст.73ЗУ «Про Конституційний Суд України». У зв'язку з цим з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, тобто з 22.05.2008 року положення ч.5 ст.12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поновили свою дію, і з 22.05.2008 по 30.09.2008 року позивач мав право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Також позивач мав право звернутися за недоотриману грошову допомогу та отримати її до 30 вересня 2008 року. Тому, оскільки до 5 травня позивач разову грошову допомогу в повному обсязі не отримав, він мав право звернутися до головного управління до 30 вересня 2008 року. Але в обумовлений законом строк позивач не звернувся до головного управління із заявою про виплату йому недоплаченої разової грошової допомоги. У зв'язку з цим у головного управління після 30.09.2008 року вже не було правових підстав нараховувати та виплачувати позивачу недоплачену частину допомоги. Щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2009 році, то посилання позивача на рішення Конституційного Суду України за 2007 і 2008 роки є безпідставними, так як норми вищевказаних нормативно-правових актів діяли на протязі 207 і 2008 років. У 2009 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року «про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» позивачу було виплачено 430 грн. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити його у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_3 підтримав заявлені вимоги у повному обсязі та просить суд стягнути з відповідача Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації на користь його довірителя ОСОБА_1 недоплачену до 5 травня разову грошову допомогу за 2007-2009 роки в розмірі 10354 грн. та стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Згідно письмових заперечень наданих до суду проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що разова щорічна грошова допомога до п'ятого травня виплачувалася позивачу відповідного до чинного законодавства діючого у відповідний час. Також послалися на збіг у спірних правовідносинах строку звернення до адміністративного суду щодо заявлених вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач, являється постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії посвідчення серія А № 049354 та є учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, що підтверджується вкладка № 157918 (а.с.4).
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до інвалідів війни належать також інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
З матеріалів справи вбачається що позивач ОСОБА_1 до жодної з вище перелічених категорій не відноситься.
Окрім того, згідно ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” якою встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам ІІ-ї групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст. 17-1 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової допомоги до 5-го травня в розмірах, передбачених ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Ст. 29 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, підтвердженням чого свідчить резолютивна частина Рішення КСУ від 09.07.2007р.
Крім того, відповідно до ст. 73 ЗУ «Про Конституційний Суд України» акти або їх окремі положення втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ст. 147 Коституції України єдиним органом, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України є Конституційний Суд України.
Тобто, спірні відносини виникли до 09.07.2007р., коли підлягала застосуванню відповідна стаття Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік".
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Коституції України «Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».
Тому виплата грошової допомоги до 5 травня здійснювалась згідно чинного законодавства.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 99 КАСУ позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого КАС України або іншими законами. Закон України, на який посилається позивач - це Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ч. 4 ст. 17-1 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що для отримання разової грошової допомоги до 5 травня визначено строк звернення до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Тобто, спеціальний Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширює, а звужує строки звернення.
Згідно ч. 1 ст. 68 КУ «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України».
Згідно ч. 4 ст. 99 КАС України встановлена можливість досудового порядку вирішення спору, але позивач не використав своє право, так як не звертався до органів праці та соціального захисту населення з питанням про перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня, починаючи з 2007 року по 2009 рік, пропустивши тим самим строк звернення за допомогою, передбачений спеціальним Законом України.
Звернувшись до суду 26.10.2009 року позивач пропустив зазначений вище строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Таким чином, оскільки представник відповідача наполягає на відмові у задоволенні адміністративного позову у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду та у зв'язку з тим, що позивачем не надані докази на підтвердження поважності причин пропущення строку звернення до адміністративного суду, з врахуванням норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про відмову у задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 71, 94, 99, 100, 158 - 163 КАС України, -
У позові ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації про визнання протиправними дії суб'єкта владних повноважень, щодо порядку нарахування та виплати допомоги та стягнення недоплаченої суми разової грошової допомоги відмовити за необгрунтованістю.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом 10 днів з дня її складання в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги.
Суддя: