Справа № 2-47/09 Головуючий у 1 інстанції Унятицький Д.Є.
Суддя-доповідач О.Г. Хрімлі
13 травня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів
при секретарі О.Г. Хрімлі,
Н.М. Літвіної,
О.Ф. Ситникова,
К.В. Черняк,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області на постанову Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області про стягнення недоотриманої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення , -
ОСОБА_6 звернулась до Бородянського районного суду Київської області із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області про стягнення недоотриманої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2005-2008 роки.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2009 року позов задоволений частково.
Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області на користь позивача недоотриману суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 2505 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління праці та соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та інвалідом 2 групи.
Частиною 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам І і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей - у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу відповідач виплачував допомогу на оздоровлення в розмірі, що був визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12.07.2005 року.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір, при визначені розміру допомоги застосуванню підлягає саме стаття 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року.
Що стосується вимог позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2005 рік, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин ст. 100 КАС України.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію наведеної норми Закону в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.
Відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2006 рік у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Що стосується вимог позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2007 рік, то колегія суддів вважає, що вони також не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2007 рік у травні 2007 року, що підтверджується довідкою відповідача (а. с. 27), у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року були внесені зміни до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» . Відповідно до цих змін було встановлено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення п. 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнані неконституційними.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2008 рік в травні 2008 року до прийняття рішення КСУ, в порядку, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Отже, суд першої інстанції безпідставно поширив дію рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року на правовідносини, що вже відбулися, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши певну суму з відповідача на користь позивача, оскільки нарахування таких сум належить виключно до повноважень органів Управління праці та соціального захисту населення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів прийшла висновку про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області - задовольнити.
Постанову Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2009 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді Н.М. Літвіна
О.Ф. Ситников