11 травня 2010 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Ситникова О.Ф.
Суддів: Зайця В.С.
Хрімлі О.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про зобов'язання перерахувати пенсію,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив в изнати протиправною відмову № 3376/2 від 28.12.2007 року відповідача в проведені перерахунку його пенсії з урахуванням підвищення її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2006 року; зобов'язати відповідача зробити перерахунок пенсії з урахуванням її підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 1-го січня 2006 року та виплатити за минулий час згідно вимогам ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2009 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження, так як відповідно до ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4)порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, судом 1-ої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 1937 року народження належить до категорії дітей війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».Відповідач не заперечує того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
При цьому суд 1-ої інстанції зазначив, що згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином України та який на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Виходячи з наведеного, суд 1-ої інстанції вірно вказав, що на позивача розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону, однак при цьому колегія суддів не погоджується з тим, що необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві вчинити дії спрямовані на перерахунок та забезпечення виплати пенсії позивачу відповідно до закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 09.07.07 року, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006,2007 роки, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якої діяла до 1 січня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Її дію відновлено Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року , яким виключено пункт 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", а статтею 110 установлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Також Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено.
Однак, 9 липня 2007 року рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 (справа № 1-29/2007) були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (№489-V від 19.12.2006р.), зокрема, пункт 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 цього Закону, дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (№ 2195 - IV від 18.11.2004р.), згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Крім цього, пунктом 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції. За цією редакцією дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим згідно рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу 11 зазначеного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ).
За ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Про це також вказано і в ст.73 Закону України „Про Конституційний Суд України", в п.3 рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007року № 6-рп/2007р. та в п. 5 рішення Конституційного Суд України від 22.05.2008 № 10-рп/2008р.
При цьому колегія суддів зазначає, що з п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. №4-зп вбачається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. При наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Отже, на період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року діяли Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Закон України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції від 28 грудня 2007 року, які істотно звужували обсяг прав встановлених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якої діяла до 1 січня 2008 року .
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом 18.02.2008 р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції . Колегія суддів вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, при цьому позивач не навів поважних причин пропуску цього строку, у зв'язку з чим не вбачаючи підстав для поновлення строку на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України колегія суддів вважає прийшла до висновку, що необхідно відмовити в частині вимог позивача по 18.02.2007 року, у зв'язку з безпідставністю та пропуском строку звернення до суду.
Крім того, суд 1-ої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не обмежував свої вимоги 2006 роком, а просив, на думку колегії суддів, в подальшому нараховувати щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». При таких обставинах порушене право підлягало захисту по час прийняття судом 1-ої інстанції судового рішення.
Що стосується захисту прав позивача на майбутнє, то при цьому колегія суддів зазначає, що судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин, а Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві зобов'язане діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Розмір мінімальної пенсії за віком згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-IV від 09.07.2003 р.) встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Законом, який визначає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у даному випадку є Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (№ 489-V від 19.12.2006 р.), статтею 62 якого затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік, Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", статтею 58 якого затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2008 рік та Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», статтею 54 якого затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2009 рік .
Отже, дії відповідача, на думку колегії суддів, є протиправними, вчиненими не відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.3 ст. 2 КАС України, в період з 09.07.07 р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008 року по 20.01.2009 року, а суд 1-ої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги не врахував та не застосував ст. 152 Конституції України, ст.73 Закону України „Про Конституційний Суд України", п.3 рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007року № 6-рп/2007р. та п. 5 рішення Конституційного Суд України від 22.05.2008 № 10-рп/2008р.
На підставі вищевикладеного колегія судів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2009 року слід скасувати, в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві вчинити дії спрямовані на перерахунок та забезпечення виплати пенсії ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 09.07.2009\7 року, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006, 2007 роки, у скасованій частині прийняти нову постанову, так як судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2009 року скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві вчинити дії спрямовані на перерахунок та забезпечення виплати пенсії ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 09.07.2009\7 року, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006, 2007 роки.
У скасованій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з урахуванням щомісячної підвищеної на 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року та з 22.05.08 року по 20.01.2009 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» з урахуванням проведених виплат.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2009 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в порядок і строки, визначені ст.ст. 325, 327 ЦПК України.
Головуючий суддя: _________________ Ситников О.Ф.
Судді: _________________ Заяць В.С.
__________________ Хрімлі О.Г.