Справа № 504/37/21
Номер провадження 3/504/30/21
05.03.2021смт.Доброслав
Суддя Комінтернівського районного суду Одеської області Аблова Ю.Ю. розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП,
05 січня 2021 року до Комінтернівського районного суду Одеської області надійшли адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності гр.. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу головуючим по справі визначено суддю Комінтернівського районного суду Одеської області Аблову Ю.Ю.
У судові засідання, які призначались на 14.01.2021 року, 03.02.2021 року, 25.02.2021 року та 05 березня 2021 року ОСОБА_1 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак у судові засідання систематично не з'являвся, посилаючись на захворювання. Також про розгляд справи було повідомлено й представника ОСОБА_1 - Ільченко Наталію Станіславівну, яка також у судові засідання не з'являлась, посилаючись на зайнятість в інших судових засіданнях, однак будь-яких доказів з цього приводу суду надано не було.
Слід зазначити, що дату судового засідання на 05 березня 2021 року судом призначалось за погодженням з адвокатом Ільченко Н.С., проте знов у судове засідання ні ОСОБА_1 , ні його представник не з'явились.
Таким чином судом було вжито всіх можливих заходів за для сповіщення та недопущення прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнов проти України" в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Натомість суд розцінює дії ОСОБА_1 та його представника Ільченко Н.С. як зловживання процесуальними правами за для спроби уникнути відповідальності за правопорушення, шляхом затягування розгляду справи та строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Слід відзначити, що і Європейський Суд з прав людини у рішенні "Пономарьов проти України" наголосив, що сторони в розумні «інтервалу часу» мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З огляду на наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Також, стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП (у редакції від 07 липня 2016 року) за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суд приймає до уваги положення ч.2 ст.38 КУпАП, якою визначено, що якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій і четвертій цієї статті.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з протоколу серії БД № 202279 від 13.12.2020 року, о 03:29 год. в Одеській області, Лиманського району, с. Корсунці, вул.. Колгоспна, 2а, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Toyota Picnic д/н НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вина водія ОСОБА_1 підтверджуються наявними в матеріалах адміністративного провадження доказами, а саме: відомостями, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії БД № 202279 від 13.12.2020 року, письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зазначили, що ОСОБА_1 в їх присутності відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest» та в закладі охорони здоров'я, рапортом інспектора УПП, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, переглянутому у судовому засіданні запису відеофіксації, підтверджуючого факту відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з п. 1.1 Правил Дорожнього Руху України (далі - ПДР України), ці Правила, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ПДР України, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до положень п.2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015р. (далі -Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння, згідно з п.3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом або лікарем закладу охорони здоров'я (п.6 розділу І Інструкції). У розумінні вимог п.7 розділу І Інструкції, огляд у закладі охорони здоров'я проводиться у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейськими.
Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає в ухиленні особи від проходження відповідно до встановленого прядку огляду на стан сп'яніння.
Відповідно ч. 3 ст. 266 КУпАП, у разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Згідно ч. 4 ст. 266 КУпАП, огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського.
Складений протокол про адміністративне правопорушення містить дані щодо двох свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які в письмових поясненнях підтвердили факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою «DragerAlcotest», а також у закладі охорони здоров'я, зазначений факт зафіксований камерою відеоспостереження, відеозапис з якої переглянутий в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004р. №1906-IV та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. №3477-IV стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Дослідженими доказами, які містяться в матеріалах справи встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем, розуміючи суспільну небезпеку та протиправність свого діяння, відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку з метою уникнення адміністративної відповідальності.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП , враховуючи особу правопорушника, характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки, що дане правопорушення являється грубим порушенням правил дорожнього руху є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров'ю, тяжкість ймовірних наслідків, призначив адміністративне стягнення в межах санкції вказаної статті, що відповідає характеру вчиненого правопорушення та меті адміністративного стягнення.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, не встановлено.
Таким чином, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Слід зазначити, що 01 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22.11.2018 року, яким Кримінальний кодекс України доповнено статтею 286-1 «Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Стаття 130 КУпАП викладена в новій редакції «Керування суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції».
Відповідно до п.6) ст.247 КпАП України провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у випадку скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність.
Під скасуванням акта про адміністративну відповідальність необхідно розуміти видання нормативного акта, яким повністю скасовується караність того діяння, за яке передбачалась адміністративна відповідальність, або встановлюється відповідальність більш м'яка, ніж адміністративна.
Між тим, Законом України від 22.11.2018 року № 2617 VIII, який набрав чинності 01 липня 2020 року відповідальність за діяння, які підпадали під ознаки статті 130 КпАП України, була посилена. Ці діяння були криміналізовані і підпали під ознаки кримінального проступку, передбаченого ст.286-1 КУпАП
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що акта, який встановлював адміністративну відповідальність за ст. 130 КУпАП не був скасований, оскільки така відповідальність була навпаки посилена (криміналізована).
Відповідно до положень ст. 58 Конституції України та ч.2 ст.8 КпАП України Закон України від 22.11.2018 року № 2617 VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» як такий, що посилює відповідальність за діяння, які підпадали під ознаки ст.130 КпАП України не має зворотної сили, тобто не поширюється на адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст. 130 КпАП України, які були вчинені до 01 липня 2020 року. Особи, які вчинили такі правопорушення до 01 липня 2020 року, згідно до ч.1 ст.8 КпАП України повинні нести відповідальність за законом, який діяв на час вчинення адміністративного правопорушення, тобто за ч.1 ст.130 КпАП України у відповідній редакції цього Закону, які діяли до 01 липня 2020 року.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" № 720-IX від 17 червня 2020 року внесені нові зміни до Закону України від 22.11.2018 року № 2617-VIII, а саме виключені пункти/підпункти цього Закону, якими запроваджено нову редакцію ст. 130 КпАП України та доповнено КК України статтею 286-1.
Таким чином, на теперішній час стаття 130 КУпАП діє в тій редакції, що діяла до 01 липня 2020 року.
Враховуючи вищенаведене, відомості про особу правопорушника, характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки, що дане правопорушення являється грубим порушенням Правил дорожнього руху України є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров'ю, тяжкість ймовірних наслідків, суд вважає, що ОСОБА_1 ., слід піддати адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Таке стягнення буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 , та попередження вчинення ним нових правопорушень.
Відповідно до ст.40-1 КУпАП та п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з особи, що притягується до адміністративної відповідальності судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 454 грн.
Керуючись ст. 130, ст.ст. 283-285 КпАП України, -
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі 10 200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Реквізити рахунків Державного бюджету: Отримувач коштів: УК у Лиман. Р-ні/ Лиманськ. Р-н/ 21081100; Код отримувача: 37984056; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача: 899998; Рахунок отримувача:; UA748999980313090106000015270; Код класифікації доходів бюджету: 21081100. Призначення платежу: Адміністративні штрафи та інші санкції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривень.
Термін позбавлення ОСОБА_1 права керувати всіма видами транспортних засобів обчислювати з дня винесення постанови про позбавлення такого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Роз'яснити, що у випадку несплати накладеного на нього штрафу у передбачений законом строк, до нього можуть бути застосовано подвійне стягнення штрафу в порядку ст. 308 КУпАП, тобто у випадку примусового виконання постанови суду.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Одеського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд Одеської області.
Суддя Ю. Ю. Аблова