Харківський районний суд Харківської області
05 березня 2021 року смт. Покотилівка
Справа № 635/1750/21
Провадження № 2 /635/2087/2021
Суддя Харківського районного суду Харківської області Карасава І.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача,
Стислий виклад позиції заявника
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 в якій просить;
- розірвати договір купівлі-продажу та монтажу обладнання від 20 листопада 2019 року №20/11/2019 між позивачем та відповідачем;
-стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти-переплату за договором купівлі-продажу та монтажу обладнання від 20 листопада 2019 року №20/11/2019 у розмірі 190 000,00 гривень;
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача неустойку в сумі 66 120,00 гривень;
-стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду у сумі 20 000,00 гривень;
- зобов'язати відповідача передати позивачу шасі ЗИЛ-130 реєстраційний номер НОМЕР_1 у технічно справному стані та повній комплектації.
Одночасно з пред'явленням позову до суду, позивач звернувся із заявою про забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 47,90 кв.м., житловою площею 32,30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
В обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову зазначив, що 20 листопада 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу та монтажу обладнання №20/11/2019 . За умовами даного договору відповідач зобов'язався передати позивачу майно та здійснити його монтаж і документальне оформлення. На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив відповідачу передплату у сумі 190 000,00 гривень, а також передав транспортний засіб ЗИЛ-130, реєстраційний номер НОМЕР_1 оціночною вартістю 75 000,00 гривень для здійснення монтажу проданого йому товару-автогідропідйомнику АП-17 на дане шасі. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду. На думку позивача є підстави для забезпечення позову виходячи з наступного. Кінцевий термін передачі обумовленого договором товару минув 20 березня 2020 року. Тобто, вже на протязі майже року відповідач не виконує зобов'язання і не повертає позивачу кошти та майно, що свідчить про відсутність у відповідача намірів або можливості повернути кошти та майно позивача. В особистій бесіді з позивачем відповідач повідомив позивачу що планує припинити підприємницьку діяльність. Таким чином невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду, оскільки відповідач може здійснити відчуження належного йому майна.
Встановлені фактичні обставини, застосовані норми права та мотиви суду
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно частини 1 статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Оскільки викладені в заяві обставини та надані позивачем докази є достатніми для розгляду заяви про забезпечення позову, заява про забезпечення позову розглядається без повідомлення учасників справи, що відповідає вимогам статті 153 ЦПК України.
Враховуючи, що розгляд заяви про забезпечення позову відбувався у відсутність сторін, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, перевіривши матеріали справи, вважає заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має право звернутися до суду.
Стаття 150 ЦПК України визначає види забезпечення позову. Одними із видів забезпечення позову, який визначений в пункті 1, пункті 2 частині 1 статті 150 ЦПК України, є, зокрема, накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії.
Згідно пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову для нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності має здійснюватись судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідами накладення арешту на майно.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, тобто, не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову, а суд лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, отже, вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідний вид забезпечення позову повинен стосуватися предмета спору.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З позовної заяви вбачається, що предметом спору є розірвання договору купівлі-продажу та монтажу обладнання від 20 листопада 2019 року №20/11/2019 та стягнення з фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 351 120,00 грн.
Разом з тим заявник просить суд накласти арешт на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 47,90 кв.м., житловою площею 32,30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Заявником у заяві про забезпечення позову не доведено наявність зв'язку між заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та предметом позову, позивачем не зазначено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та яким чином вжиття таких заходів може запобігти порушенню його прав та законних інтересів.
Таким чином судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини пов'язані з укладанням договору купівлі продажу обладнання та проведення розрахунків згідно умов договору, тобто предметом спору не є житловий будинок, на якій заявник просить накласти арешт.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
На підставі викладеного можливо зробити висновок про те, що накладення арешту на житловий будинок не стосуються предмета спору, та буде порушувати право приватної власності ОСОБА_2 , яке є непорушним та гарантоване Конституцією України.
Ураховуючи предмет заявленого ОСОБА_1 позову, та вбачається відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у даній справі, суд приходиться до висновку про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок громадянина ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 149-153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами- відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.
Суддя: І.О. Карасава