Справа № 645/1331/21
Провадження № 1-кс/645/405/21
Іменем України
04 березня 2021 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:
Слідчого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
розглянувши клопотання прокурора Немишлянського відділу Харківської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021220460000251 від 26.02.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, -
Прокурор Немишлянського відділу Харківської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням, у якому просила накласти арешт на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2253541863101) з забороною відчуження, розпорядження та користування даним нерухомим майном, та з метою забезпечення накладення арешту на майно на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України розглянути дане клопотання ьез повідомлення власника майна ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_1 ..
В обґрунтування клопотання прокурор посилалась на те, що до Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області надійшла заява від ОСОБА_5 про те, що невідомі особи шахрайським шляхом заволоділи правом власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
За даним фактом СВ ВП№2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області розпочато кримінальне провадження № 12021220460000251 від 26.02.2021 за ч. 2 ст. 190 КК України.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 показав, що на протязі 2019 року та до кінця лютого 2021 він проживав в орендованій квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . А в квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 проживав чоловік, на вигляд близько 35 років, який вживав наркотичні речовини, в результаті чого, помер. З ним проживала його матір, яка хворіла, та самостійно з квартири не виходила. У 2020 в лікарні ця жінка померла. Свідок також пояснив, що знедавна до квартири почали приходити невідомі люди, яких свідок раніше не бачив. Отже свідок вважає, що квартирою заволоділи сторонні особи шахрайським шляхом.
Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 18.12.2020 приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 внесено дані про право власності на підставі свідоцтва на право спадщини за заповітом, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 18.12.2020 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .
В клопотання зазначено, що з метою недопущення наступного продажу та зміни власника нерухомого майна, яке набуто в результаті вчинення кримінального правопорушення, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 до моменту закінчення досудового розслідування та прийняття остаточного рішення по кримінальному провадженню, необхідно накласти арешт на вищезазначену квартиру, яка на даний час належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Прокурор вважає, що в матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що у разі не прийняття рішення про заборону розпоряджатися, відчужувати та користуватися вказаною квартирою, до продажу нерухомого майна з бону нового власника, з метою отримання грошових коштів з продажу майна, набутого злочинним шляхом, що призведе до зміни власника майна та в подальшому унеможливить відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілим або державі, тому необхідно накласти арешт на нерухоме майно, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримала та просила його задовольнити.
Слідчий суддя зазначає, що власник майна, який не був присутнім при розгляді клопотання про арешт майна, має право заявити клопотання про скасування арешту майна в порядку та на підставах, визначених ст. 174 КПК України.
Слідчий суддя, заслухавши пояснення прокурора, вивчивши документи та матеріали, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в межах якого подається клопотання, приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки прокурором не доведена необхідність такого арешту, а також наявність ризику відчуження, передбаченого абз. 2 ч.1 ст.170 КПК України.
Стаття 170 КПК України визначає що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Стаття 171 КПК України визначає що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
У відповідності до вимог ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, яка його подала, не доведе необхідність такого арешту, а при вирішенні питання про арешт майна повинен враховуючи: правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_7 не містить вмотивованого обґрунтування необхідності накладення арешту на вказану квартиру, оскільки у слідчого судді відсутні відомості про те, що вищевказане майно є речовим доказом в рамках кримінального провадження.
Слідчий суддя, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, вважає, що у задоволенні клопотання прокурора необхідно відмовити, оскільки останній не довів необхідність такого арешту та те, що існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до втрати майна (зміни власника нерухомого майна), що в подальшому унеможливить відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Втім, прокурор просить накласти арешт на майно ОСОБА_4 , якій на даний час належить зазначена в клопотанні квартира на праві власності.
Разом з тим, слідчому судді не надано даних, чи відноситься власник цього майна до переліку осіб, визначених ч. 6 ст. 170 КПК України, на майно яких може бути накладено арешт.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Таким чином, слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора про арешт майна, а саме - квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2253541863101), оскільки прокурор не довів обґрунтованості накладення арешту на це майно.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 175, 309 КПК України, слідчий суддя,-
постановив:
Клопотання прокурора Немишлянського відділу Харківської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021220460000251 від 26.02.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, а саме: на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту 2253541863101) з забороною відчуження, розпорядження та користування даним нерухомим майном - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 05.03.2021 о 12.00 год.
Слідчий суддя -