"04" березня 2021 р.
Справа № 642/3930/20
Провадження № 2/642/27/21
04 березня 2021 року
Ленінський районний суд м. Харкова у складі
головуючого судді Гримайло А.М.,
за участю секретаря Старікова С.В.,
за участю представника позивача Левочко Г.Б.,
третьої особи ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності за набувальною давністю, -
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку набувальної давності.
В обґрунтування вимог посилаються на те, що її чоловіком ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі договору купівлі-продажу № 2-3273 від 13.08.1971 року було набуто право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яку вона успадкувала ІНФОРМАЦІЯ_4 . Інші частини зареєстровані наступним чином: 1/3 частина за ОСОБА_3 , 1/3 частина за ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_5 . Після смерті останньої спадкоємців не залишилося, вони з чоловіком доглядали за життя ОСОБА_4 та після її смерті стали користуватися її частиною домоволодіння, неодноразово робили ремонт, у зв'язку з чим вважали, що добросовісно заволоділи чужим майном, відкрито та безперервно володіють ним з 1978 року, а тому є підстави для звернення до суду з вищезазначеним позовом, оскільки визнати право власності та провести державну реєстрацію частини домоволодіння ОСОБА_4 .
Представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.
Представник відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся, надав відзив в якому проти задоволення позову заперечував повністю, у зв'язку з тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.10.1979 року спадкоємцем 2/6 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 , є держава в особі фінвідділу Ленінського району м. Харкова, рішенням Виконавчого комітету Ленінського районної ради народних депутатів від 19.07.1983 року № 105/42 «Про взяття на баланс ЖЕО 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1 » анульовано правову реєстрацію 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , взято на баланс ЖЕО району та зареєстровано в міськ БТІ. Просив в позові відмовити повністю.
Третя особа ОСОБА_6 проси в позовні вимоги задовольнити.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування вимог та заперечень, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
В ході судового розгляду встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.05.2020 року, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою, № 4-148 ОСОБА_2 є спадкоємцем 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , після смерті чоловіка ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , які належали останньому на підставі договору купівлі-продажу № 2-3273 від 13.08.1971 року, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічним паспортом на житловой будинок індивідуального житлового фонду КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 06.01.1994 року. (а. с. 8-30, 43).
Згідно відповіді Другої Харківської державної нотаріальної контори від 25.09.2020 року після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа не заводилась, заяви про прийняття або про відмову від прийняття від спадщини не подавалися. (а. с. 77-81).
Відповідно до запису акту про смерть № 7478 від 11.08.1978 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 83).
Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.10.1979 року, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою, спадкоємцем 2/6 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 , є держава в особі фінвідділу Ленінського району м. Харкова (а. с. 98).
Рішенням Виконавчого комітету Ленінського районної ради народних депутатів від 19.07.1983 року № 105/42 «Про взяття на баланс ЖЕО 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1 » анульовано правову реєстрацію 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , взято на баланс ЖЕО району та зареєстровано в міськБТІ. (а. с. 99).
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч.1 ст.76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд розглядає справи, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами ч.6 ст.81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 7 ст. 81 ЦПК України закріплено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Приписами ч.1 ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність).
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВССУ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 р. особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнішнім володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК).
При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном. Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.
При цьому слід враховувати, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Позивачі, як незаконні володільці, протягом всього часу володіння майном повинні бути впевнені, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності слід виходити з того, що задоволення таких вимог можливе лише за наявності необхідних умов, а саме: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
У зв'язку з вищенаведеним, враховуючи наявність реєстрації права власності на спірну частину домоволодіння за державою, обізнаність позивачки про те, що вона володє чужим майном, яке їй не належить, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем в судовому порядку права власності на зазначену частину домоволодіння на підставі вимог статті 344 ЦК України, а тому вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 328, 344, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 12, 45, 79-81, 141, 258-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення складено 04 березня 2021 року.
Суддя А.М. Гримайло