04 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/914/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна - Рені" (далі - ТОВ "Лагуна - Рені", позивач, скаржник) - Іванцова З.А. (адвокат),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Дунай" (далі - ТОВ "Термінал Дунай") - не з'явилися,
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Скарбниця Бессарабії" (далі - ТОВ "Скарбниця Бессарабії") - Кузьменко В.В. (адвокат),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державного нотаріуса Ренійської районної державної нотаріальної контори Букатич Евеліна Валеріївна - не з'явилися,
за участю прокурора Грищенко М.А.(прокурор),
розглянув касаційну скаргу ТОВ "Лагуна - Рені"
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2020 (головуючий - суддя Мостепаненко Ю.І., судді: Лічман Л.В., Щавинська Ю.М.) та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 (головуючий - суддя Поліщук Л.В., судді: Будішевська Л.О., Таран С.В.)
у справі № 916/914/19
за позовом ТОВ "Лагуна - Рені"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Дунай";
Товариства з обмеженою відповідальністю "Скарбниця Бессарабії" ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державний нотаріус Ренійської районної державної нотаріальної контори Букатич Евеліна Валеріївна,
за участю прокурора Одеської області
про визнання договору недійсним,
У березні 2019 року ТОВ "Лагуна-Рені" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Термінал Дунай" та ТОВ "Скарбниця Бессарабії" про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу майнового комплексу - нежитлової будівлі площею 562,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б, укладеного 23.02.2019 між ТОВ "Скарбниця Бессарабії" та ТОВ "Термінал Дунай", посвідченого державним нотаріусом Ренійської районної державної нотаріальної контори Букатич Е.В. за реєстровим № 209.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу відповідачі погодили, що в термін не пізніше 31.12.2023 ТОВ "Скарбниця Бессарабії" продасть, а ТОВ "Термінал Дунай" купить 1/2 частину майнового комплексу, що знаходиться за вказаною адресою, разом з тим, станом на день укладання оскаржуваного договору ТОВ "Скарбниця Бессарабії" не було власником майнового комплексу та не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладання оскаржуваного договору, що є порушенням положень статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Наведене підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 07.06.2017 у справі № 916/24/18, яким визнано недійсними електронні торги з реалізації арештованого майна ТОВ "Лагуна Рені" від 21.12.2016. Таким чином, станом на день укладення попереднього договору 23.02.2019 власником майнового комплексу було ТОВ "Лагуна - Рені". Позивач також вказує, що пункт 1.1 оспорюваного договору суперечить вимогам частини першої статті 182 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та оспорюваний договір було посвідчено нотаріально, в той час, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано обтяження, що є безумовною підставою для неможливості проведення будь-яких нотаріальних дій, направлених на фактичне відчуження майна. Відтак, вважаючи себе власником майна, щодо якого відповідачами укладено попередній договір купівлі-продажу, позивач просив суд визнати його недійсним.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- позивач, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним попереднього договору, не будучи стороною цього договору, зобов'язаний довести яким чином такий договір порушує його охоронювані законом права та інтереси;
- позивачем не доведено порушення укладеним між відповідачами попереднім договором його охоронюваних законом прав та інтересів;
- виходячи з правової природи попереднього договору, вимога про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу майна сама по собі не може вважатись ефективним способом захисту порушеного права третьої особи, адже в результаті задоволення такої вимоги право такої особи захищене чи поновлене не буде, оскільки саме по собі укладення попереднього договору, який не є підставою для переходу права власності, не спричиняє та не передбачає спричинення негативних наслідків для третіх осіб з огляду на порядок укладення основного договору купівлі-продажу, який виключає можливість розпорядження майном без відповідних на те правових підстав;
- відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові;
- невірно обраний позивачем спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, при цьому суд зазначив, що належним способом захисту права й інтересу особи, яка вважає себе власником майна, є саме вимога про витребування майна або ж вимога про визнання права власності;
- визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу не відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту права власності та не забезпечує ефективний захист прав власника.
Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, ТОВ "Лагуна - Рені" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 916/914/19 та ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги скаржника задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у поданій касаційній скарзі вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 15, 16, 203, 215, 236 Цивільного кодексу України та частини першої статті 182 Господарського кодексу України (далі - ГК України), та без урахування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/2118/18.
Крім того, скаржник зазначає, що господарські суди, не дотримавшись висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, фактично позбавили позивача можливості захисту своїх майнових прав у спосіб, що є ефективним та відповідає змісту допущеного відповідачем порушення, внаслідок чого залишилось незахищеним право, охоронюване статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Скаржник зазначає, що сам факт укладення третіми особами правочину, на підставі якого у них виникає зобов'язання у майбутньому укласти договір купівлі-продажу щодо майна, власником якого насправді є ТОВ "Лагуна - Рені", посягає на право власності останнього.
ТОВ "Лагуна - Рені" наголошує на тому, що у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/2800/18 суд дійшов висновку про те, що укладений попередній договір від 16.08.2017 є нікчемним з огляду на недодержання сторонами вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору.
Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 916/914/19 за касаційною скаргою ТОВ "Лагуна - Рені" на підставі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Від ТОВ "Скарбниця Бессарабії" 02.02.2021 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу (направлений засобами поштового зв'язку 27.01.2021), у якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Лагуна - Рені", а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ТОВ "Скарбниця Бессарабії" зазначає, що за попереднім договором купівлі-продажу не здійснюється перехід права власності на майно, в ньому сторони лише узгоджують, що через певний період часу буде здійснено укладання основного договору з відповідним переходом права власності.
Жоден законодавчий акт України не зобов'язує ані сторони попереднього договору купівлі-продажу нерухомості, ані нотаріуса, який його посвідчує, здійснювати якісь дії у Державному реєстрі речових прав, в тому числі перевіряти наявність записів про арешти, обтяження і таке інше, оскільки за попереднім договором не переходить право власності на майно. Відсутня також вимога у законодавстві України щодо реєстрації в Державному реєстрі речових прав попередніх договорів.
ТОВ "Скарбниця Бессарабії" вказує, що позивачем у справі відповідно до наданих ним доказів не доведено, яким чином оспорюваний ним правочин, стороною якого він не являється, може вплинути на права, обов'язки та охоронювані законом інтереси ТОВ "Лагуна - Рені".
ТОВ "Скарбниця Бессарабії" зазначає, що абсолютно аналогічна ситуація між тими ж сторонами спору з приводу того ж самого нерухомого майна була предметом розгляду справи № 916/2800/18, у якій позовні вимоги ТОВ "Лагуна - Рені" залишені без задоволення (постанова Верховного суду від 03.06.2020 у справі №916/2800/18)
Від інших учасників справи відзиви до Верховного Суду не надходили.
04.03.2021 від ТОВ "Лагуна - Рені" на електронну пошту Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли пояснення підписані ЕЦП, у яких позивач стверджує, що ТОВ "Лагуна - Рені" було і залишається власником майна щодо якого укладено попередній договір від 23.02.2019.
Верховний Суд протокольною ухвалою долучає пояснення ТОВ "Лагуна - Рені" до матеріалів справи, а подані разом з поясненнями додаткові докази залишає без розгляду, з урахуванням статті 300 ГПК України.
Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 916/914/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 908/2118/18 та від 03.06.2020 у справі № 916/2800/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, то Верховний Суд зазначає таке.
Так, предметом позовних вимог у справі, що переглядається є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу майнового комплексу - нежитлової будівлі площею 562,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б, укладеного 23.02.2019 між ТОВ "Скарбниця Бессарабії" та ТОВ "Термінал Дунай".
Судами попередніх інстанцій цій справі, зокрема, встановлено, що:
- відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.07.2020 № 215959290, наданої позивачем, вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА № 067819, яке видано Ренійською районною державною адміністрацією 19.05.2003, до реєстру прав власності на нерухоме майно були внесені відомості щодо реєстрації колективної власності за ТОВ „Лагуна-Рені" на нежитлову будівлю загальною площею 562,50 кв.м., розташовану за адресою Одеська область, Ренійський район, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б;
- 21.12.2016 відбулися електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна ТОВ "Лагуна-Рені", а саме майнового комплексу нежитлової будівлі площею 562,5 кв. м, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188б (лот № 183175), за результатами яких переможцем визначено ТОВ "Скарбниця Бессарабії" (протокол № 221791 від 21.12.2016);
- 29.12.2016 затверджений акт державного виконавця про реалізацію нерухомого майна від 29.12.2016, згідно з яким нерухоме майно придбано ТОВ "Скарбниця Бессарабії" за 7 247 000 грн;
- 20.01.2017 ТОВ "Скарбниця Бессарабії" отримало свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні, яким, на підставі акта державного виконавця про реалізацію нерухомого майна від 29.12.2016, посвідчено, що ТОВ "Скарбниця Бессарабії" належить право власності на майно, яке складається з майнового комплексу нежитлової будівлі, загальною площею 562,50 кв.м., що розташований на земельній ділянки площею 16276 кв.м. та знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, 188 б;
- рішенням Господарського суду Одеської області від 07.06.2017 у справі № 916/24/17 визнано недійсними електронні торги з реалізації арештованого майна ТОВ "Лагуна - Рені", а саме: майнового комплексу - нежитлової будівлі, площею 562,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188б (лот №183175), що відбулися 21.12.2016; визнано недійсним протокол проведення електронних торгів від 21.12.2016 №221791, складений за результатами проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна ТОВ "Лагуна - Рені", а саме: майнового комплексу - нежитлової будівлі, площею 562,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188б (лот №183175), що відбулися 21.12.2016; визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію нерухомого мана від 29.12.2016, складений за результатами проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна ТОВ "Лагуна - Рені", а саме: майнового комплексу - нежитлової будівлі, площею 562,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188б (лот №183175), що відбулися 21.12.2016. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі №916/24/17 рішення господарського суду від 07.06.2017 скасовано, в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду від 05.12.2017 у справі № 916/24/17 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі № 916/24/17 господарського суду Одеської області скасовано, рішення господарського суду Одеської області від 07.06.2017 у справі № 916/24/17 залишено в силі;
- вироком Київського районного суду м. Одеси від 26.02.2018 у справі №520/1470/18, районним судом, серед іншого, на підставі статей 96-1, 96-2 Кримінального кодексу України, частини дев'ятої статті 100 Кримінально процесуального кодексу України, застосовано спеціальну конфіскацію цілісного майнового комплексу по наливу, схову та зливу зрідженого вуглеводородного газу у Ренійському морському торгівельному порту та устаткування для зливу/наливу автобензовозів на плавзасоби, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 16276,00 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, 188-б; складових частин: нежитлової будівлі (прохідна - літера В); нежитлової будівлі (насосно-компресорне відділення - літера Д); навісної - літера Д; альтанки - літера Б; вагової - літера Г; естакади - І; АЗС - ІІ; сховища - ІІІ; дренажної ємкості-IV; огорожи - номер 1-7,28; споруди - номер 8 - 27, V; нежитлової будівлі загальною площею 562,50 кв.м., розташованої за адресою: Одеська обл., Ренійський р-н, м. Рені, вул. Дунайська, 188-Б, шляхом їх звернення на користь держави;
- ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16.06.2020 у справі № 520/1470/18 вказаний вирок залишено без змін, при цьому, ухвалою апеляційного суду встановлено, що: як станом на час ухвалення вироку, так і на теперишній час, згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про права власності на вказане майно відсутні, у зв'язку з чим були всі підстави згідно з частини дев'ятої статті 100 КПК України для застосування спеціальної конфіскації до вказаного майна; в матеріалах справи відсутні будь-які документи про встановлене за ТОВ "Лагуна-Рені" та ТОВ "Скарбниця Бессарабії" право власності на вказане нерухоме майно, стосовно якого застосовано спеціальну конфіскацію.
У справі № 908/2118/18, на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "ПКК "Спецбудналадка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю ТД "Трианон" (відповідача-2) про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу від 25.05.2018, укладеного між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстровим № 613.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2019 рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу від 25.05.2018. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачі уклали попередній договір купівлі-продажу щодо нерухомого майна, власником частини якого є позивач, чим порушено його право власності. Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору недійсним як такого, що укладений з порушенням статей 316-321 Цивільного кодексу України.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/2118/18, Верховний Суд виходив з того, що, суд апеляційної інстанції встановив, що предметом попереднього договору купівлі-продажу є, в тому числі, об'єкти нерухомості, що знаходяться у власності позивача, тому суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що укладанням такого договору без згоди власника майна прямо порушуються майнові інтереси останнього.
Верховний Суд зауважує, що у справі що розглядається (№916/914/19) судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме він є власником цього майна, а відтак позивач не довів чи належить йому право (інтерес) на захист якого він звернувся до суду у цій справі.
Таким чином, справи №916/914/19 та № 908/2118/18 не є подібними за обставинами встановленими судами у них, зокрема, істотною та вагомою є обставина встановлення належності позивачу права власності на майно, на захист якого він звертається до суду.
Верховний Суд зазначає, що постанова у зазначеній вище справі ухвалена хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин, однак встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у цій справі і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що з огляду на зазначені критерії висловлені Верховним Судом виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
У справі № 338/180/17, на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" про стягнення з відповідача 104 699 грн, з яких 100 000 грн - безпідставно одержані кошти, 750 грн - три проценти річних і 3 949 грн - інфляційні втрати. Позовна заява мотивована такими обставинами: 03.08.2016 та 17.08.2016 позивач згідно з платіжними дорученнями перерахував на рахунок відповідача кошти у сумі 100 000 грн, які, за твердженнями позивача, перераховані помилково, оскільки будь-які договірні відносини між позивачем і відповідачем відсутні. 16.12.2016 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою повернути вказані кошти протягом п'яти банківських днів, однак добровільно він кошти не повернув. Також предметом розгляду у цій справі були вимоги відповідача за зустрічним позовом, у якому він просив, зокрема, визнати укладеним 03.08.2016 договір підряду між ним і позивачем та стягнути з останнього на свою користь 51 000 грн боргу за поставлені будівельні матеріали.
У справі № 905/1926/16, на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги ПАТ "Донбасенерго" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про зобов'язання останнього виконати умови укладеного з ПАТ "Донбасенерго" договору від 20.07.2015 № АУП-20-07/0003, а саме: прийняти виконання зобов'язань ПАТ "Донбасенерго" за договором від 20.07.2015 № АУП-20-07/0003 шляхом надання ПАТ "Донбасенерго" актів приймання-передачі електроенергії за наступні періоди, на таку кількість і вартість електроенергії.
З огляду на зміст вказаних постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, прийнятих за результатами касаційного перегляду зазначених справ, Суд вбачає безсумнівну відмінність предмету та підстав позовів, змісту позовних вимог та фактичних обставин зі справою № 916/914/19, а також правового регулювання.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/2800/18, то Верховний Суд зазначає, що хоча предметом її розгляду було визнання недійсним укладеного 16.08.2017 ТОВ "Термінал Дунай" та ТОВ "Скарбниця Бессарабії" попереднього договору купівлі-продажу майнового комплексу - нежитлової будівлі, площею 562,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б, проте, зазначена справа не є подібною до справи, яка розглядається з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Так, приймаючи постанову у справі №916/2800/18, суд виходив з того, що згідно з частиною третьою статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Судами встановлено, що у пункті 1.1 оспорюваного договору сторони узгодили, що продавець продасть, а покупець купить частину майнового комплексу в термін не пізніше ніж 31.12.2017. Отже, оскільки передбачений укладеним 16.08.2017 між відповідачами попереднім договором термін здійснення купівлі-продажу зазначеного майна сплив, то в силу вказаної частини третьої статті 635 ЦК України зобов'язання, встановлене цим попереднім договором, припинено. Припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.
Також здійснюючи касаційний перегляд у справі № 916/2800/18 Верховний Суд вказав, що частиною першою статті 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Судами встановлено, що попередній договір нотаріально посвідчено не було, а такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується саме до оспорюваних правочинів.
Отже, справи №916/914/19 та № 916/2800/18 не є подібними за обставинами встановленими судами у них, зокрема, умовами попереднього договору укладеного відповідачами та здійсненням нотаріального посвідчення попереднього договору.
Крім того, з пункту 5 касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на справу № 916/2800/18, як на підтвердження того, що врегулювання оспорюваним у справі № 916/914/19 договором правовідносин, яких у дійсності не існує, у зв'язку із нікчемністю правочину спрямованого на їх виникнення, свідчить про невідповідність попереднього договору купівлі-продажу від 23.03.2019 вимогам ЦК України та свідчить про його недійсність. Проте, вказаний довід Верховним Судом відхиляється в силу статті 300 ГПК України, оскільки вказаний довід зводиться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваному судовому рішенні у справі № 916/914/19, яка розглядається, не свідчить про його невідповідність висновкам, викладених у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки зроблені з урахуванням та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справах.
Верховний Суд зауважує, що згідно із положеннями статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, у контексті наведеного Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції у справі №916/914/19 прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 908/2118/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, оскільки відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що не здійснював перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права щодо визначення ефективності способу захисту, з огляду на те, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, враховуючи те, що касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, а постанови на які послався скаржник не є подібними.
Верховний Суд зауважує, що обираючи підстави касаційного оскарження скаржник не зазначав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу для касаційного оскарження, як-то порушень порядку надання, отримання, оцінки доказів у суді першої та апеляційної інстанції.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів переглянула справу в межах усіх доводів касаційної скарги, та з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, та не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Лагуна - Рені".
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна - Рені" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 916/914/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос