02 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18740/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - не з'явився,
відповідача - Тищенка А. В.,
третьої особи - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Плотницької Н. Б.
від 10.07.2020 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Станік С. Р., Дикунська С. Я., Тищенко О. В.
від 26.11.2020
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"
до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоксар"
про визнання недійсним договору поруки,
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4Ф13555И/П від 20.10.2016, укладеного між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд", відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману, оскільки:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" мало численні господарські зв'язки із різними організаціями та установами, у тому числі товариство відкрило рахунки у Акціонерному товаристві Комерційному банку "Приватбанк", зокрема рахунки для заробітної плати працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд". За час взаємовідносин позивача з відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" зарекомендувало себе як надійний та перспективний партнер, що постійно нарощує обсяги необхідних банківських послуг;
- відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники його діяльності, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк". Така процедура, як зазначає позивач, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" зобов'язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля;
- при цьому, відповідач наголошував на тому, що кредитні зобов'язання "старих" боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим. Про ліквідність забезпечення зобов'язань "старих" боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора від 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора від 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги");
- таким чином, дії позивача з отримання кредитних коштів за кредитним договором №4Б16091Г від 20.10.2016 спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов'язань "старих" боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України;
- на виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв'язку з чим між позивачем та банком був укладений кредитний договір №4Б16091Г від 20.10.2016;
- обов'язковою умовою, на якій наполягало товариство, було набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" права власності на активи, що забезпечували зобов'язання "старих" боржників перед банком;
- на виконання зазначених вище домовленостей згідно з планом "трансформації" 26.10.2016 між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" були укладені договори поруки;
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" як поручитель виконало зобов'язання "старих" боржників: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромтехнологія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Есмола", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоксар", Товариства з обмеженою відповідальністю "Карінда", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітелла", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інторно", Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал Гарант", Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дортекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарстен", Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмолоко", Товариства з обмеженою відповідальністю "Салтіз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Орбела", Товариства з обмеженою відповідальністю "Метриком", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастейн", за кредитними договорами з повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши 4 637 608 327,19 грн;
- після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р відповідача визнано неплатоспроможним, у результаті чого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" перейшло у власність держави. При цьому зобов'язання банку щодо передання товариству позивача документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов'язання "старих" боржників банком не виконані, документи товариству не передані;
- протягом періоду з 2017 по 2018 роки позивач намагався у судовому порядку отримати зазначені документи від банку, проте, як встановлено судовими рішеннями (справи №№ 910/14421/17, 910/14435/17, 910/14437/17, 910/14440/17, 910/14443/17, 910/14586/17, 910/14740/17, 910/17577/17, 910/17578/17, 910/17583/17, 910/17586/17, 910/14444/17, 910/14630/17, 910/186/18, 910/1689/18), банк не був зобов'язаний передавати такі документи позивачу, хоча саме отримання згаданих документів, за твердженням позивача, і було метою укладення кредитних договорів;
- таким чином, банк ані в порядку, встановленому договорами поруки, ані в судовому порядку не надав позивачу документи, які дали б йому змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов'язань "старих" боржників перед банком. Така поведінка відповідача, на думку позивача, також свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов'язання за договорами поруки ані в момент його укладення, ані протягом значного періоду після їх укладення.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "БорандТрейд" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (банк) було укладено кредитний договір № 4Б16091Г від 20.10.2016 (далі - кредитний договір).
Крім того, 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки №4Ф13555И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоксар" своїх зобов'язань за: - кредитним договором від 11.09.2013 № 4Ф13555И; - кредитним договором від 12.09.2013 № 4Ф13556И; - кредитним договором від 25.11.2013 №4Ф13765И; - кредитним договором від 17.02.2014 №4Ф14143И.
Відповідно до протоколу № 5 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "БорандТрейд" від 13.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4 800 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності товариства.
Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "трансформації кредитного портфелю Банку".
Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 18.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "БорандТрейд" є фінансування поточної діяльності.
Згідно із заявкою позивача на отримання кредиту від 18.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.
Будь-яких посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містить посилань на договори поруки.
Жоден пункт кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18740/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача;
- позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Б16091Г від 20.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, оскільки як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України;
- доводи позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку - є необґрунтованими, не були доведені ним в силу приписів статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України жодними належними та допустимими доказами;
- визначені статтею 230 Цивільного кодексу України підстави для визначення оспорюваного правочину недійсним - відсутні з огляду на те, що жодного умислу позивачем в діях відповідача - не доведено, як не доведено й істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, як і наявність обману. При цьому, обман щодо мотивів правочину, зокрема і щодо отримання прибутку, спростовується тим, що мотивом/метою договору поруки не може бути отримання прибутку;
- доводи позивача про те, що судом першої інстанції в порушення приписів норм процесуального права, не було витребувано у відповідача за клопотанням позивача документи, які б підтвердили позицію позивача, але відсутні у нього (оригінали/копії кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов'язання третіх осіб) - судом апеляційної інстанції відхилено як підставу для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на те, що відмова у задоволенні заявленого клопотання (здійснена протокольно ухвалою в судовому засіданні 13.03.2020), зроблена судом першої інстанції відповідно до статей 14, 81 Господарського процесуального кодексу України, що виключає скасування оскаржуваного рішення за наведеними скаржником доводами.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" зазначило пункти 3 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
1) відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах;
2) суд необґрунтовано йому відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Відзив (пояснення) Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" подано після закінчення строку встановленого Судом для його подання, відтак залишається без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
5. Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судові рішення у даній справі прийнято з порушенням положень статті 230 Цивільного кодексу України, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Здійснюючи касаційне провадження у даній справі колегією суддів Касаційного господарського суду встановлено, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак", про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" і Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк".
Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки №4Т13585И/П від 08.11.2016 у справі № 910/60/20 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 укладений позивачем під впливом обману, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно з статтею 230 Цивільного кодексу України. Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" посилалось на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю Публічного акціонерного товариства (наразі Акціонерного товариства) "Комерційний банк "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язаннями попередніх боржників (зокрема Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенак") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору
В ході розгляду справи № 910/60/20 судами було установлено, що: рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті", оформленим протоколом № 30/10/2016-1 від 30.10.2016, вирішено укласти з Акціонерним товариством "КБ "Приватбанк" кредитний договір; з техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, заявки на отримання кредиту від 24.10.2016 вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому, заявка на отримання кредиту від 24.10.2016 не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016; позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства "Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов'язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016, які насправді наступити не можуть.
Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2020.
З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі № 910/18850/19 та справі № 910/60/20 є подібними, у розумінні критеріїв подібності.
Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 Цивільного кодексу України Верховний Суд вказав, що: "У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.".
Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі № 910/18850/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому колегія суддів не вбачає підстав для подальшого розгляду касаційної скарги у цій частині і доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на приписи пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
В свою чергу, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.
У частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
За частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2, 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, 13.03.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування у відповідача доказів: - рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016; - кредитні договори від 11.09.2013 № 4Ф13555И, від 12.09.2013 № 4Ф13556И, від 25.11.2013 №4Ф13765И, від 17.02.2014 №4Ф14143И; - інформацію за кредитними договорами від 11.09.2013 № 4Ф13555И, від 12.09.2013 № 4Ф13556И, від 25.11.2013 №4Ф13765И, від 17.02.2014 №4Ф14143И: щодо всіх нарахованих та сплачених коштів, щодо наявності/відсутності заборгованості за кредитними договорами, розрахунок заборгованості на поточну дату (у разі наявності заборгованості), про бухгалтерський облік за кредитними договорами станом на поточну дату; - інформацію чи наявна за кредитними договорами заборгованість зі сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формулою, визначеною у договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США; - розрахунок заборгованості за кожним кредитним договором, станом на поточну дату (у разі наявності за кредитними договорами заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формулою, визначеною у договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США); - копію рішення кредитного комітету відповідача відносно винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною у договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США; - інформацію про те, чи подавав відповідач позови про визнання недійсними кредитних договорів від 11.09.2013 № 4Ф13555И, від 12.09.2013 № 4Ф13556И, від 25.11.2013 №4Ф13765И, від 17.02.2014 №4Ф14143И повністю або в частині, коли саме та результати розгляду справ (т. 1 а. с. 124-125).
Розглянувши наведене клопотання позивача про витребування доказів, що вбачається із протоколу судового засідання від 13.03.2020 та рішення суду першої інстанції від 10.07.2020 (т. 1 а. с. 130-131, 181-187), суд встановив відсутність підстав для його задоволення з огляду на необґрунтованість цього клопотання. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заявленого клопотання відповідно до положень статей 14, 81 Господарського процесуального кодексу України, що виключає скасування рішення суду першої інстанції за наведеними скаржником доводами.
Разом з тим, із доводів, викладених у касаційній скарзі, за встановлених судами обставин справи щодо мети отримання кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю "БорандТрейд" за кредитним договором №4Б16091Г від 20.10.2016 - фінансування поточної діяльності, не вбачається, що вказані докази мають значення для правильного вирішення даної справи.
Водночас, наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення судом без задоволення клопотання позивача про витребування доказів.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку) (пункт 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 910/18740/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 910/18740/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, та залишення без змін рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 910/18740/19.
7. Судові витрати
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 910/18740/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 910/18740/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 910/18740/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді С.В. Бакуліна
О.А. Кролевець