04 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 903/515/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021
(головуючий суддя Кравчук Г.А., судді Чорногуз М.Г., Козир Т.П.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.08.2020
(суддя Паламар П.І.)
у справі №903/515/20
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 . 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9
про відшкодування шкоди у розмірі 123 261 672,49 грн
05.02.2021 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.08.2020, залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі №903/515/20, про повернення позовної заяви з доданими до неї документами позивачу, разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Суд дійшов висновку, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
10.07.2020 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить стягнути солідарно з відповідачів заподіяну Публічному акціонерному товариству "Західінкомбанк" шкоду в розмірі 123 261 672,49 грн, яка виникла внаслідок здійснення відповідачами, що є пов'язаними особами банку (в розумінні ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), операцій, які прямо суперечили інтересам товариства, а саме прийняття рішень про розірвання договорів застави товарів в обороті №№ 1103/14-1, 1103/14-2, 1103/14-3, 1103/14-4, 1103/14-5 від 11.03.2014, які забезпечували окремі п'ять кредитних договорів №№ 2409/10-96, 2309/10-96 від 24.09.2010, 1912/12, 3101/13-1 від 19.12.2012, 2802/14 від 28.02.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021, позовну заяву і додані до неї документи повернуто Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв'язку із порушенням правил об'єднання позовних вимог.
Підставою для прийняття оскаржуваних рішень зазначено таке.
Частиною 1 ст. 173 ГПК України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Вказаною нормою встановлені правила об'єднання, зокрема, кількох позовних вимог в одній позовній заяві.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, тобто кілька способів захисту порушеного права.
Дозволяється об'єднувати вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги.
Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення для правильного розгляду справи.
Таким чином, чинним законодавством передбачено можливість об'єднання позовних вимог, якщо обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими самими доказами.
Суди встановили, що підставою позовних вимог у справі № 903/515/20 є окремі, самостійні, не пов'язані між собою п'ять актів посадових осіб, членів кредитного комітету ПАТ "Західінкомбанк", якими було прийнято рішення про розірвання договорів застави товарів в обороті №№ 1103/14-1, 1103/14-2, 1103/14-3, 1103/14-4, 1103/14-5 від 11.03.2014, які забезпечували окремі п'ять кредитних договорів №№ 2409/10-96, 2309/10-96 від 24.09.2010, 1912/12, 3101/13-1 від 19.12.2012, 2802/14 від 28.02.2014, що призвело до незабезпеченості вказаних кредитних договорів, укладених на користь пов'язаних із банком осіб.
Суди дійшли висновку, що навіть у випадку, коли позивач правомірно об'єднав вимоги, пов'язані між собою, господарський суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об'єднаних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.
Повертаючи позовну заяву позивачу в порядку п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про порушення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб правил об'єднання позовних вимог, оскільки вимоги про стягнення шкоди у конкретно визначеному позивачем за кожним окремим кредитним договором (внаслідок втрати забезпечення за ним у вигляді товарів в обороті за окремими договорами забезпечення) є самостійними вимогами, які не пов'язані ні підставами виникнення, ні поданими доказами та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших.
У касаційній скарзі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу №903/515/20 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Касаційну скаргу обгрунтовано тим, що судами надано невірну оцінку спірним правовідносинам, проігноровано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, що були викладені в межах справ №905/1729/18 та №905/909/19, а також неправильно враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах № 916/2733/18, №910/11811/18 щодо застосування правових норм, а саме положень ст. 173 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд зазначає, що кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення у сторін цього правовідношення цивільних прав і обов'язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового прововідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов'язаними між собою (різні кредитні договори, договори забезпечення тощо).
Отже, вимоги про стягнення шкоди у конкретно визначеному позивачем за кожним окремим кредитним договором розмірі є самостійними вимогами, які не пов'язані ні підставами виникнення, ні поданими доказам та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших.
Критерії пов'язаності позичальників між собою та схожості переважної більшості забезпечень цих кредитів, що наводить позивач в обґрунтування об'єднання вимог в одному позові, не є достатніми для застосування правил об'єднання позовів у розумінні статті 173 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання скаржника на те, що судами надано невірну оцінку спірним правовідносинам та проігноровано висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 28.01.2019 у справі №905/1729/18, від 13.09.2019 у справі №905/909/19, Судом не беруться до уваги, так як вказані правові висновки стосуються правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій, керуючись п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, дійшли правильного та обґрунтованого висновку щодо повернення позовної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки ним порушено правила об'єднання позовних вимог, а аргументи викладені у касаційній скарзі не викликають розумних сумнівів щодо правильності застосування норм права господарськими судами, Верховний Суд дійшов висновку про визнання касаційної скарги необґрунтованою.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 у справі №903/515/20 на підставі ч. 2 ст. 293 ГПК України, оскільки в рішеннях судів, про перегляд яких подано касаційну скаргу, правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Крім того, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не розглядається.
Керуючись статтею 234 та частиною 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 у справі №903/515/20.
2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.
3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді С.В. Бакуліна
Н.М. Губенко