Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4312/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 4-А)
до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126)
про стягнення 4321,97 грн.
без виклику учасників справи
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (позивач) до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений товар у розмірі 3309,34 грн, 3 % річних у розмірі 258,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 459,51 грн. та пеню у розмірі 294,44 грн., всього - 4321,97 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання згідно умов договору поставки №3771-ХКБМ від 14.11.2017 р.
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2102,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.01.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
22.01.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про часткове визнання позову (вх. №1615), в якій відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 3309,34 грн, 3 % річних у розмірі 258,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 459,51 грн. В іншій частині позовних вимог щодо заявленої до стягнення пені у розмірі 294,44 грн. заперечує в порядку ст. 258 ЦК України через сплив строку позовної давності.
26.01.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн. разом із доданими до неї документами (вх. №1866), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
29.01.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн., разом із доданими до нього документами (вх. №2242), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
08.02.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заперечення на заперечення відповідача на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн., разом із доданими до нього документами (вх. №3141), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 04.01.2021, на адресу суду від учасників справи не надходило.
З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
14.11.2017 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (постачальник) та відповідачем - Державним підприємством "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (покупець) було укладений Договір поставки №3771-ХКБМ (далі - Договір) (а.с.10-14), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю Преобразователь ПТ-200Ц-III у кількості 2 шт., далі - продукція, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та здійснити його оплату на умовах даного Договору.
Умовами п. 3.1 Договору сторони узгодили, що поставка продукції здійснюється постачальником на умовах, DDP відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року) на склад покупця, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 в такі строки: не пізніше 20 (двадцяти) календарних дні з дати підписання договору.
Загальна вартість продукції за Договором складає 33093,40 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 5515,56 грн. (п. 4.2. Договору).
Умова п. 6.2 Договору передбачено, що передача продукції за Договором від постачальника покупцю здійснюється з обов'язковим оформленням не менше ніж двох екземплярів ТТН, "Акту приймання виробу на перевірку відповідності заявленій якості", видаткової накладної та "Акту приймання передачі". Перевірка на відповідність заявленій якості проводиться ВТК покупця в строк до 15-ти днів після підписання сторонами "Акту приймання виробів на перевірку заявленій якості".
В разі підтвердження заявленої якості продукції, покупець підписує додані до "Акту приймання виробу на перевірку заявленої якості" супровідні документи (видаткова накладна та "Акт приймання передачі"), чим підтверджується перехід права власності на продукцію покупцю. (п. 6.5. Договору).
Позивачем у позові наголошено про те, що на адресу позивача (постачальника) від відповідача (покупця) станом на момент звернення з даним позовом до суду жодних рекламаційних актів або інших повідомлень щодо невідповідності заявленої якості продукції не надходило, що, у свою чергу свідчить про належну якість прийнятої від позивача у власність продукції, в підтвердження чого посилається на підписаний між сторонами акт прийняття виробу на перевірку заявленій якості та акт приймання-передачі від 22.11.2017 за Договором поставки №3771-ХКБМ від 14.11.2017 (а.с. 21-22).
Разом з тим, із обставин справи вбачається, що на виконання умов вищевказаного Договору, позивачем було складено відповідний Рахунок-фактуру №СФ-0002156 від 12.09.2017 на суму 33093,41 грн. із врахуванням ПДВ (а.с. 15).
З наявної у матеріалах справи видаткової накладної №РН-0003667 від 16.11.2017 убачається, що постачальником (позивачем) на виконання умов Договору від 14.11.2017 було здійснено постачання продукції на загальну суму 33093,41 грн. із врахуванням ПДВ (а.с.16).
Вказана видаткова накладна підписана сторонами Договору без будь-яких претензій та зауважень. Повноваження на підписання з боку покупця видаткової накладної та отримання від постачальника товару за спірним Договором підтверджується довіреністю №1337 від 16.11.2017 (а.с. 18-19).
Умовами п. 5.1.1. Договору сторони погодили, що частковий розрахунок у розмірі 90% від загальної вартості поставленої продукції, проводиться у термін 20 календарних днів з дати поставки продукції та прийняття її ВТК Покупця.
На виконання умов п. 5.1.1. Договору покупцем сплачено вартість поставленої продукції у розмірі 29784,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4465 від 29.11.2017 (а.с. 20).
Пунктом 5.1.2. Договору передбачено, що остаточний розрахунок у розмірі 10% від загальної вартості поставленої продукції, проводиться у термін 15 банківських днів з моменту отримання від інозамовника засобів остаточного розрахунку, але не пізніше 180 календарних днів з дати поставки усієї продукції на склад покупця.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що відповідач товар від позивача отримав, натомість у порушення умов п. 5.1.2. Договору у встановлений строк оплату вартості продукції своєчасно та повністю не здійснив.
З урахуванням наведеного, станом на 31.12.2020 поставлений відповідачу товар на суму 3309,34 грн. за Договором №3771-ХКБМ від 14.11.2017 останнім залишився не сплаченим.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч.1 ст.11 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, ( ч. 2 ст.11 ЦК України)
Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами по цій справі, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором №3771-ХКБМ від 14.11.2017 який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У даному разі, умовами пунктів 5.1.1, 5.1.2. Договору сторони погодили порядок здійснення розрахунків за Договором.
Так, покупець здійснює оплату наступним чином:
5.1.1. Частковий розрахунок у розмірі 90% від загальної вартості поставленої продукції, проводиться у термін 20 календарних днів з дати поставки продукції та прийняття її ВТК Покупця.
5.1.2. Остаточний розрахунок у розмірі 10% від загальної вартості поставленої продукції, проводиться у термін 15 банківських днів з моменту отримання від інозамовника засобів остаточного розрахунку, але не пізніше 180 календарних днів з дати поставки усієї продукції на склад покупця.
З урахуванням наведеного, укладаючи спірний Договір, його умовами сторонами чітко було погоджено порядок проведення розрахунку за поставлену продукцію.
Матеріалами справи підтверджено, що продукцію загальною вартістю 33093,41 грн. отримано відповідачем 16.11.2017, про що свідчить Видаткова накладна № РН-0003667 (а.с.16).
Крім того, покупцем на виконання умов п. 5.1.1. Договору сплачено вартість поставленої продукції у розмірі 29784,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4465 від 29.11.2017 (а.с. 20).
Вимогами статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Також, вимогами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Нормами ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, з огляду на погоджені сторонами умови Договору, де сторони чітко погодили та встановили ціну товару, а також погодили порядок його оплати, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої продукції, вимогу про стягнення 3309,34 грн. заборгованості суд визнав обґрунтованою, законною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленої до стягнення 3 % річних у розмірі 258,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 459,51 грн., суд вирішив наступне.
Вимогами статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи вимоги статті 625 ЦК України, суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, нараховані арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення 258,68 грн. 3 % річних та 459,51 грн. інфляційних втрат суд визнав обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи вимогу про стягнення пені у розмірі 294,44 грн., суд вирішив наступне.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У даному разі, враховуючи, що відповідачем добровільно, у передбачений законом спосіб, було укладено із позивачем спірний Договір, у відповідача з'явився обов'язок його виконання з урахуванням погоджених сторонами штрафних санкцій за порушення строків виконання цього Договору.
Умовами пункту 9.3. Договору сторони встановили, що у випадку, якщо покупець допустить порушення прострочення оплати за поставлену продукцію в строки, зазначені цьому Договорі, покупець, за кожен день прострочки платежу, зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочки платежу, проте не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, протягом якого нараховується пеня.
За розрахунком позивача, пеня нарахована за період з 18.05.2018 по 18.11.2018 та становить 294,44 грн.
Водночас відповідачем у поданій заяві (вх. №1615 від 22.01.2021) в порядку ст. 258 ЦК України заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені у розмірі 294,44 грн.
Щодо дотримання та застосування строків позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, пунктами 4.2., 4.3. постанови №10 від 29.05.2013року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).
Судом встановлено, що кінцевий строк проведення відповідачем остаточного розрахунку з урахуванням умов п. 5.1.2 Договору сплив 18.05.2018.
Таким чином, строк позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 294,44 грн. з урахуванням положень ст. 258 ЦК України сплив 18.05.2019.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що позивач звернувся з даним позовом до суду 31.12.2020, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення пені у розмірі 294,44 грн. за Договором поставки №3771-ХКБМ від 14.11.2017, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Окрім того, 26.01.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн. разом із доданими до неї документами (вх. №1866).
Приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У даному разі, в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано належним чином засвідчені копії наступних документів. А саме:
- договір-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019;
- додаткова угода № 1 від 01.10.2019 до договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019;
- додаткова угода №2 від 30.12.2020 до договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019;
- свідоцтво про право на зайняття Жечевим С.О. адвокатською діяльністю №864 від 27.04.2011;
- ордер на надання правової допомоги серії ЗП № 101072;
- акт приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-0000007 від 21.01.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019;
- розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу на суму 5600,00 грн., як додаток до акту приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-0000007 від 21.01.2021;
- рахунок-фактура № СФ-0000007 від 21.01.2021 на суму 5600,00 грн.;
- платіжне доручення №7803 від 22.01.2021 на суму 5600,00 грн. (призначення платежу: за надання правової допомоги зг. рахунку №7 від 21.01.21; акту №7 від 21.01.21, справа 922/4312/20, Без ПДВ).
Приписами ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як було зазначено вище, 29.01.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн., разом із доданими до нього документами (вх. №2242), в яких відповідач заперечує проти заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн. в повному обсязі.
Натоміть, 08.02.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заперечення на заперечення відповідача на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн., разом із доданими до нього документами (вх. №3141), в яких позивач не погоджується із доводами відповідача, що викладені у поданих запереченнях та зазначає про обґрунтованість заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн.
Суд зазначає, що за змістом частини 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, має місце недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила цей висновок у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та у постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, зазначивши, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
В обґрунтування заперечень проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5600,00 грн., відповідачем вказано на неспівмірність обсягу робіт та часу, витраченого адвокатом на підготовку позовної заяви, з приводу чого суд зазначає наступне.
З наявного в матеріалах справи розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу у розмірі 5600,00 грн., як додатку до акту приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-0000007 від 21.01.2021 вбачається, що на підготовку позовної заяви у справі №922/4312/20 адвокатом витрачено 6 год. часу вартістю 4800,00 грн., на правовий аналіз / укладених між клієнтом та його контрагентом договору, складених первинних та бухгалтерських документів, надання роз'яснень та пропозицій адвокатом витрачено 1 год. часу вартістю 800,00 грн.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Таким чином, суд вважає, що заперечення відповідача щодо обсягу наданих адвокатом вищевказаних послуг та витраченого часу на підготовку позовної заяви є такими, що суперечать умовам договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019 та додаткових угод до нього № 1 від 01.10.2019 та №2 від 30.12.2020.
Щодо заперечень відповідача проти належності акту приймання-передачі №ОУ-0000007 від 21.01.2021 та платіжного доручення №7803 від 22.01.2021 на суму 5600,00 грн., як доказів, що підтверджують надання адвокатом правової допомоги за договором-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019, суд зазначає наступне.
Умова п. 3.1. розділу "Термін дії договору" Договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019 сторони визначили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 р.
Разом з тим, в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано належним чином засвідчену копію Додаткової угоди №2 від 30.12.2020 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019, відповідно до умов п.1 якої сторони узгодили, що п. 3.1. розділу 3 "Термін дії договору" викласти в наступній редакції: Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення підписів печатками і діє до 31.01.2021 р.
Таким чином, суд не погоджується із доводами відповідача, що акт приймання-передачі №ОУ-0000007 від 21.01.2021 та платіжне доручення №7803 від 22.01.2021 на суму 5600,00 грн., не можуть вважатися належними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України на підтвердження надання адвокатом правової допомоги за договором-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019.
Суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу доведений та документально підтверджений. Натомість доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано.
Таким чином, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт в рамках даної господарської справи, наявність в матеріалах справи необхідних документів, що підтверджують витрати позивача, пов'язані з оплатою ним послуг, наданих адвокатом, а також документів, що підтверджують представництво інтересів позивача саме адвокатом у даній господарській справі, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Порядок розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, врегульовано статтею 129 ГПК України, згідно приписів частини 4 якої встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 9 наведеної статті передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням наведеного, згідно з ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, код ЄДРПОУ 14310299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 24510970) - 3309,34 грн. заборгованості, 258,68 грн. 3 % річних, 459,51 грн. інфляційних витрат, 1958,79 грн. судового збору та 5218,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 294,44 грн. пені - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "04" березня 2021 р.
Суддя Г.І. Сальнікова