Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4302/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
про стягнення 125.178.068,26 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Артюха Ю.В., довіреність № 40-257/4 від 25.01.2021 року,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" основний борг у сумі 90.921.204,18 грн., пеню в сумі 24.324.096,61 грн., 3% річних у сумі 4.406.343,78 грн., інфляційні втрати у сумі 3.201.694,40 грн. та збитки в сумі 2.324.729,29 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №1541/18-КП-32 купівлі-продажу природного газу від 09.10.2018 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.01.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.01.2021 року на 12:30 год.
25.01.2021 року відповідач подав відзив (вх.№ 1760), в якому позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу, пені, 3% річних інфляційних втрат та збитків визнав частково, а саме основний борг в сумі 90.921.204,18 грн.; 3% річних в сумі 4.406.343,78 грн.; інфляційні в сумі 3.201.696,40 грн.; пеню в сумі 24.204.045,66 грн. Проти стягнення збитків заперечував, та просив зменшити розмір пені на 85,6%.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 року підготовче засідання було відкладено на 09.02.2021 року.
08.02.2021 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 3150), в якій зазначив, що нарахування пені є законним та правомірним, проти її зменшення заперечував. Щодо вимоги про стягнення збитків позивач вказав, що умовами договору сторони погодили обов'язок відповідача відшкодувати збитки у разі відхилення планових обсягів природного газу від фактично спожитих. При цьому право на стягнення збитків передбачено ч.1 ст.661, ч.1 ст.623 ЦК України, п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу.
У судовому засіданні 09.02.2021 року оголошено перерву до 16.02.2021 року.
25.01.2021 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№3538), в яких зазначив про правомірність застосування у даному випадку п. 15 розділу 2 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Також відповідачем було уточнено клопотання про зменшення пені, за наслідком чого останній просить зменшити розмір пені на 92,88 %.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.02.2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2021 року на 12:00 год.
Представник позивача у судове засідання 23.02.2021 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.02.2021 року підтримав відзив та заперечення, просив зменшити пеню на 92,88 %.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані сторонами докази, суд установив такі обставини.
09.10.2018 року між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (відповідач, споживач) укладено договір № 1541/18-КП-32 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).
На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 267.289.378,25 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Проте, відповідач свої зобов'язання в частині здійснення розрахунків здійснив частково на суму 176.368.174,07 грн., у зв'язку з чим його заборгованість склала 90.921.204,18 грн. Зазначені обставини визнаються відповідачем.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною сьомою статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд зазначає, що відповідач своїх зобов'язань у частині оплати за поставлений природний газ у повному обсязі не виконав, чим порушив вимоги частини другої статті 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
У зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 90.921.204,18 грн., пеню в сумі 24.324.096,61 грн., 3% річних у сумі 4.406.343,78 грн., інфляційні втрати у сумі 3.201.694,40 грн. та збитки в сумі 2.324.729,29 грн.
Водночас відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 90.921.204,18 грн.; 3% річних в сумі 4.406.343,78 грн.; інфляційних в сумі 3.201.696,40 грн.
Враховуючи те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини та часткове визнання позиву відповідачем, суд визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 90.921.204,18 грн.; 3% річних в сумі 4.406.343,78 грн.; інфляційних в сумі 3.201.696,40 грн. належно обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення збитків у сумі 2.324.729,29 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є встановлене договором або законом є відшкодування збитків.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.1 ст. 623 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до п. 11.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4), пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні позивача, яке направляється не електронну адресу відповідача, зазначену в п. 12 Договору та розміщується на офіційному сайті позивача.
Пунктами Договору, що застосовуються з 01.03.2019 року, передбачено, зокрема, наступне.
Пунктом 3.13 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф-Vn)хЦхК,
де: Vф - об 'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений Позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;
Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 Договору;
Ц - ціна природного газу за цим Договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4) передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
- позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо відповідач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору;
- позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4), відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 Договору.
Відповідно до підп.4) п.6.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4), позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов п. 2.1 Договору у разі. Якщо відхилення фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти Договору, що почали діяти з 01.03.2019 року, узгоджується з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 року № 2496 (із змінами).
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 5157,60000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31.03.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 4667,23400 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач у березні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 490,36600 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
17.05.2019 року позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№ 26- 923-19, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 28.11.2019 року №26-4332-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 112.187,57 грн. за різницю між замовленим в березні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 природного газу за Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у квітні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 2603,00000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.04.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 2421,97300 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач в квітні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 181,02700 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
19.06.2019 позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№ 26- 2191-19, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 28.11.2019 №26-4335-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 39.894,41 грн. за різницю між замовленим в квітні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного Відповідачем в квітні 2019 року природного газу за Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у травні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 1165,01800 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31.05.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 1039,35300 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач у травні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 125,66500 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
04.12.2019 року позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№ 26- 4558-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 26.850,93 грн. за різницю між замовленим в травні 2019 обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 природного газу за Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у червні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 747,34500 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.06.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 1076,72500 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач в червні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 329,38000 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
04.12.2019 року позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№ 26- 4552-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 1.097.604,50 грн. за різницю між замовленим в червні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного Відповідачем в червні 2019 року природного газу за Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у липні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 1052,14000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31.07.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 1230,21751 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач в липні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 178,07751 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
04.12.2019 року позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№ 26- 4551-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 524.154,20 грн. за різницю між замовленим в липні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в липні 2019 року природного газу за Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у серпні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 639,88400 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31.08.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 573,48389 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач в серпні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 66,40011 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
04.12.2019 року позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№ 26- 4550-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 10.707,30 грн. за різницю між замовленим в серпні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного Відповідачем в серпні 2019 року природного газу за Договором, згідно детального розрахунку, наданого у додатку до цього позову.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у вересні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 503,13000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.09.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 693,52158 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач у вересні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 190,39158 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
04.12.2019 року позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№ 26- 4549-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 513330,30 грн. за різницю між замовленим у вересні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в вересні 2019 року природного газу за Договором.
На час розгляду справи збитки позивача в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.
Щодо доводів відповідача про неможливість здійснення корегування обсягу спожитого населенням природного газу, суд зазначає таке.
Стаття 3 ЦК України визначає однією із засад цивільного законодавства свободу договору.
Вказаній нормі кореспондують норми частини першої статті 627 цього кодексу, згідно з якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Реалізуючи свою свободу договору сторони вільно, самостійно, на власний розсуд, тобто за волевиявленням обох сторін, передбачили підстави та порядок нарахування збитків позивачем. Враховуючи встановлені судом факти невідповідності фактичного обсягу використаного відповідачем природного газу замовленому обсягу газу на відповідний період, суд вважає непереконливими твердження відповідача про відсутність в його діях вини та протиправної поведінки.
Суд перевіривши розрахунок збитків, зазначає що він є правильним та відповідає умовам пунктів 3.13. та 5.7. Договору та п. 1 Розділу VI Правил. Тому, вимога щодо стягнення збитків у розмірі 2.324.729,29 грн. підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 24.324.096,61 грн., суд зазначає таке.
В силу частини другої статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за період з 26.09.2019 року по 25.03.2020 року (акт за серпень 2019 року) та з 26.10.2019 року по 25.04.2020 року (акт за вересень 2019 року).
Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що позивачем безпідставно нараховано пеню в загальній сумі 120050,95 грн. за період з 12.03.2020 року по 25.04.2020 року, виходячи з наступного.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11 травня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року по 28 лютого 2021 року встановлений карантин.
З метою підтримки підприємств в умовах карантину, відповідно до пункту 15 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 р. № 553-ІХ тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
Таким чином, позивач не мав права нараховувати пеню за період з 12.03.2020 року по 25.04.2020 року.
У відповіді на відзив позивач послався на положення п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 року, в якій Конституційний Суд України зазначив:
"Вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007року№ б-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № З-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України".
Втім суд вважає посилання позивача на вказане рішення Конституційного Суду України недоречним, виходячи з такого.
У рішенні Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 року йде мова про предмет регулювання Закону України "Про Державний бюджет України", водночас, як було зазначено вище, обмеження щодо нарахування штрафних санкцій були введені в прикінцевих положеннях Закону України "Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік". При цьому вищенаведеним Законом України не вносились зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині заборони нарахування штрафних санкцій, тобто предмет регулювання Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в розумінні Конституційного Суду України не був порушений.
Таким чином, прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", які не вносять зміни до Державного бюджету України, не можуть розглядатись в якості частини Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", і, як наслідок, не можуть оцінюватись на предмет їх відповідності Конституції України в контексті вищенаведеного рішення Конституційного Суду України.
Крім того, положення пункту 15 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ не були визнані неконституційними, відтак є діючими.
Щодо зворотної дії в часі норм Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ, суд зазначає таке.
Так, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 р. № 553-ІХ набрав чинності 18.04.2020 року.
При цьому п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 встановлено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Відтак, як зазначає позивач, положення Закону від 13.04.2020 року № 553-ІХ в частині заборони нарахування штрафних санкцій не можуть застосовуватись до правовідносин сторін, які виникли з 12.03.2020 року (дата початку карантину), оскільки вказаний закон не має зворотної дії в часі.
Проте, суд не погоджується з цією позицією позивача.
У п. 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 09.02.1999 року №1-рп/99 зазначено, що, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно- правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України встановлено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Відтак, у спеціальному нормативно-правовому акті, який регулює цивільні правовідносини, передбачена пряма вказівка на зворотну дію в часі будь-якого акта цивільного законодавства, що пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Згідно з ст. 549 ЦК України до складу неустойки входить штраф та пеня.
Відповідно до ст. 611 та ст. 622 ЦК України сплата неустойки відноситься до видів відповідальності за порушення зобов'язання.
Як зазначалось вище, відповідно до пункту 15 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), звільнено віл нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
В розумінні ст. 4 ЦК України вищенаведена норма Закону від 13.04.2020 року № 553-ІХ є актом цивільного законодавства, оскільки регулює порядок нарахування пені та штрафних санкцій, та має зворотну дію в часі, яка починається з початком дії карантину (12.03.2020 року), оскільки скасовує цивільну відповідальність за прострочення виконання зобов'язання.
Відтак, позивач не мав права нараховувати пеню починаючи з 12.03.2020 року.
Таким чином, обґрунтованим є розмір пені в сумі 24.204.045,66 грн., що нарахована за період з 27.11.2018 року по 11.03.2020 року.
Водночас матеріали справи містять заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій на 92,88%
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (частина друга названої статті).
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд також зауважує, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Як убачається з матеріалів справи, ступінь виконання зобов'язання за спірним договором склав 66%. При цьому відповідач не припинив виконувати зобов'язання з оплати після строку закінчення дії договору - вересень 2019 року і продовжував оплачувати отриманий природний газ в жовтні 2019 року до моменту початку дії нового договору між позивачем та відповідачем щодо постачання природного газу для потреб населення.
Суд також враховує, що на підприємстві відповідача склалася складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг, що надає підприємство, а саме послуг теплопостачання. Відповідач є комунальним підприємством, яке створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості.
Відповідач просить зменшити розмір пені на 92,88 %, ця сума вираховується наступним чином: 100% - (26,55 % - 19,43%) = 92,88 %, де:
- 26,55% - середньомісячна сума грошових коштів, які надходили на поточні рахунки відповідача протягом жовтня 2018 року - вересня 2019 року за Договором (тобто, та сума, якою відповідач мав можливість вільно розпоряджатись);
- 19,43 % - відсоток витрат в структурі тарифу на теплову енергію, які не відносяться до паливної складової (оплата праці, сплата податків тощо).
За таких обставин, відповідач теоретично міг спрямувати на додаткове погашення заборгованості за Договором не більше 7,12% грошових коштів, які надходили на його поточні рахунки і таким чином збільшити розмір виконаного зобов'язання перед позивачем, проте через всі перелічені об'єктивні обставини цього не відбулось не через вину відповідача. Рештою грошових коштів, в розмірі 92,88% відповідач не міг вільно розпоряджатись і, як наслідок, спрямувати їх на погашення заборгованості.
Враховуючи викладене, складну економічну ситуацію, що склалася на КП "Харківські теплові мережі", а також те, що зобов'язання за Договором виконано на 66%, беручи до уваги як інтереси позивача, так і відповідача, суд визнає за можливе застосувати приписи статті 233 ГК України до спірних правовідносин та зменшити суму пені, яка підлягає до стягнення з відповідача (24.204.045,66 грн) на 92,88%, що дорівнює 1.723.328,05 грн.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог (без урахування зменшення розміру неустойки).
На підставі ст.ст. 6, 11, 525, 530, 551, 553, 554, 626, 712, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 232, 233 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м.Харків, вул. Мефодіївська, 11, ідентифікаційний код 31557119) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) основний борг у сумі 90.921.204,18 грн., пеню в сумі 1.723.328,05 грн., 3% річних у сумі 4.406.343,78 грн., інфляційні втрати у сумі 3.201.694,40 грн., збитки в сумі 2.324.729,29 грн. та судовий збір в сумі 734.994,43 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.03.2021 року.
Суддя О.В. Смірнова