Господарський суд Рівненської області
"03" березня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/3/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянув матеріали справи
за позовом: фізичної особи - підприємця Аніскіної Валентини Антонівни
до відповідача: Регіонального відділення фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
про: визнання договору оренди поновленим
секретар судового засідання: Коваль С.М.;
представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Беркута Є.В.;
Фізична особа - підприємець Аніскіна Валентина Антонівна звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Регіонального відділення фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання договору оренди державного майна №1463-2016 від 08 листопада 2016 року поновленим.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08 листопада 2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та фізичною особою - підприємцем Аніскіною Валентиною Антонівною було укладено договір оренди державного майна №1463-2016, предметом якого була передача відповідачем для позивача у строкове платне користування державного майна.
Позивач вказує, що станом на 08 листопада 2020 року договір повинен продовжуватися згідно з умовами Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
В той же час, згідно із нормами Закону України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб, та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 04 грудня 2020 року, внесено доповнення до пункту 2 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)", а саме доповнено зміст останнього закону пунктом 5 такого змісту: для суб'єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються в цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення.
Позивач зазначає, що законодавець окрім Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачив також альтернативну можливість продовження договорів оренди державного та комунального майна, у випадку якщо діяльність суб'єкта господарювання була заборонена або обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.
Позивач вказує, що його діяльність, як суб'єкта господарювання у період з 07 листопада 2020 року по 28 лютого 2021 року як мінімум обмежувалась карантином, а з 09 грудня 2020 року взагалі заборонена.
За період з 08 листопада 2020 року до 08 грудня 2020 року ні позивач ні відповідач не виявляли наміру припинити договір у зв'язку із закінченням його строку чи по будь якій іншій причині.
Позивач також зазначає, що звертався до відповідача із заявою на продовження договору. 23 листопада 2020 року від відповідача надійшов лист, в якому останній підтверджує ту обставину, що не визнає договір продовженим.
Позивач вважає, що договір найму вважається поновленим на той строк, на який він був попередньо укладений.
Відповідач у своєму відзиві вказав, що позовні вимоги не визнає. Зокрема зазначає, що договір оренди укладено 08 листопада 2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-1X від 03.10.2019. Під час укладання даного договору оренди сторони керувалися Законом України "Про оренду державного та комунального майна" 10.04.1992 №2269- XII.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-1Х був прийнятий 03 жовтня 2019 року, а введений в дію 01 лютого 2020 року, тобто до моменту закінчення строку дії спірного договору було введено в дію новий закон і продовження вищезазначеного договору необхідно здійснювати з урахуванням вимог нового закону.
Відповідач вказує, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою Закону №2269- XII.
А відтак у позивача були відсутні підстави очікувати продовження дії спірного договору оренди без проведення аукціону.
Відповідач також зауважує, що позивач у своїй позовній заяві посилається на статті 764 Цивільного кодексу України, а проте спірний договір діяв до 08 листопада 2020 року, а 23 листопада 2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України листом №18-01-3691 відмовило у продовженні строку дії договору.
На переконання відповідача, позивач дійшов невірного висновку, трактуючи норми Закону України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" як альтернативну можливість продовження договорів оренди державного і комунального майна, оскільки діяльність позивача жодним чином не було заборонено або обмежено вищезазначеними нормативно - правовими актами.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не було встановлено заборон на здійснення позивачем своєї діяльності.
Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 05 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26 січня 2021 року.
Ухвалою суду від 26 січня 2021 року підготовче засідання відкладено на 16 лютого 2021 року.
Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 02 березня 2021 року.
В судове засідання представник позивача не з'явився.
Позивач належним чином повідомлений про місце дату та час розгляду справи, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві на позов.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
08 листопада 2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (відповідач, орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Аніскіною Валентиною Антонівною було укладено договір оренди державного майна №1463-2016 (надалі - договір), відповідно до предмету якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно (далі майно): будівля складу "У-1", площею 97,9 кв. м. та приміщення тарної, вбудоване на першому поверсі будівлі виробничого корпусу з адміністративно - побутовим приміщенням, площею 72,2 кв. м (номер приміщення №1), що розташовані за адресою: м. Рівне; вул. Київська, 106 та перебувають на балансі ДП НВО "Потенціал-Еко" (надалі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно із висновком про вартість на 31 травня 2016 року і становить за незалежною оцінкою 152 810 грн. без врахування ПДВ.
Згідно з актом приймання - передачі нерухомого майна від 08 листопада 2016 року орендодавець передав, а орендар прийняв орендоване згідно з договором майно.
Відповідно до умов пункту 10.1 договору, цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 08 листопада 2016 року до 08 листопада 2017 року.
01 листопада 2017 року між орендодавцем та орендарем укладено договір про внесення змін до договору оренди державного майна, за яким сторони домовились продовжити дію договору до 08 листопада 2018 року.
23 жовтня 2018 року між орендодавцем та орендарем укладено договір про внесення змін до договору оренди державного майна, за яким сторони домовились продовжити дію договору до 08 листопада 2019 року.
20 грудня 2019 року між орендодавцем та орендарем укладено договір про внесення змін до договору оренди державного майна, за яким сторони домовились продовжити дію договору до 08 листопада 2020 року.
08 листопада 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив продовжити дію договору оренди. Вказані обставини підтверджуються як позивачем так і відповідачем.
Відповідач відмовив у продовженні строку дії договору (лист відповідача №18-01-3691 від 23 листопада 2020 року). Зокрема відповідач зазначив, що сфера здійснення господарської діяльності позивача не підпадає під перелік визначений чинним законодавством, відповідно до якого продовження договору оренди державного майна можливе без проведення аукціону.
Позивач, вважаючи відмову в продовженні дії договору протиправною, звернувся з даним позовом в якому просить суд визнати договір оренди державного майна №1463-2016 від 08 листопада 2016 року поновленим на строк 1 рік тобто до 08 листопада 2021 року.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються порядку продовженим дії договору оренди державного майна. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині відмови відповідача від продовження дії договору порушеними. У свою чергу відповідач вказує, що його відмова в пролонгації договору є обґрунтованою та відповідає нормам законодавства, що регулює порядок укладення, припинення та продовження договорів оренди державного майна.
Згідно з нормами статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як визначено нормами статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Згідно з приписами статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 641 Цивільного кодексу України встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до норм статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
У даному спорі йдеться про оренду державного майна. А тому суд ураховує відповідне законодавство, що регулює порядок передачі в оренду державного майна.
Суд встановив, що договір оренди укладено 08 листопада 2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-1X від 03 жовтня 2019 року.
Згідно з правилами частини 2 Перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-1X, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Суд погоджується з позицією сторін, що оскільки Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-1Х був прийнятий 03 жовтня 2019 року, та набрав чинності 01 лютого 2020 року, тобто до моменту закінчення строку дії спірного договору було введено в дію новий закон і продовження спірного договору необхідно здійснювати з урахуванням вимог нового закону.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-1Х, етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає:
- прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;
- внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС (електронна торгова система);
- прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків (Перелік об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні; Перелік об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду без проведення аукціону);
- опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;
- розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;
- проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.
Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.
Згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-1Х, право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають:
- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів;
- релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній;
- Пенсійний фонд України та його органи;
- дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав, представництва міжнародних міжурядових організацій в Україні для виконання функцій дипломатичного представництва, консульських і статутних функцій міжнародних міжурядових організацій.
Право на отримання в оренду державного та комунального майна, що не міститься в Переліку першого типу, без проведення аукціону також мають:
- музеї;
- державні та комунальні підприємства, установи, організації у сфері культури і мистецтв чи громадські організації у сфері культури і мистецтв (у тому числі національні творчі спілки або їх члени під творчі майстерні);
- заклади освіти всіх форм власності, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності;
- громадські організації ветеранів для розміщення реабілітаційних установ для ветеранів;
- реабілітаційні установи для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю для розміщення таких реабілітаційних установ;
- державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, що надають соціальні послуги відповідно до Закону України "Про соціальні послуги";
- державні видавництва і підприємства книгорозповсюдження;
- вітчизняні видавництва та підприємства книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою (за винятком видань рекламного та еротичного характеру);
- народні депутати України і депутати місцевих рад для розміщення громадської приймальні;
- потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує п'яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб'єктам виборчого процесу з метою проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії;
- потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організації конгресів і торговельних виставок;
- державні та комунальні спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров'я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, а також бази олімпійської, параолімпійської та дефлімпійської підготовки;
- громадські об'єднання фізкультурно-спортивної спрямованості, що є неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових установ та організацій, утворені ними спортивні клуби (крім спортивних клубів, що займаються професійним спортом), дитячо-юнацькі спортивні школи, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, що є неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових установ та організацій, - виключно для проведення спортивних заходів або надання фізкультурно-спортивних послуг;
- потенційні орендарі для організації та надання послуг з метою боротьби та протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) на період дії карантину, зумовленого протидією поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Згідно з приписами статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-1Х, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:
- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше;
- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;
- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;
- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
З матеріалів справи слідує, що спірний договір неодноразово продовжувався за згодою його сторін.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
А проте, як слідує з листа Регіонального відділення Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській областях №18-01-3691 від 23 листопада 2020 року, протягом одного місяця після закінчення строку договору найму орендодавець висловив заперечення щодо поновлення укладеного договору, оскільки зазначив, що в силу вимог закону відповідач не має правових підстав для продовження дії договору оренди на наступний термін без проведення аукціону.
Окрім цього суд зауважує, що відповідно до положень частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-1Х, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. А відповідно до норм частини 8 цієї ж статті, орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.
Однак позивач не надав суду доказів виконання таких вимог.
Відповідно до приписів статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-1Х, однією з підстав для відмови у продовженні договору оренди серед іншого є ненедання орендарем, який бажає продовжити договір оренди майна, звіту про оцінку об'єкта оренди у визначений цим Законом строк.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на положення Закону України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", яким до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" внесено доповнення, а саме доповнено у пункті 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" підпунктами 5 та 6 такого змісту:
5) для суб'єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення.
Щодо вказаних обґрунтувань як підстав для продовженні дії договору оренди суд зазначає, що для застосування вказаної правової норми необхідним наявність об'єктивних обставин встановлення заборони або обмеження на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) господарської діяльності суб'єктів господарювання.
Позивач вказує, що згідно з інформацією що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивач здійснює наступні види економічної діяльності: інші види роздрібної діяльності поза магазинами (основний), роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно - технічними виробами в спеціалізованих магазинах.
Суд враховує, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Згідно з пунктом 15 вказаної постанови, на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено "червоний" рівень епідемічної небезпеки, додатково до протиепідемічних обмежень, передбачених для "зеленого", "жовтого" та "помаранчевого" рівня епідемічної небезпеки, забороняються приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сферах культури, закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, торговельного і побутового обслуговування населення, крім:
- торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садивним матеріалом;
- провадження банківської та страхової діяльності, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з ремонту комп'ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, об'єктів поштового зв'язку;
- торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень.
Згідно з протоколом позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно - екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 30 жовтня 2020 року №40, встановлено з 00 годин 00 хвилин 02 листопада 2020 року червоний рівень епідеміологічної небезпеки зокрема у місті Рівному.
Згідно з протоколом позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 06 листопада 2020 року №41, продовжено дію з 00 годин 00 хвилин 09 листопада 2020 року червоного рівня епідеміологічної небезпеки зокрема у місті Рівному, встановлено обмеження згідно переліку, а саме:
- встановлено заборону суб'єктам господарювання, які проводять діяльність в сфері культури, крім відвідувачів "автоконцертів";
- приймання відвідувачів в інших закладах розважальної діяльності;
- відвідування отримувачами соціальних або реабілітаційних послуг установ і закладів.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено, що на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється діяльність суб'єктів господарювання, які обслуговують відвідувачів, у яких:
- не нанесено маркування для перебування в черзі з дотриманням дистанції між відвідувачами не менш як 1,5 метра;
- не забезпечено працівників засобами індивідуального захисту, зокрема захисними масками або респіраторами, що закривають ніс та рот, та не здійснюється належний контроль за їх використанням;
- обслуговуються покупці без одягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно;
- не забезпечується централізований збір використаних засобів індивідуального захисту в окремі контейнери (урни).
Позивач вказує, що ним не нанесено маркування для перебування відвідувачів в черзі та не забезпечено централізований збір використаних засобів захисту в окремі контейнери, відтак на переконання позивача його діяльність обмежувалась карантином з 07 листопада 2020 року по 28 лютого 2021 року, а з 09 грудня 2020 року взагалі заборонена.
Суд вказані доводи оцінює критично, оскільки на переконання суду позивач не надав жодних допустимих доказів обмеження або заборони його господарської діяльності на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби.
Вказані висновки суд робить з ретельного аналізу вищевказаних законів та підзаконних нормативно-правових актів, оскільки сфера діяльності позивача не підпадала під час карантинних заходів під обов'язкове обмеження або заборону його господарської діяльності. До того ж обґрунтування позову щодо ненанесення ним маркування для перебування відвідувачів в черзі та незабезпечення централізованого збору використаних засобів захисту в окремі контейнери, у зв'язку з чим нібито встановлено обмеження або заборону господарської діяльності позивача, не підкріплена жодним належним доказом. Суд зауважує, що здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів (маркування, застосування засобів індивідуального захисту тощо) відносяться до сфери відповідальності суб'єктів господарювання та залежать від волі та дій самого позивача. За таких умов умисне порушення вимог щодо вжиття таких заходів не може вважатися підставою для висновків про обмеження господарської діяльності з боку держави та відповідною умовою для продовження користування позивачем орендованим державним майном.
Серед іншого суд зауважує, що у позовній заяві позивач вказує, що здійснює наступні види економічної діяльності:
- Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (код 47.99);
- Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (основний)(код 47.99).
Однак дані види економічної діяльності були включені до переліку основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, лише постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, тобто після закінчення строку дії договору оренди (08 листопада 2020 року).
Таким чином суд робить висновок, що матеріал справи не містять доказів заборони або обмеження господарської діяльності позивача на період встановлення карантину або обмежувальних заходів. Відтак твердження наведені у позові в цій частині є необґрунтованими.
Окрім того суд зазначає, що Закон України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб, та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 04 грудня 2020 року, яким внесено доповнення до пункту 2 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" та на який позивач посилається як на підставу продовження дії договору оренди державного майна, набрав чинності 10 грудня 2020 року. А проте строк договору закінчився 08 листопада 2020 року.
У даному аспекті суд зазначає, що даний нормативно-правовий акт не має зворотної дії в часі.
Згідно з положеннями статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальновизнаним принципом права (lex retro non agit) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип треба розуміти так, що дія нормативно-правового акту починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Ретроактивність нормативно-правового акту можлива за умови прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Аналогічний правовий висновок наведено у Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
А отже закон прийнятий після закінчення дії договору не може регулювати порядок продовження дії такого договору.
Окрім усього зазначеного суд, оцінюючи вимоги позивача, зауважує також наступне.
Позивач посилається на можливість продовження строку дії договору оренди державного майна на період дії карантину та протиковідних обмежувальних заходів як це передбачено Законом України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб, та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Водночас позивач висловлює вимоги не про продовження дії договору оренди, як це визначено у згаданому вище законі, а про визнання поновленим договору оренди. А також позивач формулює вимогу про визнання договору оренди державного поновленим на 1 рік, хоча правовою нормою, на яку посилається позивач визначено можливість продовження строку дії договору оренди державного майна на період дії карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення. Таке формулювання позовних вимог суд вважає необґрунтованим.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, нормами статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом
Висновки суду
Суд встановив, що відповідач правомірно відмовився від продовження дії договору оренди у належні строки. Крім того відповідач правомірно зазначив про відсутність підстав для продовження дії договору оренди державного майна, оскільки в силу вимог закону таке продовження є неможливим без проведення аукціону.
Посилання позивача на положення Закону України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" як обґрунтування для продовження договору оренди державного майна суд визнає безпідставним.
З огляду на таке суд не встановив обставин порушення відповідачем прав позивача. А тому суд вважає цей позов необґрунтованим.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати в розмірі 2 102,00 грн. у зв'язку з відмовою в задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Позивач: фізична особа - підприємець Аніскіна Валентина Антонівна ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).
Відповідач: Регіональне відділення фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 77, код ЄДРПОУ 42956062).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 05 березня 2021 року.
Суддя Качур А.М.