"23" лютого 2021 р.м. Одеса Справа № 916/165/20
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
від прокуратури - Коломійчук І.О., посвідчення № 048039, дата видачі : 27.09.17;
від позивача Головного управління Держгеокадастру в Одеській області - Ярошенко Г.Ю., довіреність № 31-15-0.6-2/62-20, дата видачі : 03.01.20;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши справу за позовом Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до відповідача Калантаївської сільської ради про припинення права користування, скасування державного акту та запису,-
Господарським судом Одеської області у складі судді Гута С.Ф. розглядається справа за позовом Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до відповідача Калантаївської сільської ради про припинення права користування, скасування державного акту та запису, визнання права власності.
Дослідивши матеріали справи, суд зупинив провадження по справі №916/165/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.
В обґрунтування зазначеного клопотання заявник вказав, що у провадженні Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 912/2385/18 за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019 р. у даній справі.
Великою Палатою Верховного Суду в межах розгляду справи № 912/2385/18 буде розглянуто питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором у суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту, а також правові наслідки у випадку, якщо судом після відкриття провадження у справі за результатами розгляду справи буде встановлено відсутність підстав для представництва інтересів держави в суді.
Тобто, у справі 912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду будуть переглянуті судові рішення у правовідносинах, подібних до правовідносин у справі № 916/165/20, перш за все, через наявність однакового матеріально- правового регулювання підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.
Представник прокуратури проти задоволення заяви про зупинення провадження по справі не заперечував.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.03.2020 року провадження у справі №916/165/20 було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.
23.11.2020 року від Першого заступника прокурора Одеської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі. Відповідно якого зазначено, що Великою Палатою Верховного Суду 26.05.2020 року закінчено касаційний перегляд судових рішень у справі №912/2385/18 та касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.12.2020 року провадження у справі №916/165/20 було поновлено та призначено підготовче засідання на 17.12.2020р. о 09:30 год.
Однак, у зв'язку із перебуванням судді Гута С.Ф. на лікарняному (домашня ізоляція COVID-19-11 з 14.12.2020р. по 24.12.2020р. включно судове засідання 17.12.2020 року не відбулося.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.12.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів із призначення підготовчого засідання на "14" січня 2021 р. о 12:35 год.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.01.2021 року було закрито підготовче провадження із призначення справи до розгляду по суті на 26.01.2021р. о 11:00 год.
У судовому засіданні 26.01.2021р. Прокуратура Одеської області звернулась із заявою про зменшення позовних вимог за вх.№2272/21 від 26.01.2021р., яку було задоволено судом.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.01.2021 року було відкладено судове засідання на 23.02.2021р. о 10:15 год.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
23.02.2021р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Рішенням Кіровської (назву змінено на Калантаївську на підставі Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки") сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області від 30.05.1995 № 5 у постійне користування Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова передано земельну ділянку, площею 735,8 га, для сільськогосподарського виробництва.
На підставі вказаного рішення 10.10.1995 КПС ім. Кірова видано Державний акт серії ОД-20-155 на право постійного користування землею, площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області. Акт зареєстровано в Книзі записів актів на право постійного користування землею за № 70.
Згідно інформації Роздільнянської районної державної адміністрації та Головного управління статистики в Одеській області вбачається, що КСП Ім. Кірова реорганізовано в ТОВ ім. С.М. Кірова (дата державної реєстрації реорганізації - 04.10.2000 року).
При цьому, 13.01.2010 року проведена державна реєстрація припинення ТОВ ім. С.М. Кірова, в результаті підприємства- правонаступники відсутні, що підтверджується відсутністю відповідних записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.
У зв'язку з викладеним та приймаючи до уваги положення чинного законодавства, Прокуратура Одеської області вказує, що право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 735,8 га, що знаходиться на території Роздільнянського району Одеської області, підлягає припиненню, у зв'язку з внесенням 13.01.2010 року до Єдиного державного реєстру відомостей про припинення ТОВ ім. С. М. Кірова, а державний акт на право постійного користування землею від 10.10.1995 серії ОД-20-155, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70, підлягає визнанню нечинним.
Як встановлено, Калантаївська сільська рада Роздільнянського району Одеської області не входить та не об'єднує інші сільські ради, тобто не є об'єднаною територіальною громадою, тому спірні земельні ділянки підлягають поверненню до земель державної власності.
При цьому, Калантаївська сільська рада Роздільнянського району Одеської області фактично заперечує право державної власності на спірні земельні ділянки, оскільки у порушення вимог земельного законодавства здійснює розпорядження частинами вищевказаних земель, зокрема, сільською радою, укладаються договори оренди на землю, які звичайно не проходять державну реєстрацію та не надають фізичним та юридичним особам права користування землею.
Згідно інформації Роздільнянської районної державної адміністрації та Калантаївської сільської ради на теперішній час між Калантаївською сільською радою та громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені тимчасові договори оренди земельних ділянок, предметом яких є оренда земельних ділянок площею 55 га та 18 га із земель зазначених у Державному акті на право постійного користування землею серії ОД-20-153 від 10.10.1995.
При цьому, дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок по передачі їх в оренду не надавались, проекти відведення земельних ділянок не розроблялись, відомості про них до Державного земельного кадастру не вносились,
відповідні кадастрові номери не присвоювались. Як наслідок, відповідна державна реєстрація договорів, у порушення чинного законодавства не проведена, про що свідчить відсутність відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, Прокуратура Одеської області вважає, що вказані договори не є укладеними та не надають права на використання земельних ділянок фізичним особам.
Однак, враховуючи викладені обставини, вбачається, що між ГУ Держгеокадастру в Одеській області та Калантаївською сільською радою Роздільнянського району виник земельний спір щодо права власності на зазначену земельну ділянку, загальною площею 735,8 га.
У зв'язку з наявністю чинного державного акту на право постійного користування землею серії ОД-20-155 та невизначеністю правового статусу спірних земельних ділянок Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не може забезпечити відповідну охорону земель, здійснювати повноваження щодо передачі їх у власність або користування з метою наповнення місцевих бюджетів, зокрема надання земельних ділянок в оренду за процедурою проведення земельних торгів.
Отже, державним органом, що здійснює функцію контролю за розпорядження землями державної власності законодавства, у тому числі за дотриманням органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.
Ураховуючи, що при ліквідації підприємства відповідна державна реєстрація державного акта на право постійного користування землею не скасована та на теперішній час відсутній механізм передачі таких земель до державної власності, вирішення питання щодо припинення права постійного користування землею КСП ім. Кірова можливо лише у судовому порядку.
Таким чином, скасування Державного акту на право постійного користування землею серії ОД-20-155 від 10.10.1995 є способом захисту права державної власності на землю, що надає можливість ефективно використовувати земельні ділянки з метою наповнення місцевих бюджетів.
Скасування ж запису про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею є похідною вимогою від вимоги про скасування державного акту на право постійного користування землею.
Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області до теперішнього часу жодних дій, направлених на визнання державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність не вжито.
Приймаючи до уваги, що спірна земельна ділянка, загальною площею 735,8 га, підлягає поверненню до земель державної власності, а саме у розпорядження ГУ Держгеокадастру в Одеській області у прокуратури Одеської області наявні підстави для представництва, інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру в Одеській області шляхом звернення до суду з позовом.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це у позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Конституційний Суд України вирішив, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Водночас, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.
Обґрунтовуючи своє звернення до суду із вказаним позовом, прокурор зазначає, що п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Відповідно до п. 3 вказаного Положення, основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості грунтів.
Згідно п. 31 ч. 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Отже, державним органом, що здійснює функцію контролю за розпорядження землями державної власності законодавства, у тому числі за дотриманням органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналізом судової практики встановлено, що судами використовується наступне тлумачення підстав для представництва прокурором інтересів держави:
«Нездійснення захисту» - має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» - має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
З урахуванням викладено, прокурор при зверненні до суду повинен, на ряду з іншими обставинами, обґрунтувати в чому саме полягає «Нездійснення захисту» або «Здійснення захисту неналежним чином», як підставу для звернення прокурора до суду в інтересах держави.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства у конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.
Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін у справі «Бацаніна проти Росії» в пункті 27, Європейський Суд з прав людини визначив, що підтримка прокуратурою одної із сторін може бути виправдана за певних обставин, наприклад, для захисту інтересів вразливих людей, які ймовірно, не в змозі самі захистити свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого кола громадян або в тих випадках, коли може бути ідентифікована власність або інтереси держави потребують захисту (рішення у справі «Бацаніна проти Бацаніна проти Росії» №8927/02 від 26 травня 2009 року).
Статтями 14 Конституції України та 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Щодо позовних вимог про припинення права постійного користування землею, господарський суд вказує наступне:
Відповідно до ч.2 ст.83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Статтею 84 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Рішенням Кіровської (назву змінено на Калантаївську на підставі Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки") сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області від 30.05.1995 № 5 у постійне користування Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова передано земельну ділянку, площею 735,8 га, для сільськогосподарського виробництва.
На підставі вказаного рішення 10.10.1995 КПС ім. Кірова видано Державний акт серії ОД-20-155 на право постійного користування землею, площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області. Акт зареєстровано в Книзі записів актів на право постійного користування землею за № 70.
Вказаний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою підлягає у теперішній час скасуванню, а право постійного користування земельною ділянкою підлягає припиненню, у зв'язку з наступним.
Згідно ч.1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення; правовідносин), право постійного користування або право власності посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Частиною 1 ст. 92 Земельного кодексу України (від 25.10.2001 № 2768-ІІІ) передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності можуть набувати вичерпне коло осіб, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Пунктом «в» ч.1 ст. 141 Земельного Кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Аналогічні положення щодо припинення права постійного користування містилися також у ст. 27 Земельного Кодексу України в редакції від 18.12.1990, відповідно до яких, право постійного користування припинялось у випадку припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до інформації Роздільнянської районної державної адміністрації та Головного управління статистики в Одеській області вбачається, що КСП Ім. Кірова реорганізовано в ТОВ ім. С.М. Кірова (дата державної реєстрації реорганізації - 04.10.2000 року).
Також,13.01.2010 року проведена державна реєстрація припинення ТОВ ім. С.М. Кірова, в результаті підприємства-правонаступники відсутні, що підтверджується відсутністю відповідних записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.
Частиною 1 ст. 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Частиною 4 ст. 91 ЦК України визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Таким чином, з огляду на положення чинного законодавства, право постійного користування земельною ділянкою припиняється у разі припинення юридичної особи.
Статтею 141 Земельного кодексу України встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є зокрема припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Приймаючи до уваги положення чинного законодавства, право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 735,8 га, що знаходиться на території Роздільнянського району Одеської області, підлягає припиненню, у зв'язку з внесенням 13.01.2010 року до Єдиного державного реєстру відомостей про припинення ТОВ ім. С. М. Кірова, а державний акт на право постійного користування землею від 10.10.1995 серії ОД-20-155, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70, підлягає визнанню нечинним.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про припинення право постійного користування колективного сільськогосподарського підприємства ім. Кірова земельною ділянкою загальною площею 735,8 га, розташовану на території Роздільнянського району Одеської області для сільськогосподарського виробництва, посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії ОД-20-155, виданим 10.10.1995 Кіровською сільською радою народних депутатів підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог про скасування Державного акту на право постійного користування землею серії ОД-20-155 від 10.10.1995 року, виданого Кіровською сільською радою народних депутатів на підставі рішення цієї сільської ради від 30.05.1995, колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова., скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії 0-20-155, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70 та скасування у поземельній книзі запис щодо державної реєстрації за Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Кірова земельної ділянки площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області, слід зазначити наступне.
Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Судом встановлено, що 10.10.1995 КРС ім. Кірова було видано Державний акт серії ОД-20-155 на право постійного користування землею, площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області. Акт зареєстровано в Книзі записів актів на право постійного користування землею за № 70 на підставі рішення Кіровської (назву змінено на Калантаївську на підставі Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки") сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області від 30.05.1995 № 5.
Враховуючи те, що згідно інформації Роздільнянської районної державної адміністрації та Головного управління статистики в Одеській області вбачається, що КСП Ім. Кірова реорганізовано в ТОВ ім. С.М. Кірова (дата державної реєстрації реорганізації - 04.10.2000 року).
Та те, що 13.01.2010 року проведена державна реєстрація припинення ТОВ ім. С.М. Кірова, в результаті підприємства- правонаступники відсутні, що підтверджується відсутністю відповідних записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, Державний акт серії ОД-20-155 на право постійного користування землею, площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області підлягає скасуванню.
Враховуючи, що вимоги про скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії 0-20-155, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70 та скасування у поземельній книзі запис щодо державної реєстрації за Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Кірова земельної ділянки площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області є похідними від скасування Державного акту на право постійного користування землею серії ОД-20-155 від 10.10.1995 року, виданого Кіровською сільською радою народних депутатів на підставі рішення цієї сільської ради від 30.05.1995, колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова, вимоги про скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії 0-20-155, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70 та скасування у поземельній книзі запис щодо державної реєстрації за Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Кірова земельної ділянки площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області також підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги Прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування Державного акту на право постійного користування землею серії ОД-20-155 від 10.10.1995 року, виданого Кіровською сільською радою народних депутатів на підставі рішення цієї сільської ради від 30.05.1995, колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова., скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії 0-20-155, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70 та скасування у поземельній книзі запис щодо державної реєстрації за Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Кірова земельної ділянки площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області підлягають задоволенню у повному обсязі.
Господарський суд встановив, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у справі, яка розглядається документально підтверджені та обґрунтовані, тому суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до відповідача Калантаївської сільської ради про припинення права користування, скасування державного акту та запису - задовольнити повністю.
2.Припинити право постійного користування колективного сільськогосподарського підприємства ім. Кірова земельною ділянкою загальною площею 735,8 га, розташовану на території Роздільнянського району Одеської області для сільськогосподарського виробництва, посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії ОД-20-155, виданим 10.10.1995 Кіровською сільською радою народних депутатів.
3. Скасувати Державний акт на право постійного користування землею серії ОД-20-155 від 10.10.1995 року, виданий Кіровською сільською радою народних депутатів на підставі рішення цієї сільської ради від 30.05.1995, колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова.
4.Скасувати запис про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії 0-20-155, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70.
5.Скасувати у поземельній книзі запис щодо державної реєстрації за Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Кірова земельної ділянки площею 735,8 га, розташованої на території Роздільнянського району Одеської області.
6.Стягнути з Калантаївської сільської ради (67460, Одеська область, Роздільнянський район, с. Калантаївка, вул. Залізнична, 2; код ЄДРПОУ 04380399) на користь Прокуратури Одеської області за наступними реквізитами: отримувач коштів - прокуратура Одеської області (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UА808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101 витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 306 /шість тисяч триста шість/ грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України
Повний текст складено 05 березня 2021 р.
Суддя С.Ф. Гут