11 лютого 2021 року Справа № 915/1454/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570, адреса для листування: 49027, м. Дніпро, а/с 1800)
представник позивача: Савіхіна Анастасія Миколаївна (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50)
до відповідача: Безвершенко Тетяни Борисівни (останнє місто проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про: стягнення 11070,29 грн.
01.12.2020 Акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 26.10.2020 (вх.№15281/20), в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором б/н від 04.09.2013 в розмірі 11070,29 грн., яка складається з: 679,76 грн. - заборгованості за кредитом, 1488,73 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом, 5541,69 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 3360,11 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, а також витрати по сплаті судового збору.
У відповідності з приписами ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), 03.12.2020 судом надіслано запит до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання та інші персональні дані відповідача ОСОБА_1 .
За повідомленням Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради № 19.03.03-11/6569/20 від 08.12.2020, станом на 08.12.2020 в Реєстрі територіальної громади міста Миколаєва відсутні відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
30.12.2020, на виконання вимог ухвали суду від 14.12.2020, на адресу господарського суду від позивача надійшла заява № 20201215/3648 від 18.12.2020 (у відповідь на ухвалу про залишення позовної заяви без руху) з додатками.
Ухвалою суду від 11.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 11.02.2021 о 15:00. Встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.
12.01.2021 судом надіслано запит до Управління Державної міграційної служби у Миколаївській області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання та інші персональні дані відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до відмітки Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби у Миколаївській області від 19.01.2021, місце проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться.
Копію ухвали суду від 11.01.2021, яку направлено відповідачу за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , повернуто відділенням поштового зв'язку до суду 21.01.2021 з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Згідно з п. 10 ст. 176 ГПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Оскільки за наслідками звернення суду до органів реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб неможливо встановити місце проживання/перебування відповідача ОСОБА_1 , повідомлення останньої, як відповідача у справі, здійснювалося через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Так, 12.01.2021 господарським судом опубліковано оголошення про повідомлення відповідача про проведення судового засідання 11.02.2021 о 15:00.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач правом, передбаченим ст. 165 ГПК України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.
Так, ухвалою суду від 11.01.2021 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, оформлений у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України, з доданням до нього: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Як вже зазначалося, копію ухвали суду від 11.01.2021, яку направлено відповідачу за його місцезнаходженням, повернуто відділенням поштового зв'язку до суду 21.01.2021 з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою” (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142527983).
В опублікованому 12.01.2021 оголошенні на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення щодо проведення 11.02.2021 судового засідання у даній справі, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Роз'яснено відповідачу, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву, з урахуванням вихідних днів, тривав до 05.02.2021 включно.
Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Крім того, відповідач з жодним письмовим клопотанням або заявою з процесуальних питань по справі не звертався, намірів щодо бажання оформити відзив, або надати час для здійснення цієї процесуальної дії суду не заявляв.
11.02.2021 представники сторін в судове засідання не з'явилися, про причини нез'явлення суд не сповістили.
Так, відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачем та його представниками, копії ухвали суду від 11.01.2021 отримано 19.01.2021 та 20.01.2021 (штрихкодові ідентифікатори 5400142527967, 5400142527975, 5400142527959).
Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.
Відповідно до змісту статей 233, 240 ГПК України, 11.02.2021 за результатами розгляду даної справи, судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
04.09.2013 ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець, підписала заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до вказаної заяви відповідач висловив свою згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг (що знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифами банку, які разом складають Договір банківського обслуговування.
Відповідно до Статуту Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк” (нова редакція), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 549 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 № 712), Акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк” є правонаступником всіх прав та зобов'язань Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк”.
За твердженням позивача, відповідно до Договору банківського обслуговування відповідачу було встановлено кредитний ліміт в розмірі 3000,00 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_2 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, смс-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами.
Відповідно до довідки позивача № 30904NKN0S2KN від 26.10.2020 про розміри встановлених кредитних лімітів (а.с. 25) Фізичній особі-підприємцю Безвершенко Тетяні Борисівні 09.09.2013 та 01.03.2014 встановлено кредитний ліміт у сумі 3000,00 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_2 .
Позивач вказує, що в зв'язку з порушенням зобов'язань за Договором банківського обслуговування відповідач станом на 21.10.2020 має заборгованість в сумі 11070,29 грн., з яких: 679,76 грн. - заборгованість за кредитом, 1488,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3360,11 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 5541,69 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Позивач зазначає, що 16.07.2020 відповідачем була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.
Частиною 8 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Оскільки зобов'язання за договором б/н від 04.09.2013 позичальником належним чином не виконуються, позивач, враховуючи приписи ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 11070,29 грн. заборгованості за кредитом.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 16.07.2020 Фізичною особою-підприємцем Безвершенко Тетяною Борисівною було припинено підприємницьку діяльність за його рішенням, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Частиною 9 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України та ст. ст. 202-208 Господарського кодексу України (далі - ГК України) однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати, Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 роз'яснила, що відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
Відтак, оскільки спірні правовідносини виникли з господарського договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, то вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства і після втрати особою статусу підприємця.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ “ПриватБанк”).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
У заяві позичальника (відповідача) строки повернення кредитних коштів не зазначені.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення кредитної заборгованості за договором б/н від 04.09.2013, посилається на Витяг з “Умов та правил надання банківських послуг” як невід'ємної частини спірного договору.
До позовної заяви позивачем долучено копію Витягу з “Умов та правил надання банківських послуг” (а.с. 15-24), а саме розділу 3.18 “Умови обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках корпоративних клієнтів”, зміст яких позивач викладає у позовній заяві. Однак матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з “Умов та правил надання банківських послуг” відповідач ознайомився та погодився з ним, підписуючи заяву від 04.09.2013 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем взагалі містили умови, зокрема щодо строків повернення отриманих кредитних коштів.
Подана до суду позивачем роздруківка з сайту Банку не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 у справі № 6-16цс15, постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 704/1023/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 322/1220/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ “ПриватБанк” в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заявах домовленості сторін щодо строків повернення кредитних коштів, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати, встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, принципу справедливості розгляду справи судом.
Наданий позивачем Витяг з “Умов та правил надання банківських послуг” з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт має свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з “Умов та правил надання банківських послуг”, який містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді строки повернення наданих Банком позичальнику коштів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем не надано належних і допустимих доказів погодження між сторонами у письмовому вигляді строків повернення кредитних коштів або вжиття ним заходів в порядку, встановленому ч. 1 ст. 1049 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 679,76 грн. - заборгованості за кредитом, 1488,73 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3360,11 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, 5541,69 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором слід відмовити.
У відповідності до ст. 129 ГПК України, судові витрати у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.03.2021, після виходу з лікарняного.
Суддя В.С. Адаховська