ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.03.2021Справа № 910/20689/20
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Просто-Страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
про стягнення 4 676,03 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Просто-Страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" про стягнення 4 676,03 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2020 відкрито провадження по справі № 910/20689/20, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
18.01.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачем викладено клопотання про залучення третьої особи та витребування доказів.
19.01.2021 через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли відомості на виконання ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у задоволенні клопотання відповідача про залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, відмовлено; у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів у ПрАТ "ПРОСТО-Страхування" та ОСОБА_1 відмовлено.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/20689/20 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
02.04.2019 між АТ «Просто-страхування» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір № 1900540 серії PKS «Просто-Каско Плюс», застрахованим транспортним засобом за яким значиться «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , 2014 року випуску.
24.10.2019 в м. Києві на вул. Новомостицькій, 22/15, сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
В результаті вказаної ДТП було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 .
ДТП сталася внаслідок порушення водієм транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 п. 2.3(б), 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим постановою Оболонського районного суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №756/14945/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Відповідно до Звіту № 140848 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного ФОП Каретою О.Є. 19.10.2020, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу, та вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 18 224,49 грн.
Згідно з рахунком № 2070782 від 30.10.2019, виставленим ФОП Ритко Д.В., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , визначена у розмірі 16 335,60 грн.
За наслідками розгляду заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування 13.11.2019 страховиком складено страховий акт № 140848, відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 16 335,60 грн.
На виконання умов договору позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 16 335,60 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 20051 від 14.11.2019.
Відповідно до наявних у справі відомостей, цивільно-правова відповідальність власника транспортного «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/6880516 (франшиза - 0, ліміт за шкоду по майну - 100 000,00 грн).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з виплатою ним страхового відшкодування страхувальнику як потерпілій у ДТП особі на підставі Договору добровільного страхування, до нього в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача як страховика особи, винної у вчиненні ДТП. У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 16 635,60 грн. Однак, відповідач сплатив лише 11 659,57 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення решти заборгованості у розмірі 4 676,03 грн.
Відповідач в свою чергу щодо вказаного обсягу відшкодування заперечував, посилаючись на те, що ним було правомірно сплачено страхове відшкодування з урахуванням фізичного зносу, оскільки відповідно до даних програми «Audatex» автомобіль «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , раніше піддавався ремонту. За розрахунком відповідача, розмір страхового відшкодування становить 11 659,57 грн, який і було сплачено позивачу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Згідно зі статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Частинами 1 та 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , встановлена постановою Оболонського районного суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №756/14945/19.
Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Ураховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування", виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, згідно з полісом № АМ/6880516.
Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 18 ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
При цьому, як передбачено в п. 1.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика), методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.
Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин (п. 1.3. Методики).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Відповідно до п. 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
За твердженнями відповідача, в даному випадку при розрахунку розміру страхового відшкодування випадку підлягає врахуванню коефіцієнт фізичного зносу «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , в силу п. 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, оскільки складові частини кузова автомобіля відновлювалися ремонтом. За розрахунком, здійсненим аварійним комісаром ОСОБА_3 , коефіцієнт фізичного зносу становить 37,00%, з урахуванням якого сума страхового відшкодування складає 11 659,57 грн.
Відповідно до отриманої аварійним комісаром інформації з програмного забезпечення "Audatex", 22.03.2016 ТОВ "Автосоюз" здійснювався розрахунок відновлювального ремонту транспортного засобу «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 . Серед переліку робіт зазначений ремонт лівої бічної частини, яка є складовою частиною кузова автомобіля.
Однак, дослідивши надану відповідачем роздруківку, суд зазначає, що вона не підтверджує фактичне проведення ремонтних робіт складових частин кузова, оскільки за допомогою цієї програми проводився певний розрахунок вартості ремонту та технічного обслуговування на той чи інший автомобіль, а причини проведення цього розрахунку можуть бути різні. При цьому, доказів фактичного ремонту вказаного автомобіля, який би збігався в часі і обсязі робіт з оціненим названою комп'ютерною програмою, суду не надано.
Слід зазначити і про те, що п.п. "б" п. 7.39 Методики встановлює виключення щодо незастосування вимог п. 7.38 Методики у випадку коли складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом, а саме - крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини), проте з наданих відповідачем витягів AudaHistorу щодо розрахунку вартості ремонту автомобіля неможливо встановити характер проведеного ремонту та, відповідно, визначити, чи підпадає такий ремонт під обмеження, визначені п.п. "б" п. 7.39 Методики.
Крім того, наданий відповідачем розрахунок фізичного зносу автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , таким, що вчинений з порушенням норм матеріального права, які встановлюють порядок визначення розміру матеріальних збитків, завданих пошкодженням колісного транспортного засобу, а саме порушено норми Методики. (п. 4.4., п. 5.1., п. 8.5).
Згідно з п. 1.3. «Методики» вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково- дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково- дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Відповідно до пункту 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.
Згідно зп. 8.5 Методики Калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ.
Оскільки представниками відповідача не проводився огляд пошкодженого автомобіля, а розрахунки складені по документам, які надав позивач та по формулах вказаних в Методиці, які застосовуються для визначення коефіцієнту фізичного зносу оцінювачем чи експертом при проведенні оцінки, розрахунок відповідача не відповідає п. 5.1 та п. 8.5. Методики.
Разом з тим, п.п. 4.4 Методики також передбачено, що огляд транспортного засобу є обов'язковим при складанні звіту про вартість матеріального збитку та являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.
Так, розрахунок фізичного зносу автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , виконаний ОСОБА_4 та перевірений ОСОБА_3 , складений з порушенням п. 4.4 Методики, оскільки не містить усіх передбачених ним відомостей.
Отже, розрахунок фізичного зносу автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , виконаний ОСОБА_4 та перевірений ОСОБА_3 , складений з порушенням Методики, не може бути належним і допустимим доказом розміру страхового відшкодування з урахуванням зносу в розумінні cт. 22, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», де встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодження транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Враховуючи обставини, які встановлені вище, суд дійшов висновку про те, що коефіцієнт фізичного зносу в даному випадку дорівнює нулю.
Зазначений коефіцієнт фізичного зносу у розмірі 0 також підтверджено Звітом № 140848 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного ФОП Каретою О.Є. 19.10.2020. При цьому, суд відхиляє як необґрунтовані та такі, що не відповідають дійсності, доводи відповідача про його неналежний характер.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17 зроблено висновок, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
Отже, при визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як страховиком винної особи, у даному випадку суд виходить із вартості відновлювального ремонту, визначеного у рахунку станції технічного обслуговування.
Таким чином, рахунок станції технічного обслуговування № 2070782 від 30.10.2019 та платіжне доручення № 20051 від 14.11.2019 визнаються судом достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Приймаючи до уваги все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що у відповідача, у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (100 000,00 грн), і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, без вирахування франшизи (0 грн.), 16 335,60 грн.
У зв'язку з тим, що відповідачем частково виплачено страхове відшкодування у розмірі 11 659,57 грн, у відповідача, наявний обов'язок з відшкодування решти страхового відшкодування у розмірі 4 676,03 грн, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з оплатою професійної правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2020 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Синюк та Партнери" (адвокатське бюро) був укладений Договір про надання правової допомоги № 1, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Перелік страхових справ визначений сторонами у реєстрі справ, що є додатком до Договору про надання правової допомоги № 1 від 01.09.2020.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги від 30.09.2020 (Додаток № 1.7), загальною вартістю 5 000,00 грн, акт виконаних робі від 30.09.2020 (Додаток № 2), платіжне доручення від 03.09.2020 № 304.
Відповідач в свою чергу заявив про те, що заявлена сума витрат не є спів розмірною із ціною позову, виконаними адвокатом роботами та складністю справи.
Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для вирішення спору, суд дійшов висновку щодо недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, та як наслідок необґрунтоване завищення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на розумну необхідність судових витрат для цієї справи суд, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, до 2 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (вул. Федорова, 32-а, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код 30859524) на користь Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 24745673) страхове відшкодування у розмірі 4 676,03 грн, судовий збір у розмірі 2 102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04.03.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко