Справа № 645/5140/20
Провадження №1-кс/645/396/21
03 березня 2021 року м. Харків
Слідчий суддя Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові клопотання прокурора Немишлянського відділу Харківської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020220460001704 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
встановив:
02.03.2021 р. прокурор Немишлянського відділу Харківської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_3 звернулась до суду із клопотанням про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2021, шляхом заборони будь-яким особам здійснювати її відчуження та розпоряджатися нею, в тому числі здійснення її перереєстрації. Також відповідно до ч.2 ст.172 КПК України просила про розгляд клопотання без виклику осіб, у власності яких знаходиться вищевказане майно, оскільки це є необхідним для забезпечення арешту майна.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що Харківською місцевою прокуратурою №3 здійснюється процесуальне курівництво в рамках кримінального провадження №12020220460001704 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.187 КК України, розпочатого за фактом надходження до Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області заява про те, що 02.09.2020 року три невстановлені особи здійснили розбійний напад на офісне приміщення розташоване за адресою АДРЕСА_2 , де спричинили тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_5 , та заволоділи грошовими коштами останнього.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 02.09.2020 р. близько 23 години 00 хвилин, точного часу під час досудового розслідування встановити не виявилось можливим, ОСОБА_6 , за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , попередньо розподіливши між собою ролі, приїхали на автомобілі Volksvagen Passat, д.н.з. НОМЕР_1 , до будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із проникненням до приміщення, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проникли на територію офісу TOB “TASCOM” за вищевказаною адресою. Після чого, скориставшись тим, що зсередини приміщення фірми виходив засновник ТОВ “TASCOM” - потерпілий ОСОБА_5 , проникли до даного приміщення. При цьому двоє з нападників нанесли 4 удари кулаками рук по голові ОСОБА_5 , від яких останній впав на підлогу. Після чого двоє нападників будівельними стяжками одночасно зв'язали руки та ноги ОСОБА_5 . Після чого один з нападників наніс ОСОБА_5 ще декілька ударів по голові. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, за попередньо узгодженим спільним планом та керуючись єдиним умислом, один з нападників,
з метою подолати психологічний опір потерпілого, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, що виразилося у демонстрації ОСОБА_5 предмета схожого на револьвер старого зразка, який потерпілий сприйняв як реальну загрозу своєму життю та здоров'ю, наніс даним предметом декілька ударів по голові ОСОБА_5 . В результаті умисних дій нападників потерпілому ОСОБА_5 згідно висновку судової медичної експертизи № 12-14/692-А/20 від 25.09.2020 р. були спричинені наступні тілесні ушкодження: закрита тупа щелепно-лицьова травма у вигляді синця у навколоочневій ділянці зліва, садна в лівій лобній ділянці, лівобічного субкон'юктивального крововиливу, волоченого уламкового перелому передньої стінки лівої верхнє-щелепної кістки, перелому виличної кістки та перелому кісток носу із гемо синусом лівої верхнє-щелепної пазухи, які відносяться до тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості, садно в проекції лівого променево-зап'ясткового суглобу, належить до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень.
Після чого ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , знайшовши на столі ключ від сейфу, де зберігалися грошові кошти в сумі 1 150 000 доларів СІНА, 55 000 Євро та 700 000 гривень, що дорівнюють згідно курсу НБУ станом на 02.09.2020 року - 34 264 600 гривень 50 копійок, заволоділи даними грошовими коштами, а також майном потерпілого ОСОБА_5 , а саме: мобільним телефоном Samsung Galaxy S10 Plus, вартістю згідно висновку судової товарознавчої експертизи № 6/2294СЕ-20 від 29.10.2020 року - 16 726 гривень 00 копійок, та наручним годинником торгівельної марки «Tissot PRC 200» з колекції «T-SPORT», вартістю згідно висновку судової товарознавчої експертизи № 6/2294СЕ-20 від 29.10.2020 року - 13 991 гривня 00 копійок, які знаходилися на столі. Після цього, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , заволодівши зазначеним майном з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись майном потерпілого на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на суму 34 295 317 гривень 50 копійок
У вчиненні кримінального правопорушення-злочину підозрюється: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянин України, зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше судимий.
Під час досудового розслідування допитано в якості свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що проживає в АДРЕСА_3 , також вона повідомила, що має сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вона спілкується за допомогою мобільного телефону. Також ОСОБА_9 повідомила, на прохання свого сина ОСОБА_6 вона три рази приїжджала до м. Харкова, та зустрічаючись з сином біля станції метро «Холодна гора», три рази ходили до нотаріуса, де ОСОБА_9 декілька разів укладала договори купівлі-продажу квартир та одразу після укладання цих договорів оформляла договори дарування на користь свого сина ОСОБА_6 . Також вона повідомила, що за купівлю квартир розраховувався її син ОСОБА_6 , звідки у нього грошові кошти на купівлю квартир не пояснював.
В ході досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді Фрунзенського районного суду, проведено обшук від 21.01.2021 р. за адресою: АДРЕСА_4 , в ході якого виявлено та вилучено серед інших предметів, оригінали та копії документів на нерухоме майно, яке було придбано ОСОБА_9 у період часу з жовтня 2020 року по грудень 2020 року, та документів, підтверджуючих, що ОСОБА_6 є власником нерухомості.
Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 не працевлаштований та офіційних джерел постійного доходу не має.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_6 в період часу після скоєння розбійного нападу 02.09.2020 р., а саме 10.10.2020 р., 15.10.2020 р., 07.12.2020 р., 06.01.2021 р. отримує у право власності об'єкти нерухомості, а саме 4 квартири та 2 кімнати в гуртожитках у місті Харкові на підставі договорів купівлі-продажу та дарування. В подальшому, з 02.02.2021 по 08.02.2021 всі вищеперераховані об'єкти нерухомості, які належали ОСОБА_6 на праві власності,
на підставі договорів купівлі-продажу передані у власність третім особам. Так, квартира АДРЕСА_1 , придбана 07.12.2020 р. матір'ю ОСОБА_6 - ОСОБА_9 , яка є пенсіонером, грошових коштів на купівлю нерухомості не мала, та цього ж дня на підставі договору дарування право власності на вказану квартиру передано ОСОБА_6
02.02.2021 р. вищезазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу продано ОСОБА_4 , яка 08.02.2021 р. допитана в ході досудового розслідування в якості свідка та повідомила, що з ОСОБА_6 ніяких особистих стосунків не мала, перебувала в товариських та ділових відносинах з останнім, квартиру за вищезазначеною адресу в грудні 2020 року придбала ОСОБА_9 на кошти, які ОСОБА_4 надала ОСОБА_6 перед укладенням даного договору у нотаріуса. Дана квартира того ж дня ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_6 . У лютому 2021 року ОСОБА_4 повернулась до міста Харкова та вирішила оформити право власності на дану квартиру. Так, 02.02.2021 р. ОСОБА_4 з ОСОБА_6 прибули до нотаріуса та оформили договір купівлі-продажу на вищезазначену квартиру, грошові кошти за вказану квартиру при нотаріусі передала ОСОБА_6 . Після закінчення оформлення договору, ОСОБА_6 одразу повернув кошти ОСОБА_4 . Також ОСОБА_4 під час допиту повідомила, що на даний час вона не працевлаштована, а також те, що під час обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_4 , серед речей, що їй належать, були вилучені 2 мобільних телефони та 1 планшет, інше вилучене майно належить ОСОБА_6 .
Крім того, під час проведення досудового розслідування, а саме в ході проведення негласних слідчих розшукових дій, було отримано інформацію з розмови ОСОБА_6 зі співмешканкою ОСОБА_4 , в ході якого ОСОБА_6 повідомив останній про те, що він вчинив злочин, в ході якого заволодів грошовими коштами, на які придбав квартири. Після чого попросив ОСОБА_4 повідомити працівникам поліції, що ці квартири він придбав за її кошти для неї. Також він їй повідомив, де знаходиться частина викрадених грошових коштів, а саме 10 000 доларів США, 3 000 Євро, 1000 доларів та просив повідомити її про те, що всі ці грошові кошти та 6 квартир належать їй та її дядьку.
Прокурор вважає, що показання ОСОБА_4 , надані під час допиту, є такими, що не відповідають дійсності, оскільки, виходячи з матеріалів проведених НСРД, остання не надавала ОСОБА_6 кошти на придбання квартири по АДРЕСА_5 , всі об'єкти нерухомості придбані ОСОБА_6 на кошти, отримані ним злочинним шляхом, а отже в подальшому при переоформленні вказаної квартири на ОСОБА_4 у нотаріуса грошові кошти в дійсності остання не передавала ОСОБА_6 , що вказує на намагання ОСОБА_4 приховати від органу досудового розслідування відомості щодо належності грошових коштів ОСОБА_6 .
На думку прокурора, вищезазначене свідчить про те, що договори купівлі-продажу та дарування фактично являються фіктивними, свідок ОСОБА_4 на момент оформлення права власності на дану квартиру у лютому 2021 року обізнана про причетність ОСОБА_6 до вчинення розбійного нападу, походження коштів на придбання вказаної квартири органу досудового розслідування пояснити не може. Вищевказане також свідчить про те, що ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем в понятті, визначеному ЦПК України, оскільки добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що відповідач не знав та не міг знати, та шляхом укладення вищезазначених фіктивних договорів сприяла ОСОБА_6 у приховуванні останнім від органів досудового розслідування грошових коштів, отриманих незаконним шляхом, в той час як вказане нерухоме майно має забезпечити відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_10 .
Крім того, ОСОБА_9 15.10.2020 року придбає у власність квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 . та цього ж дня оформлює договори дарування на вищезазначені квартири на свого сина - підозрюваного ОСОБА_6 . Вищезазначені квартири в подальшому ОСОБА_6 продав 03.02.2021 р. та 06.02.2021 р. третім особам. Також, 10.10.2020 р. аналогічним шляхом підозрюваний ОСОБА_6 отримав у право власності квартиру АДРЕСА_8 ., яку 06.02.2021 р. продав третій особі.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_9 , яка є пенсіонеркою, фіктивно оформлювала договори купівлі-продажу, оскільки фактично у праві власності останньої дані квартири перебували не більше доби, та одразу ж передані на підставі договорів дарування її сину ОСОБА_6 , який підозрюється у вчинені тяжкого злочину, походження грошових коштів, на які придбані вищевказані квартири, ОСОБА_9 пояснити не може.
Одночасно з цим, 06.01.2021 р. підозрюваний ОСОБА_6 особисто придбав кімнати АДРЕСА_9 , які 06.02.2021 р. та 08.02.2021 р. продав третім особам.
Прокурор зазначає, що підозрюваний ОСОБА_6 допитаний в якості свідка 02.02.2021 р., від надання будь-яких свідчень на підставі ст. 63 Конституції України відмовився, в тому числі про походження грошових коштів на придбання вищезазначених об'єктів нерухомості, за фактом проведення обшуку у квартирі АДРЕСА_5 , де органом досудового розслідування вилучено 11 тис. доларів С, 45 тис. 210 грн. та всіх документів на об'єкти нерухомості, придбаних останнім та його матір'ю.
З метою проведення слідчих дій та вручення повідомлення про підозру, ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_11 шляхом вручення повісток викликалися до органу досудового розслідування, однак, 29.01.2020 р., 04.02.2021р., 05.02.2021р., 06.02.2021р., 08.02.2021р., 09.02.2021р., 10.02.2021р. до слідчого не прибули, ОСОБА_6 перебував у місті Харкові, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та виконав всі необхідні дії для продажу квартир, придбаних на незаконно отримані кошти внаслідок здійснення розбійного нападу, та тим самим приховав сліди вчинення ним тяжкого корисливого злочину.
Виходячи з вищевикладеного, також беручи до уваги, те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, офіційно не працевлаштований та джерел постійного доходу не має, орган досудового розслідування вважає, що є підстави для задоволення клопотання про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження, тому що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання рішень суду в частині забезпечення цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке майно може бути відчужене, а також те, що необхідно виключити можливість протиправно розпорядитись вказаним об'єктом нерухомості, оскільки є підстави вважати, що вказане вище майно було придбано ОСОБА_6 на злочинно добуті грошові кошти.
Крім того, потерпілий ОСОБА_12 30.11.2020 р. надав в рамках даного кримінального провадження цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на загальну суму 90 000 000 грн., оскільки відповідно до діючих вимог КПК України має право на відшкодування збитків, які настали внаслідок вчинення відносно останнього тяжкого корисливого злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та з використанням небезпечного для життя потерпілого насилля.
Прокурор зазначив, що підставами для задоволення клопотання про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 є те, що під час досудового слідства встановлено, що ОСОБА_4 є співмешканкою ОСОБА_6 ОСОБА_4 , навмисно укриваючи цей факт, надала органу досудового розслідування неправдиві відомості щодо співмешкання з останнім, з метою надання останньому можливості укритись від органу досудового слідства та навмисно укрити факт придбання ним квартири за кошти, отримані у результаті вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення. При цьому сама ОСОБА_4 не мала грошей та можливості на придбання квартири за вищевказаною адресою, а набула права власності лише після того, як за вказаною адресою було проведено обшук, та ОСОБА_6 стало зрозумілим те, що його буде повідомлено про підозру та притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину. В свою чергу, ОСОБА_6 з метою скрити факт придбання ним вказаної квартири за гроші, отримані в результаті злочинних дій, та з метою умисного не відшкодування потерпілому
завданого кримінальним правопорушенням збитку, знаючи, що вищевказана квартира підлягає спеціальній конфіскації відповідно до ст. 96-1 КК України, переоформив право власності на квартиру АДРЕСА_1 на свою співмешканку ОСОБА_4 , що дає підстави накладення арешту на вказане майно.
В судовому засіданні прокурор клопотання про арешт майна підтримав.
З метою забезпечення арешту майна, його власник ОСОБА_4 , згідно ч.2 ст.172 КПК України, про розгляд клопотання прокурора не повідомлявся.
Стаття 170 КПК України визначає, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Стаття 171 КПК України визначає, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
У відповідності до вимог ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, яка його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим ч.1 ст.170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховуючи: правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Як свідчать матеріали справи, в провадженні СВ Відділу №2 Харківського районного управління поліції №2 ГУНП в Харківській області знаходиться кримінальне провадження №12020220460001704 від 03.09.2020 р., за ознаками складу кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.187 КК України, у вчиненні якого підозрюються ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на ім'я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2021 р., яка у даному кримінальному проваджені допитана в якості свідка.
Таким чином, на час звернення прокурора з клопотанням про арешт майна квартира АДРЕСА_1 належить третій особі.
Договір купівлі-продажу від 02.02.2021 р., укладений між попереднім власником ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , не визнаний фіктивним у встановленому законом порядку.
Як зазначалося вище, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного
суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Перевіривши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що в даному випадку прокурор не довів, що зміна власника нерухомого майна в подальшому перешкоджатиме встановленню істини, ускладнить відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, оскільки зміна власника квартири вже відбулась і фізично квартира не втрачена.
Крім того, стверджуючи, що ОСОБА_4 дала неправдиві покази, даних про внесення за даним фактом до ЄРДР відомостей про кримінальне порушення за ознаками ст.384 КК України - суду не надано. При цьому суд зазначає, що кожна особа має право відмовитись надавати показання проти себе, відповідно до положень ст.63 Конституції України.
Крім того, санкцією ч.4 ст.187 КК України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є особистою власністю засудженого, а не третіх осіб.
Цивільний позов потерпілого про відшкодування шкоди, завданої злочином, також може бути пред'явлений до осіб, винних у вчиненні злочину, а не до третіх осіб.
Таким чином, слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання, оскільки прокурор не довів необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим ч.1 ст.170 ЦПК України.
Керуючись ст. ст.167, 170- 172, 309, 372 КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні клопотання прокурора Немишлянського відділу Харківської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020220460001704 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1