Справа № 645/7537/20
Провадження № 2/645/708/21
23 лютого 2021 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді - Шарка О.П
секретаря судових засідань - Христенко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи» (АТ «Харківміськгаз») про захист прав споживачів та стягнення понесених збитків,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківміськгаз» на його користь компенсацію витрат на придбання та становлення газового лічильника у розмірі 4755 грн. 90 коп., а також витрати по оплаті юридичних послуг у розмірі 8900 грн.
В обгрунтування позову зазначив, що він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить позивачу на праві приватної власності і його право власності зареєстроване у встановленому законом порядку. За вказаною адресою, він також є споживачем комунальних послуг, у тому числі, природного газу, за які завжди сплачує вчасно та у повному обсязі, між ним та Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», укладено Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам, відповідно до пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015
року № 2498, цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641,. 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які. засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. У листопаді 2017 року позивачем було прийнято рішення звернутися до відповідача із заявою про забезпечення та встановлення індивідуального лічильника Газу за рахунок Відповідача на підставі ст. 6 Закону України «Про
забезпечення комерційного обліку природного газу». Разом з тим, після його звернення йому було повідомлено про відсутність фінансування на придбання та встановлення газових лічильників та запропоновано за власний рахунок придбати та встановити вузол обліку природного, газу в квартирі з подальшим відшкодування їх вартості. 22.01.2018 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір №64, за яким останній зобов'язався виконати роботи по встановленню газового лічильника за адресою мого проживання: АДРЕСА_1 ., вартість робіт склала 2 344 гривні. Для здійснення робіт 08.02.2018 року у ТОВ «Будівельна компанія «Мегабуд-2012» відповідно до видаткової накладної №102 від 08.02.2018 року, позивачем було придбано: мембранний лічильник газу BK-G 1,бТ' 3/4 (з КМЧ) вартістю 1 460 грн.; комплект монтажних частин КМЧ 3/4 вартістю 62 грн. .92 коп.; трубу ВГП Ду 15x2,8 (2*5) вартістю 187 грн. 50 коп. (5. шт.); кран кульовий 1/2 вв жм 602 SANTAN посилений вартістю 110 грн.; кран кульовий 1/2 зв жм 607 SANTAN посилений вартістю .110 грн.; відвід сталевий 27*2,5 вартістю 36 грн. (4 шт.); різьбу Ду 15 вартістю 12 грн.
(З шт.); хомут з гайкою М8 1/2 (20-23мм) з. віброгасителем вартістю 18 грн.
(З піт.); гвинт-шуруп 8x120 вартістю 9 грн. (З шт.); дюбель розпірний
12x60 п/п вартістю 4 грн. 50 коп. (З шт.). Загалом за вказаною накладною мною було сплачено 2 411гривень 90 коп. Вартість робіт у розмірі 2 344 гривні, такою була ним оплачена у повному обсязі, що підтверджується актом надання послуг №69 від 08.02.2018 року. Після встановлення газового лічильника за власний кошт, він почав регулярно звертатися, у, тому числі письмово,. на адресу Відповідача, Управління нафтогазового, комплексу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Відділу НКРЕКП у Харківській області, Управління паливно-енергетичного комплексу. Харківської . обласної- державної адміністрації, з вимогами про відшкодування фактично понесених витрат на придбання газового лічильника та робіт з обладнання квартирного вузла обліку природного газу. Однак, в задоволенні його вимог було фактично відмовлено та до теперішнього часу, понесені позивачем зазначені витрати не відшкодовано. У той час, як встановлення індивідуальних лічильників забезпечує оплату кожним споживачем саме того об'єму газу, який. спожито, що відповідає такому завданню цивільного
законодавства, як справедливість, а також відповідає державній
політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечує раціональне
використання ресурсів та рівні можливості для споживачів з отримання
послуги з газопостачання. В листопаді 2017 року він звернувся до
Відповідача із заявою про забезпечення та встановлення індивідуального
лічильника газу за рахунок Відповідача на підставі ст, б Закону України
«Про забезпечення, комерційного обліку природного газу» та отримавши
відповідь про відсутність фінансування на придбання та встановлення газових лічильників, ним було погоджено з Відповідачем придбання та
обладнання вузла обліку природного газу в квартирі з подальшим
відшкодування їх вартості. Позивач зазначає, що відмова відповідача встановити - індивідуальний лічильник споживачу суперечить вимогам законодавства, порушує права споживача. З урахуванням вимог статті 5 Закону № 1023 -XII, статті 2 Закону. № 1875- IV волевиявлення споживачів на встановлення індивідуальних лічильників
газу не може бути порушеним. Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу: суд повинен користуватися - частиною першою статті 3 Закону № 3533-УІ, згідно, з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населенню здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють
розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного
бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. На думку позивача, саме, на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел. На компенсацію витрат мають право побутові споживачі, які відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» у період до кінця 2021 року придбали та встановили лічильники газу за власні кошти. Зокрема, згідно абз. З ч. 2 ст. З Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення), які встановлять лічильники протягом 2018 року, відповідна компенсація здійснюється протягом 12 місяців. Із письмовою заявою про відшкодування витрат на придбання та встановлення газового лічильника, позивач звернувся 25.10.2018 року, для отримання 100 % компенсації витрат на встановлення лічильника газу побутовий споживач на дату подання заяви на компенсацію витрат не повинен мати заборгованість перед оператором ГРМ, а як було зазначено вище, то заборгованості він не має. До теперішнього часу, жодних витрат позивачу компенсовано не було, у зв'язку з чим, на його думку, вбачаються всі необхідні підстави, для стягнення з відповідача у судовому порядку компенсації витрат на придбання та встановлення газового лічильника на загальну суму 4755 грн. 96 коп. Також позивач зазначає, що у зв'язку із порушенням його прав, відсутністю у нього спеціальних знань в області права, він звернувся за професійною юридичною допомогою в юридичну компанію, в касу якої, ним було сплачено суму грошових коштів у розмірі 8 900 грн., які є його збитками. понесеними з вини Відповідача, внаслідок порушення норм діючого законодавства та його прав.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним вище.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» є Оператором ГРМ та діє на підставі Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 N 2494 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824 чинного законодавства України, зокрема, ЗУ «Про ринок природного газу», ЗУ «Про природні монополії» та отриманої ліцензії. Встановлення лічильників природного газу регулюється Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» від 16.06.2011 № 3533-VI із подальшими змінами та доповненнями (надалі - Закон № 3533-VI), Кодексом ГРМ, затвердженим постановою НКРЕКП від 24.03.2016 № 411 Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Харківміськгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування по розділах (надалі - План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Харківміськгаз» на 2016-2025 роки) та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч.2 ст.2 Закону № 3533-VI з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для населення суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу. Загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному ст.10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Відповідно до п.2 гл.5 р.IX Кодексу ГРМ за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. Позивач ОСОБА_1 мешкає та користується житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Житлове приміщення за вищевказаною адресою обладнано газовими приладами (плита газова). На ім'я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . На виконання зазначеного, з урахуванням Плану розвитку газорозподільної системи ПАТ «Харківміськгаз» на 2016-2025 роки за рахунок АТ «Харківміськгаз» в листопаді 2016 року було здійснено встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто, за місцем проживання Позивача було забезпечено облік природного газу відповідно до вимог чинного законодавства. Щодо оснащення споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу, то таке має передбачати певне фінансування. Обов'язку оснащення лічильниками газу населення виключно за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території не передбачено Законом № 3533-VI. Натомість, передбачена можливість встановлення лічильників газу за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Відтак, у споживачів є можливість з власної ініціативи встановити індивідуальні лічильники газу за власні кошти. Це кореспондується з положеннями ч.2 ст.3 Закону № 3533-VI, відповідно до якої побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу. Станом на момент розгляду даної справи відсутній діючий регуляторний акт, яким визначений порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) затверджений постановою Кабінету Міністрів України. Такі обставини не спростовуються і самим Позивачем. Відшкодування Операторам ГРМ компенсації витрат на встановлення лічильників газу побутовим споживачам здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України на підставі прийнятого Міністерством енергетики та вугільної промисловості України рішення, оформленого розпорядчим актом, після перевірки наданих Оператором ГРМ розрахунків та техніко-економічного обгрунтування. Разом із тим, відшкодування побутовому споживачу матеріальних витрат у сумі, що дорівнює 100% від суми витрат побутового споживача на придбання та встановлення індивідуального лічильника, але не більше суми, що дорівнює 100% кошторису витрат на встановлення індивідуального лічильника природного газу відповідного типорозміру, затверджених НКРЕКП Оператору ГРМ, на території якого побутовим споживачем встановлено лічильник газу.» Тобто, з аналізу зазначених чинних нормативно-правових актів та проекту регуляторного акту, який має бути затверджений постановою КМУ, слідує, що здійснення оснащення лічильниками газу населення виключно за рахунок Оператора ГРМ не є обов'язковим, а компенсація витрат на встановлення лічильників газу побутовим споживачам має відбуватися не за рахунок коштів Оператора ГРМ, а за рахунок коштів Державного бюджету України та при фактичному перерахуванні суми відшкодування на поточний рахунок Оператора ГРМ. Відповідач не порушував права Позивача, оскільки на даний час не має законодавчо врегульованого механізму реалізації такого права, а Відповідач не вчиняв дій, що суперечать чинному законодавству, не чинив перешкоди Позивачу у реалізації ним права на самостійне встановлення лічильника газу за особистим волевиявленням. Крім того, Відповідачем (як і НКРЕКП, Міністерством енергетики та вугільної промисловості) роз'яснено Позивачу, що АТ «Харківміськгаз» не висловив наміру відмовитися від здійснення компенсації витрат, але на даний час це не можливо здійснити в межах чинного законодавства, оскільки відсутній законодавчо встановлений порядок та механізм здійснення такої компенсації. Окрім того, позивач надає копії договору від 22.01.2018 № 64, видаткової накладної від 08.02.2018 № 102, акту наданих послуг від 08.02.2018 № 69 та вважає копії цих документів доказами сплати вартості лічильника газу та вартості робіт з встановлення лічильника газу. Натомість, такі документи ніяким чином не підтверджують фактичної сплати, а належними доказами, документальним підтвердженням понесення витрат на придбання лічильника газу та понесення витрат на його встановлення мають бути, зокрема товарний/касовий чек, виписка банку щодо сплати рахунку за придбаний лічильник газу та послуги із його встановлення. Щодо надання доказів понесення витрат на професійну юридичну допомогу слід зазначити, що такі витрати Позивача для звернення до суду та розгляду саме цієї справи жодним чином не підтверджені наданими Позивачем копіями документів.
Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ході судового розгляду встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу забезпечення позивача індивідуальним лічильником газу.
Позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_3 (свідоцтво про право власності на житло від 10 вересня 2009 року реєстраційний номер №8-0931405) та є споживачем з отримання природного газу за вказаною адресою, а відповідач АТ «Житомиргаз» є оператором газорозподільних мереж, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»
4.2. Статтею 1 Закону №3533-VI визначено, що споживачі природного газу - це фізичні особи (населення), фізичні особи-підприємці та юридичні особи, які відповідно до договору користуються послугами з газопостачання та використовують природний газ для приготування їжі, опалення, підігріву води, а також як паливо або сировину.
Відповідач є Оператором ГРМ та діє на підставі Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 N 2494 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824 , чинного законодавства України, зокрема, ЗУ «Про ринок природного газу», ЗУ «Про природні монополії» та отриманої ліцензії.
Порядок встановлення лічильників природного газу регулюється Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» від 16.06.2011 № 3533-VI із подальшими змінами та доповненнями, Кодексом ГРМ, затвердженим постановою НКРЕКП від 24.03.2016 № 411 Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Харківміськгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування по розділах та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п.1 ст.3 Закону № 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевих бюджетів; інших джерел, не заборонених законодавством.
Обов'язку оснащення лічильниками газу населення виключно за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території не передбачено Законом № 3533-VI. Тобто у споживачів є можливість з власної ініціативи встановити індивідуальні лічильники газу за власні кошти. Це кореспондується з положеннями ч.2 ст.3 Закону № 3533-VI, відповідно до якої побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
Відповідно до абз.2 ч.2 ст.3 Закону № 3533-VI порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На момент ухвалення рішення відсутній діючий регуляторний акт, яким визначений порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) затверджений постановою Кабінету Міністрів України.
Відшкодування Операторам ГРМ компенсації витрат на встановлення лічильників газу побутовим споживачам здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України на підставі прийнятого Міністерством енергетики та вугільної промисловості України рішення, оформленого розпорядчим актом, після перевірки наданих Оператором ГРМ розрахунків та техніко-економічного обгрунтування.
Разом із тим, відшкодування побутовому споживачу матеріальних витрат у сумі, що дорівнює 100% від суми витрат побутового споживача на придбання та встановлення індивідуального лічильника, але не більше суми, що дорівнює 100% кошторису витрат на встановлення індивідуального лічильника природного газу відповідного типорозміру, затверджених НКРЕКП Оператору ГРМ, на території якого побутовим споживачем встановлено лічильник газу.»
Тобто здійснення оснащення лічильниками газу населення виключно за рахунок Оператора ГРМ не є обов'язковим, а компенсація витрат на встановлення лічильників газу побутовим споживачам має відбуватися не за рахунок коштів Оператора ГРМ, а за рахунок коштів Державного бюджету України та при фактичному перерахуванні суми відшкодування на поточний рахунок Оператора ГРМ.
Положення абз.3 ч.2 ст.3 Закону № 3533-VI щодо здійснення компенсації споживачам природного газу - фізичним особам (населення), які встановлять лічильники протягом 2018 року протягом 12 місяців не зазначають, з якого саме моменту починаються 12 місяців, оскільки очевидним є те, що такий період не може починатися раніше моменту затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку і розмірів компенсації витрат.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, у зв'язку з відсутністю врегульованого законодавством порядку компенсацї витрат на встановлення газових лічильників, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутнє порушення визначеним відповідачем прав позивача.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстав для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи» (АТ «Харківміськгаз») про захист прав споживачів та стягнення понесених збитків - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Надруковано в нарадчій кімнаті.
Повний текст рішення виготовлено 04.03.2021 року.
Головуючий-суддя: