Справа №: 398/2700/20
провадження №: 2/398/263/21
Іменем України
"12" лютого 2021 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Авраменка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрії в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрійської міської ради Кіровоградської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, в якій просить визнати право власності в порядку спадкування на житловий будинок з надвірними будівлями та допоміжними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.1979 року її батько ОСОБА_2 набув право власності на будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . На даній земельній ділянці рішенням Олександрійської міської ради народних депутатів №582 від 18 серпня 1981 року, дозволено ОСОБА_2 побудувати індивідуальний житловий будинок. Також рішенням Олександрійської міської ради народних депутатів №269 від 19.08.1993 року було додано в постійне користування до будинковолодіння, яке належить громадянам на правах особистої власності додаткові земельні ділянки за рахунок земель запасу до будинковолодіння АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 та після його смерті спадщину прийняли вона та її мати - ОСОБА_3 , яка не оформила своїх спадкових прав та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач прийняла спадщину, оскільки на момент смерті спадкодавця була зареєстрована та проживала з нею за однією адресою. 26.12.2019 року державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок. Оскільки будинок збудований до 1992 року, то не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. Тому єдиним захистом її спадкових прав, є визнання права власності на спадковий будинок.
Від представника позивача - адвоката Ковальової Т.Ю. надійшла заява, в якій вона просила позовні вимоги задовольнити та розглядати справу у її відсутність та відсутність позивача.
Від представника відповідача - ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.
Підстав для відкладення розгляду справи, визначених ст. ст. 223 та 240 ЦПК України, судом не встановлено.
Дослідивши письмові докази у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносини.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 05.11.1972 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження та свідоцтвом про одруження, відповідно до якого у зв'язку з укладенням шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_6 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть та після його смерті відкрилася спадщина на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
На момент смерті ОСОБА_2 з ним були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 - дружина та ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою квартального комітету.
Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї .
Отже позивач та її мати - ОСОБА_3 - є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки були зареєстровані та постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, не оформивши своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_2 .
Позивач, в силу ст. ст. 1261, 1268 ЦК України, як спадкоємець першої черги прийняла спадщину після смерті її матері ОСОБА_3 , оскільки була зареєстрована та постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується довідкою квартального комітету.
Позивач, з метою оформлення своїх спадкових прав, звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак постановою вих. №2878/02-31 від 26 грудня 2019 року державного нотаріуса Олександрійської міської державної нотаріальної контори №1 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на будинок АДРЕСА_2 , оскільки будинок не зареєстрований у встановленому законом порядку за спадкодавцем.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (ст. 1217 та ст. 1218 ЦК України).
Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцям з часу її відкриття.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Згідно з ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення (постанова Верховного Суду України від 13 червня 2012 року №6-54цс12).
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність) вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва. Тобто, до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
Системний аналіз положень Конституції України та Цивільного кодексу України дає підстави зробити висновок, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти.
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
На підставі договору купівлі-продажу від 18.09.1979 року ОСОБА_2 набув право власності на будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Олександрійської міської ради народних депутатів №582 від 18 серпня 1981 року, дозволено ОСОБА_2 побудувати індивідуальний житловий будинок, замість існуючого старого.
Як вбачається з технічних паспортів зазначений житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами збудовано ОСОБА_2 до 05 серпня 1992 року.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За змістом статей 2, 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Отже, суд приходить до висновку, що зміна законодавства щодо порядку та підстав реєстрації права власності на нерухоме майно не є підставою для позбавлення позивача права власності на будинок, яке виникло на підставі законодавства, яке діяло на час завершення будівництва.
За таких обставин, оскільки, позивач в іншій спосіб, крім звернутися з позовом до суду про визнання права власності на житловий будинок, захистити своє порушене право не можуть, враховуючи, що позивач прийняла спадщину як після смерті свого батька, так і після смерті своєї матері, то суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
На відшкодуванні судових витрат позивачі не наполягали.
Позивач на стягненні судових витрат не наполягала та просила не стягувати з відповідача судовий збір, сплачений нею при подачі позову.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Олександрійської міської ради Кіровоградської області (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, місто Олександрія, проспект Соборний, 59, код за ЄДРПОУ 33423535) про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з належною часткою надвірних будівель та допоміжних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належала померлому ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку з належною часткою надвірних будівель та допоміжних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , спадкоємцем якого була ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
Судові витрати залишити по фактично понесеним.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 12 лютого 2021 року.
Суддя О.В. Авраменко