Справа № 404/5227/20
Номер провадження 2/404/1484/20
03 березня 2021 року Кіровський районний суд міста Кіровограда
в складі: головуючого судді Кулінка Л.Д.
за участю секретаря Мартиненко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок №1Д, адреса для листування: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок № 50), до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), про стягнення кредитної заборгованості
Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» подано позов про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 02.03.2011 року в загальній сумі 34935,54 грн., яка станом на 23.06.2020 року складається з: заборгованості за тілом кредита в сумі 21489,49 грн. та пеня в сумі 13446,05 грн.
Позов мотивований тим, що 02.03.2011 року відповідачем звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 02.03.2011 року.
В заяві від 02.03.2011 року відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», «Правилами користування платіжною карткою», які викладені на банківському сайті http.privatbank.ua, складає між ними договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 21000,00 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картка рахунку.
Позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 23.06.2020 року виникла заборгованість в сумі 34935,54 грн., яка складається з: 21489,49 грн. заборгованості за тілом кредита, в т.ч.: 21489,49 грн.- заборгованості за простроченим тілом кредита; 13446,05 грн. нарахованої пені.
Оскільки відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та має заборгованість, позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заборогованісті за кредитним договором № б/н від 02.03.2011 року у розмірі 34935,54 грн.
Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 жовтня 2020 року позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви (а.с. 70).
На виконання вимог ухвали судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 жовтня 2020 року позивачем подано заяву (вх. № 36119 від 29.10.2020 року), якою усунуто недоліки позовної заяви (а.с. 71).
Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 02 листопада 2020 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання (а.с. 75).
Представником відповідача через канцелярію Кіровського районного суду міста Кіровограда подано (вх. № 7582 від 25.02.2021 року) відзив на позовну заяву,в якому відповідач заперечує проти позову. Зазначає, що в матеріалах доданих до позову не міститься жодного доказу в розумінні законодавства, що підтверджував би виникнення кредитного зобов'язання. Вважає, що відповідач не має ніякого відношення до довідки про зміну кредитування, яка подана позивачем. Також позивач не надав обгрунтування стосовно якої суми коштів та за який період виникла заборгованість, яким чином та за який час нараховувалась пеня за нібито прострочений кредит. Крім того, заява-анкета не підтверджує видачу картки, її номер, надання грошових коштів на цю картку, відкриття рахунку і зарахування кредиту на цей рахунок. Правила кредитування, які додані до позову не можуть взагалі на нього розповсюджуватись, оскільки ним не підписані. Довідка про зміну умов кредитування та довідка про надання кредитних карток не вказують на фактичне отримання саме відповідачем відповідних карток та зарахування на них відповідних кредитних коштів, також не зрозуміло за якими правилами на час зміни умов кредитування діяли умови відповідного договору кредитування, оскільки здійснювалось в односторонньому порядку і належним доказом бути не може. Крім того, вважає, що позивач, поміж необгрунтованості і недоведеності позову, ще й пропустив строк позовної давності. Будь-які дані про законність перевипуску картки із простроченою заборгованістю, чи укладення з цього приводу із відповідачем додаткової угоди, не зазначено у позові, а тому і ця обставина свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності щодо усієї суми заборгованості (а.с. 85-91).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, зазначив в клопотанні доданому до матеріалів позовної заяви, про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а.с. 64).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання, повідомлений належними чином, причини неявки суду не відомі.
Розглянувши наявні матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд встановив таке.
Згідно частини першоїстатті 4 Цивільного процесуального кодексу Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
За загальними положеннями Цивільного процесуального кодексу України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України істатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Так, звертаючись до суду із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію анкети-заяви №б/н від 02.03.2011 року (а.с. 15).
Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач вказав, що відповідно до частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є правом заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Зазначено, що оскільки відповідач не виконав умови договору то відповідно станомна 23.06.2020 року має заборгованість 34935,54 грн., яка складається з:
21489,49 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі:
0,00 грн.заборгованість за поточним тілом кредиту;
21489,49 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту;
0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками;
0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками;
0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України;
13446,05 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії.
На підтвердження позову позивач посилається, як на належні та допустимі докази: розрахунок заборгованості за договором №б/н від 02.03.2011 станом на 31.05.2015 та станом на 23.06.2020, копію анкети - заяви позичальника, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, довідку про надані картки, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, копію документу, що посвідчує особу відповідача, виписку за договором.
Відповідно статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першоїстатті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 Цивільного кодексу України ).
Згідно із частиною першоюстатті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому зазакономнадані відповідні пільги.
За змістомстатті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістомстатті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першоїстатті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першоюстатті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримано вимоги, передбачені частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів'в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Судом встановлено, що в матеріалах справи знаходяться: -розрахунок заборгованості за договором №б/н від 02.03.2011 станом на 31.05.2015 та станом на 23.06.2020; копія анкети заяви позичальника; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; витяг з Умов та правил надання банківських послуг; довідка про надані картки; довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки; копія документу, що посвідчує особу відповідача, виписку за договором.
Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Стаття 6 Цивільного процесуального кодексу України покладає на суд обов'язок здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьоюстатті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач на підтвердження позову надав анкету-заяву та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 15, 16).
Суд перевірив зазначені докази і встановив, що у заяві позичальника, в якій мітиться підпис відповідача зазначено, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг.
В заяві зазначено, що заявник ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг в тому числі Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Разом з цим, суд приходить до висновку, що в зазначеній заяві стоїть підпис, однак відсутнє прізвище та ім'я по батькові особи, яка підписала зазначену заяву.
В заяві відсутня інформація, що сторонами узгоджується термін дії надання банківських послуг, зокрема термін дії картки.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у позові зазначає, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписав заяву №б/н від 02.03.2011 року.
В заяві без номера, яку позивач надав, як належний доказ на підтвердження позову зазначено, що відповідач виявив бажання отримати платіжну картку кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 13000,00 грн.
Встановлені обставини свідчать, що зазначені докази не можуть бути визнані як належні та допустимі докази на підтвердження позову.
З матеріалів справи також вбачається, що позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження, що сторонами визначалась відсоткова ставка за надані банківські послуги.
Розрахунок заборгованості наданий позивачем на підтвердження позову не є належним та допустимим доказом, оскільки позивач по справі в односторонньому порядку змінив відсоткову ставку за користування кредитними коштами, відповідно розрахунок не відповідає умовам договору.
Позивач на підтвердження позову надав копію довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) згідно якої старт карткового рахунку розпочався 27.04.2012 року. Кредитний ліміт в подальшому змінювався неодноразово (а.с. 13).
Суд перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом, оскільки сторони не узгоджували умови збільшення кредитного ліміту. Крім того, зазначена довідка не є оригіналом або копією, яка належно завірена уповноваженою особою Банку.
Позивач приєднав до позовної заяви довідку про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано картки (зазначений їх перелік) (а.с. 14).
Суд перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом на підтвердження того, що позивач з 02.03.2011 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, йому було видано кредитну картка «Універсальна» з зазначенням терміну дії картки. Крім того зазначена довідка не є підтвердженням отримання відповідачем кредитної картки.
Доводи позовної заяви про виписку по рахунку як належного доказу, суд не приймає до уваги, оскільки дана виписка по рахунку не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує розмір заборгованості.
Відповідно до частини 1статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (абзац 2 частини 9статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Емітенти зобов'язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов'язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Положення 705).
Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення 705).
Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Положення 254).
Згідно із абзацом 1 пункту 5.3. Положення 254 банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них.
Таким чином, виписка по рахунку не є первинним документом.
Тобто вищевказане свідчить про відсутністьправових підставд ля стягнення з відповідачана користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Так, укладений між сторонами кредитний договір від 02.03.2011 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
АТ КБ «ПриватБанк» у позовній заяві зазначає про відсутність у відповідача заборгованості за тілом кредиту.
Відсутність заборгованості за тілом кредиту свідчить про погашення даної складової заборгованості за кредитним договором та виключає можливість її повторного стягнення з відповідача.
Враховуючи, що анкета-заява від 02.03.2011 року не містить відомостей про строки кредитування, позивачем не надано доказів, що банком направлялася вимога про повернення коштів та умови договору не містять терміну «прострочене тіло кредиту», суд вважає, що відсутні підстави вважати, що окрім тіла кредиту з відповідача може бути стягнуто прострочене тіло кредиту.Так, в тексті позовної заяви та доданного до неї розрахунку зазначено,що заборгованість станом на 23.06.2020 року за поточним тілом кредиту становить 0,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн. (а.с. 2 на взороі).
За таких обставин позивачем належним чином не обґрунтована заборгованість за простроченим тілом кредиту, при тому, що заборгованість за тілом кредиту дорівнює 0,00 грн.
Таким чином, природа та підстави нарахування «заборгованості за простроченим тілом кредиту» не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
Разом з тим у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про те, що позивачем пропущено строк позовної давності та просив суд застосувати наслідки пропуску цього строку.
За положеннями статей 256-258 Цивільного кодексу Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно достатті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України ).
Згідно з частиною четвертоюстатті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 Цивільного кодексу України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Судом встановлено, що анкета-заява від 02.03.2011 року не містить інформації щодо узгодження терміну дії надання банківських послуг, зокрема терміну дії картки.
Відповідно до вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 Цивільного процесуального кеодксу України судом досліджено та надано правову оцінку доводам АТ КБ «ПриватБанк», які стосуються строку дії виданої позичальнику кредитної картки.
Подані докази судом визнані, як неналежними та не допустимими доказами на підтвердження позову.
Враховуючи, що останній платіж на погашення кредиту відповідач здійснив 01 червня 2019 року, тому саме з цього моменту для позивача АТ КБ "ПриватБанк" почався перебіг позовної давності.
Оскільки, позов до суду позивачем було подано у вересні 2020 року, відтак строк позовної давності не пропущено.
Таким чином, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_1 , так як не доведено пропуску позивачем строків позовної давності, а тому позов заявлено в межах позовної давності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.
Питання судових витрат врішується у відповідності до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, та покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 207, 256, 261, 267, 525, 526, 530, 549, 628, 638, 629, 610, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України,статтями 10, 11, 76-81, 83, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок №1Д, адреса для листування: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок № 50), до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), про стягнення кредитної заборгованості станом на 23.06.2020 року за кредитним договором № б/н від 02.03.2011 року у розмірі 34935,54 грн., з яких: 21489,49 грн. заборгованості за тілом кредита, в т.ч.: 21489,49 грн.- заборгованості за простроченим тілом кредита; 13446,05 грн. пені, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 04.03.2021 року.
Суддя Кіровського Л. Д. Кулінка
районного суду
м.Кіровограда