Справа № 367/1355/21
Провадження №1-кп/367/452/2021
Іменем України
26 лютого 2021 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
Головуючого судді: ОСОБА_1 ,
при секретарі: ОСОБА_2 ,
за участю прокурора: ОСОБА_3 ,
представника потерпілих: ОСОБА_4 ,
потерпілих: ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
захисника: ОСОБА_7 ,
обвинувачених: ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110040002490 від 25.11.2020 року по обвинуваченню:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, українця, громадянина України, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Київ, українця, громадянина України, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,-
До Ірпінського міського суду Київської області з Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12020110040002490 по обвинуваченню ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 24.02.2021 року по даному кримінальному провадженню призначено підготовче судове засідання.
У підготовчому судовому засіданні, прокурор висловив думку про те, що дане кримінальне провадження підсудне Ірпінському міському суду Київської області, підстав для закриття провадження немає, обвинувальний акт відповідає вимогам Кримінального процесуального законодавства, а тому можливо призначити судовий розгляд даного кримінального провадження у відкритому судовому засіданні у строки, визначені КПК України, з викликом в судове засідання обвинувачених, потерпілого та свідків. Крім того, в підготовчому судовому засіданні прокурор заявив суду клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відносно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який спливає 28.02.2021р.. Свої клопотання прокурор мотивує тим, що підставою застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до обвинувачених згідно ст. 177, ст. 194 КПК України є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, а також наявність ризиків, у зв'язку з тим, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. На думку прокурора менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та покладених на обвинувачених обов'язків, у зв'язку з чим є достатні підстави для продовження застосування такого виду запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт. Також, прокурор заперечував щодо задоволення клопотань захисника про скасування арешту майна, оскільки зазначене в клопотанні майно є речовими доказами в даному кримінальному проваджені та потреба у даному виді заходу забезпечення кримінального провадження на даний час існує, оскільки речові докази не були досліджені судом, а клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів не ґрунтується на вимогах закону та не може бути предметом розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Представник потерпілих та потерпілі в підготовчому судовому засіданні підтримали позицію прокурора.
В підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_7 , якого підтримали обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , заперечував щодо призначення кримінального провадження до розгляду, подав до суду письмове клопотання про повернення обвинувального акту, оскільки останній складений без дотримання вимог ст.ст. 109, 291 КПК України. Так, захисник зазначив, що в обвинувальному акті відсутнє сформульоване обвинувачення щодо кожного з обвинувачених, а саме які саме дії вчинив кожен з них. Крім того, зазначив, що обвинувачення не було належним чином сформульовано, викладено незрозуміло та не конкретно, оскільки формулювання обвинувачення скопійоване та ідентичне фактичним обставинам справи та підозрі, яку було вручено обвинуваченим. Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченим, сторона захисту просила залишити без розгляду вказані клопотання, оскільки ризики наведені прокурором нічим не підтверджені та клопотання подано передчасно. Крім того, захисником було заявлено письмові клопотання про скасування арешту майна та про тимчасовий доступ до речей та документів.
Заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, вивчивши обвинувальний акт, додані до нього додатки, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, у зв'язку з його невідповідністю вимогам КПК України з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Обвинувачення, відповідно до ч. 1 ст. 3 КПК України - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов'язковими для їх виконання слідчим і прокурором.
Так, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов'язковими для їх виконання слідчим і прокурором.
Як вбачається з обвинувального акта, який надійшов до суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, складеного 23.02.2021 року старшим слідчим СВ відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_10 та затверджений прокурором Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_11 , ними не було дотримано вищевказаних вимог закону, оскільки направлений обвинувальний акт не містить у собі достовірних анкетних відомостей обвинувачених та потерпілих.
Так, в підготовчому судовому засіданні судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не 07.04.1984 року, як вказано в обвинувальному акті, та не вірно зазначено адресу реєстрації, тобто фактично обвинувачення було пред'явлено іншій особі. При викладі анкетних відомостей потерпілого ОСОБА_5 не вказано дату, місяць та рік народження останнього.
Крім того, слушним є зауваження захисника, щодо написання в обвинувальному акті відомостей про захисника. При цьому, зазначені відомості не відповідають дійсності, оскільки захисником обвинувачених в даному кримінальному провадженні є ОСОБА_7 , а не як зазначено в обвинувальному акті ОСОБА_12 .
Також, в даному обвинувальному акті, при викладі фактичних обставин справи та при формулюванні обвинувачення кожному з обвинувачених, зазначено, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12021110040000245, за попередньою змовою групою осіб, 24.11.2020 року приблизно о 23 год. 50 хв. маючи умисел на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, прибули на автомобілі марки «Skoda Super B» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5 , що належить ОСОБА_6 ..
В подальшому в обвинувальному акті викладено, що усі дії обвинуваченими та іншою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12021110040000245, були вчиненні згідно відведених ролей.
Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.
Таким чином, в даному обвинувальному акті як при викладі фактичних обставин справи так і при формулюванні обвинувачення відсутні відомості про дату, час, та місце вчинення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12021110040000245, дій щодо попередньої змови з іншими особами, які утворюють склад інкримінованих їм дій.
З такого викладу, фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення не зрозуміло де, коли, за яких обставин та яким чином обвинувачені вступили в попередню змову та які ролі були визначені кожному з них.
Крім того, як вбачається з обвинувального акту, та як зазначено захисником у його клопотанні про повернення обвинувального акту, обвинувачення не було сформульоване належним чином, оскільки воно є повністю ідентичним (скопійованим) фактичним обставинам справи встановлених прокурором. При цьому, органом досудового слідства не персоніфіковані дії вчинені обвинуваченими, для кожного окремо, в яких вони обвинувачуються, що позбавляє суд можливості встановити ступінь вини кожного обвинуваченого у вчиненому злочині. Крім того, в обвинувальному акті не вказано як між обвинуваченими були розподілені ролі для виконання спільних, за попередньою змовою, умисних протиправних дій.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в обвинувальному акті не відображено усі фактичні обставини вчинення 24-25.11.2020 року, за версією органу досудового слідства, обвинуваченими злочину, у якому вони обвинувачуються, а також викликають не зрозумілість у послідовності їх дій, часу і місця, а також суб'єктивної сторони злочину - мети та мотиву його вчинення, способу вчинення злочину, що тягне за собою й незрозумілість та неконкретність формулювання обвинувачення щодо кожного обвинуваченого.
Так, оскільки обвинувальний акт не містить детального опису встановлених досудових слідством фактичних дій кожного з обвинуваченого та іншої особи, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12021110040000245, тобто викладені поверхнево, то причетність кожного з обвинувачених до заподіяння потерпілим майнової шкоди мають ознаки припущення.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.10.2012 № 223-1430/0/4-12, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, зокрема, якщо цей документ містить положення, що суперечать одне одному, до нього не долучено передбачені законом додатки.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008р. зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз,ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час судового розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваному він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред,явленого йому обвинувачення. Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення зазначеного вище підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної детальної інформації щодо пред,явленого особі обвинувачення, а також про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 20.04.2006р. у справі І.Н. та інші проти Австрії, п.34).
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати,беручи до уваги розгляд справи в цілому(рішення від.01.03.2001р., справа «Даллос проти Угорщини, п. 47). Крім того право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54).
Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступень тяжкості кримінального правопорушення, тощо.
Статтею 338 КПК України передбачена можливість зміни обвинувачення, однак це є правом прокурора, а не обов'язком, а відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що внесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції цим Кодексом. Тому, з урахуванням того, що в силу ст. 22 КПК України підтримання державного обвинувачення в суді здійснюється лише прокурором, і без дотримання останнім загальних засад кримінального провадження, суд буде позбавлений можливості виконати вимоги ст. 337 КПК України щодо меж судового розгляду.
При цьому, зміна прокурором обвинувачення стосується лише суті обвинувачення, а не приведення обвинувального акту у відповідність до вимог закону за його формою та змістом та таке право прокурору надане на стадії судового розгляду кримінального провадження, а суд зобов'язаний перевірити обвинувальний акт на його відповідність вимогам закону на стадії підготовчого провадження.
Враховуючи викладене, суд вважає, що слідчим та прокурором не було дотримано вимог закону, оскільки направлений обвинувальний акт містить у собі не зрозумілий та неконкретний виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які не відображають усі фактичні обставини скоєння обвинуваченими злочину, у якому вони обвинувачується, а також викликає незрозумілість у послідовності їх дій, часу і місця їх вчинення, що тягне за собою й незрозумілість та неконкретність сформульованого обвинувачення.
Судом, також, звертається увага на те, що статтею 314 КПК України не передбачено можливості виправлення технічних помилок, а також внесення якихось додаткових відомостей до обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування або розписки про отримання копії обвинувального акту після їх надходження до суду, зокрема, у підготовчому судовому засіданні.
Такі недоліки як відсутність в обвинувальному акті викладу усіх фактичних обставин злочину, які прокурор вважає встановленими та неконкретність сформульованого обвинувачення, свідчать про оформлення обвинувального акту з недотриманням вимог ч. 2 ст. 291 КПК України, та такі недоліки не можуть бути усунуті у іншому порядку, аніж шляхом повернення обвинувального акту прокурору.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.
Затвердження прокурором обвинувального акту щодо обвинувачених та не скріплення його печаткою є порушенням вимог до реквізитів офіційного документу. Оскільки в контексті примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом слід розуміти документ, що містить зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, юридичних осіб, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Саме підписання й затвердження обвинувального акту прокурором та скріплення його підпису печаткою надає цьому документу статус офіційного і свідчить про належний нагляд за досудовим розслідуванням.
Зазначена правова позиція збігається з правовою позицією Верховного Суду України у справі №5-50кс15 від 09.07.2015 року, в якій зокрема зазначено, що при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов'язків. Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.
Як вбачається з обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 внесеному до ЄРДР за № 12020110040002490 від 25.11.2020 року, даний обвинувальний акт належним чином не затверджений прокурором у даному кримінальному провадженні ОСОБА_11 , оскільки його підпис в графі «Затверджую» не скріплений печаткою.
Також, суд, вважає слушними зауваження сторони захисту, щодо невідповідності Реєстру матеріалів досудового розслідування статті 109 КПК України, оскліьки в ньому зазначені не всі, очевидні та обов'язкові процесуальні дії, проведені під час досудового розслідування, також, не вказані час проведення, зазначених в Реєстрі, процесуальних дій.
Вищеописані порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, дають підстави дійти висновку, що складений обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та порушує гарантовані законом процесуальні права обвинувачених, в тому числі і право на захист, а тому обвинувальний акт, з доданими до нього документами підлягає поверненню прокурору, для усунення допущених недоліків та приведення його у відповідність до вимог статті 291 КПК України, впродовж розумного строку.
З приводу клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченим у виді цілодобового домашнього арешту, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ухвалою суду від 21.01.2021 року обвинуваченим було продовжено строк дії запобіжних заходів у вигляді цілодобових домашніх арештів до 28.02.2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, що може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Суд вважає, що прокурором у судовому засіданні доведено, що на теперішній час наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, щодо можливого переховування обвинувачених від суду, незаконного впливу на потерпілих і свідків, які ще не допитувались у даному кримінальному провадженні, так як їм загрожує покарання у виді позбавлення волі, у разі доведеності їх вини.
Існування інших ризиків, передбачених п.п. 2, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурором в судовому засіданні доведено не було, оскільки, на даний час досудове розслідування закінчено, тобто усі речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення органом досудового слідства зібрані, оскільки в результаті проведеного досудового слідства було складено, затверджено та направлено до суду обвинувальний акт. Підстав вважати, що обвинувачені можуть перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, судом не встановлено, а прокурором не доведено існування такого ризику. Також, прокурором не було доведено, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки посилання прокурора на те, що відносно ОСОБА_9 до суду направлено обвинувальний акт, де останній є обвинуваченим у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, з врахуванням положень ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, не свідчить про наявність в обвинуваченого схильності до вчинення протиправних діянь. Посилання в клопотанні, що ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній в силу ст. 89 КК України вважається не судимим, що свідчить про систематичність вчинення останнім злочинів, судом не приймається, оскільки ст. 89 КК України визначає перелік осіб, які визнаються такими, що не мають судимості за певних, визначених законом умов, зокрема щодо строку протягом якого особа не вчинить нового кримінального правопорушення, що виключає систематичність вчинення такими особами кримінальних правопорушень, а отже й наявність зазначеного прокурором ризику.
Таким чином, суд, вислухавши думки сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, вважає, що пропорційним тому ступеню небезпеки, ризик якого існує у кримінальному провадженні, є запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки такий вид запобіжного заходу буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні, із покладанням на них обов'язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Також, суд, вивчивши клопотання захисника про скасування арешту майна, вислухавши думки учасників кримінального провадження, оглянувши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що у задоволенні клопотання захисника необхідно відмовити, з таких підстав.
Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 04.12.2020 року було накладено арешт на майно, що було вилучене в ході обшуку від 27.11.2020 року в період часу з 23 год. 35 хв. до 01 год. 25 хв. в салоні та багажних відділеннях автомобіля марки «Skoda» Super B д.н.з. НОМЕР_1 , що по вул. Тростянецькій, 6 в м. Києві, в ході якого виявлено та вилучено: рукавиці чорного кольору, маска (балаклава) чорного кольору, шапка чорного кольору, ніж розкладний, 2 флеш накопичувача, 2 аркуші паперу формату А4 з рукописними записами, корпус гранати РГД-5 з маркуванням на корпусі 1985Т та предмет конструктивно схожий на уніфікований підпал з маркуванням на ньому 80УЗРГМ-2583 та автомобіль марки «Skoda» Super B д.н.з. НОМЕР_1 шляхом заборони користування, розпорядження та відчуження вказаним майном. Дана ухвала набрала законної сили 10.12.2020 року та не була оскаржена в апеляційному порядку.
Крім того, з фотокопії клопотання про арешт майна, доданої захисником до свого клопотання, вбачається, що вищевказане майно постановою від 28.11.2020 року було визнано речовими доказом у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що арешт було накладено обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного КПК України.
Відповідно ч. 1 ст. 174 КПК України арешт може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так, враховуючи, що під час досудового розслідування на вищевказане майно, яке є речовим доказом по кримінальному провадженню та які, за версією сторони обвинувачення, зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та зважаючи на наявність підстав припускати, що невжиття заходів забезпечення кримінального провадження, а також принцип безпосередності дослідження доказів, скасування арешту може утруднити або зробити неможливим безпосереднє дослідження судом вищевказаних доказів, суд дійшов висновку, що клопотання захисника про скасування арешту майна не підлягає задоволенню, як заявлене передчасно.
Щодо клопотання захисника про тимчасовий доступ до речей та документів, суд, вивчивши клопотання, заслухавши думки учасників кримінального провадження, оглянувши матеріали кримінального провадження дійшов висновку, що у задоволенні клопотання захисника необхідно відмовити, з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Статтею 163 КПК України встановлено, що суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи: 1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; 2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв'язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні; 3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю. Слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п'ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів. Доступ особи до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, здійснюється в порядку, визначеному законом. Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог закону.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 162 КПК України до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать, зокрема персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних.
При цьому, статтею 333 КПК України, визначено, що під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів суд також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування.
Так, захисником, не було доведено, що інформація, яка міститься в документах, яку він просить витребувати, має суттєве значення для встановлення важливих обставин у даному кримінальному провадженні та, що неможливо іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих документів, крім того, така інформація належить до охоронюваної законом таємниці. Також, стороною захисту не було надано суду інформації про причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування.
Крім того, суд, аналізуючи, заявлене письмове клопотання, дійшов висновку, що дане клопотання фактично порушує питання про визнання недопустимими показів свідків.
Так, чинним КПК України, визначено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження.
Крім того, на даний час, дане кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого провадження, за результатами якого судом прийнято рішення про повернення обвинувального акту прокурору, питання щодо порядку дослідження доказів не ставилось на обговорення учасникам кримінального провадження та не було вирішено судом під час підготовочого судового засідання.
Таким чином, суд дійшов висновку, що клопотання захисника про тимчасовий доступ до речей та документів є передчасним, тому у його задоволенні необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 109-110, 170-175, 177, 182, 183, 194, 201, 291, 293, 314-315, 376 КПК України, суд,-
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за № 12020110040002490 по обвинуваченню ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України повернути прокурору для усунення недоліків та приведення обвинувального акту у відповідність до вимог Кримінального процесуального кодексу України, впродовж розумного строку, який буде об'єктивно достатнім для усунення цих недоліків.
Клопотання захисника ОСОБА_7 про скасування арешту майна - залишити без задоволення.
Клопотання захисника ОСОБА_7 про тимчасовий доступ до речей та документів - залишити без задоволення.
Клопотання прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів, а саме до 26 квітня 2021 року, включно.
Зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_8 :
- не залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , щодня в період часу з 22 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв., без дозволу на це суду, прокурора;
- утримуватись від спілкування з потерпілими, свідками по даному кримінальному провадженню;
- повідомляти суд, прокурора про зміну місця свого проживання та/або роботи;
- з'являтись до суду, прокурора на першу вимогу.
Зобов'язати працівників Дарницького УП ГУНП України в м. Києві ОСОБА_8 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , поставити на облік і повідомити про це суд.
Строк дії ухвали суду про запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, обчислювати з 26.02.2021 року до 26.04.2021 року, включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів, а саме до 26 квітня 2021 року, включно.
Зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_9 :
- не залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , щодня в період часу з 22 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв., без дозволу на це суду, прокурора;
- утримуватись від спілкування з потерпілими, свідками по даному кримінальному провадженню;
- повідомляти суд, прокурора про зміну місця свого проживання та/або роботи;
- з'являтись до суду, прокурора на першу вимогу.
Зобов'язати працівників Дарницького УП ГУНП України в м. Києві ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , поставити на облік і повідомити про це суд.
Строк дії ухвали суду про запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, обчислювати з 26.02.2021 року до 26.04.2021 року, включно.
Роз'яснити обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що відповідно до частини 5 статті 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за їх поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому вони перебувають, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на них обов'язків, використовувати електронні засоби контролю.
Повний текст ухвали буде складено, в межах строків, визначених ч. 2 ст. 376 КПК України та проголошено 04 березня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1