Ухвала
01 березня 2021 року
м. Київ
справа № 766/6170/19
провадження № 61-16405св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня
2020 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду
від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Вейтас І. В.,
Семиженка Г. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про усунення перешкод у користуванні майном.
Позов обґрунтований тим, що 30 червня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № НЕН0GК00000860, за умовами якого позивачем отриманий кредит у розмірі 6 570,00 доларів США строком користування до 30 червня 2015 року.
На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 30 червня 2005 року укладений договір іпотеки, за яким позичальник надала в іпотеку банку двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1 .
27 січня 2015 року Суворовським районним судом міста Херсона ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 червня 2005 року
№ НЕН0GК00000860, у розмірі 1 541,47 доларів США, та судовий збір у сумі 243,60 грн.
06 квітня 2015 року позивач звернулася до Суворовського районного суду м. Херсона із заявою про розстрочку виконання цього рішення суду. Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 23 квітня 2015 року у справі № 668/16596/14-ц заяву ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду задоволено, розстрочено виконання рішення на термін 18 місяців із погашенням залишку кредитного боргу щомісячними платежами у розмірі 1 109,06 грн. Загальна сума боргу у розмірі
19 964,26 грн сплачена позивачем у визначений судом термін. Окремо сплачений судовий збір у розмірі 243,60 грн, витрати за виконавчим збором та за проведення виконавчих дій, що підтверджується постановами про закінчення виконавчих проваджень.
Зазначене свідчить, що на сьогодні зобов'язання ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 30 червня 2005 року № НЕН0GК00000860 виконані.
11 вересня 2017 року позивачем отримано постанову про відкриття виконавчого провадження від 04 серпня 2017 року № 54366499 про примусове виконання виконавчого напису № 3875, вчиненого 03 травня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про стягнення з
ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у сумі 42 045,61 грн за кредитним договором від 30 червня 2005 року № НЕН0GК00000860 за період із
30 червня 2005 року по 03 квітня 2017 року.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року у справі № 766/15671/17 визнано виконавчий напис № 3875, вчинений 03 травня
2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у сумі 42 045,61 грн за кредитним договором від 30 червня 2005 року
№ НЕН0GК00000860 за період із 30 червня 2005 року по 03 квітня 2017 року таким, що не підлягає виконанню.
17 січня 2019 року позивач у порядку досудового вирішення спору звернулася до іпотекодержателя із заявою про зняття заборони відчуження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, та державної реєстрації припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, на яку отримала повідомлення від АТ КБ «ПриватБанк» про те, що станом на 14 січня 2019 року вона має заборгованість за кредитом у розмірі
73 295,29 грн.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати припиненим договір іпотеки від 30 червня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладений на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором
від 30 червня 2005 року № НЕН0GК00000860, предметом іпотеки якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 ; зняти заборону відчуження із зазначеного нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек за договором іпотеки
від 30 червня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н. М. за зазначеним об'єктом обтяження.
Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим договір іпотеки
від 30 червня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладений на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 червня
2005 року № НЕН0GК00000860, предметом іпотеки якого є двокімнатна квартира
АДРЕСА_1 . Знято заборону відчуження із нерухомого майна, а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та з Державного реєстру іпотек за договором іпотеки від 30 червня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н. М. за зазначеним об'єктом обтяження.
Рішення мотивоване тим, що забезпечене іпотекою зобов'язання за договором кредиту виконано в повному обсязі, тому зобов'язання за іпотечним договором як похідні від кредитного договору припинилися.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про визнання припиненими зобов'язання
ОСОБА_1 за договором іпотеки внаслідок припинення основного зобов'язання у зв'язку з його повним виконанням.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області
від 29 січня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що на час виконання рішення курс валют змінився в сторону збільшення, тому сплачених коштів надійшло менше, ніж розмір боргу, визначений у рішенні в доларах США, отже, таке виконання не є належним, оскільки не призвело до повного погашення заборгованості та виконання умов договору, тому не припиняє зобов'язання сторін за укладеним договором і не може слугувати підставою для припинення іпотеки та зняття заборони відчуження нерухомого майна, адже кредитор має право на стягнення заборгованості, згідно з статтею 625 ЦК України, за період з 17 жовтня 2014 року по вересень 2017 року, а позичальник має обов'язок щодо погашення боргу за вказаний період. Отже, банк має право на нарахування процентів та інших платежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦК України, за період невиконання рішення суду, а тому не можна вважати, що зобов'язання виконано у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 червня 2019 року у справі
№ 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), а також у постанові Верховного Суду
від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17.
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін, посилаючись на те, що наявність у банку права на стягнення з позивача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки таке право банк не реалізував, відповідних вимог не заявляв, а матеріали справи не містять судових рішень про стягнення таких коштів. Крім того, такі вимоги, відповідно до чинного законодавства, не забезпечуються іпотекою.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.
Встановлені судами обставини
30 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір № НЕН0GК00000860, відповідно до умов якого позивачка отримала у кредит 6 570,00 доларів США, із цільовим використанням: на придбання нерухомості (квартири) у місті Херсоні строком користування до 30 червня 2015 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,88 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісією у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісячно.
На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за цим кредитом укладений договір іпотеки від 30 червня 2005 року, за яким позичальник надала в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
27 січня 2015 року Суворовським районним судом міста Херсона ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 668/16596/14-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором
від 30 червня 2005 року № НЕН0GК00000860, яка становить 1 541,47 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 19 964,26 грн та судовий збір у сумі 243,60 грн.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 23 квітня 2015 року у справі
№ 668/16596/14-ц заяву ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду задоволено, розстрочено виконання рішення Суворовського районного суду
м. Херсона від 27 січня 2015 року у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості на термін 18 місяців із погашенням залишку кредитного боргу щомісячними платежами у розмірі
1 109,06 грн.
Згідно з інформацією по виконавчому провадженню від 11 вересня 2017 року
№ 46997999, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа
№ 668/16596/14, виданого Суворовським районним судом м. Херсона, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у сумі 19 964,26 грн завершено на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року у справі № 766/15671/17 визнано виконавчий напис № 3875, вчинений 03 травня
2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у сумі 42 045,61 грн. за кредитним договором від 30 червня 2005 року
№ НЕН0GК00000860 за період із 30 червня 2005 року по 03 квітня 2017 року таким, що не підлягає виконанню.
17 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «ПриватБанк» з заявою щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна та державної реєстрації припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 отримала повідомлення від АТ КБ «ПриватБанк» про те, що станом на 14 січня 2019 року має заборгованість за кредитом у розмірі 73 295,29 грн.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заборгованість, за рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 27 січня 2015 року, позивачем перед банком на суму 19 964,26 грн сплачена у повному обсязі.
Нормативно-правове обґрунтування
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України, у редакції, чинній із 08 лютого
2020 року, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Так підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі був пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме не урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), а також у постанові Верховного Суду від 07 лютого
2018 року у справі № 910/11249/17.
Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги відповідача, оскільки правовідносини у зазначених як приклад справах, та у справі, яка переглядається, не є подібними.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Так, Верховний Суд здійснював касаційний перегляд зазначеної заявником як приклад справи № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в якій предметом спору було стягнення заборгованості за кредитним договором та за результатами розгляду якої залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що право кредитодавця нараховувати проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги.
Тобто після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другою статті 1050
ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 також предметом спору було стягнення заборгованості, яка складається з інфляційних втрат та трьох процентів річних, у якій Велика Палата Верховного Суду скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд дійшла висновку, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов'язання боржника не припиняється, тому передбачені статтею 625
ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
У іншій постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17 предметом спору було стягнення курсової різниці, 3 % річних та інфляційних втрат, у якій Верховний Суд вказав на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу передбачені статтею 625 ЦК України, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника і не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, зокрема, у вигляді інфляційних нарахувань на підставі статті 625
ЦК України. При цьому зазначив, що незважаючи на умови укладеного між сторонами договору щодо визначення розміру боргу відповідача у гривнях з урахуванням еквіваленту в іноземній валюті, ця сума боргу в подальшому при розгляді справи № 910/2114/16 про стягнення заборгованості за цим договором була визначена та стягнута за рішенням суду у гривнях, що не виключає застосування відповідальності у вигляді нарахування інфляційних втрат на вказану суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України.
Натомість, у цій справі предметом позовних вимог є припинення іпотеки у зв'язку з фактичним повним виконанням основного зобов'язання, у якій судами встановлено, що позивач сплатила кошти, які були стягнені судовим рішенням, а отже, виконала зобов'язання у повному обсязі, інших вимог до неї заявлено не було, тому з припиненням основного зобов'язання припинилося і додаткове (акцесорне) зобов'язання за договором іпотеки.
Наведене свідчить про те, що у прикладах, наведених заявником, як вимоги, так і підстави позову не є аналогічними, а спірні відносини мають різне матеріально-правове регулювання, що дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання правовідносин зі справами № 444/9519/12, № 916/190/18, № 910/11249/17, які наведені заявником як приклад неоднакового застосування норм права судами.
При цьому посилання у касаційній скарзі на те, що на час виконання рішення курс валют змінився в сторону збільшення, тому сплачених коштів надійшло менше, ніж розмір боргу, визначений у рішенні в доларах США, отже, таке виконання не є належним, оскільки не призвело до повного погашення заборгованості та виконання умов договору, тому не припиняє зобов'язання сторін за укладеним договором і не може слугувати підставою для припинення іпотеки та зняття заборони відчуження нерухомого майна, адже кредитор має право на стягнення заборгованості, згідно з статтею 625 ЦК України, за період з 17 жовтня 2014 року по вересень 2017 року, є безпідставними, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав повного виконання судового рішення - не скасована, отже відсутні підстави для висновку, що судами попередніх інстанцій безпідставно встановлено, що заборгованості, стягнута судовим рішенням повернута, а вимоги на підставі 625 ЦК не заявлялись.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність наведеної у скарзі АТ КБ «ПриватБанк» підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, оскільки передбачена у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження підлягає закриттю.
Керуючись статтею 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.
Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик