Ухвала
01 березня 2021 року
м. Київ
справа № 758/9198/18
провадження № 61-2895ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій», третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
В липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій», третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03 березня 2020 року, просив визнати дії директора ТДВ «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій» Безрука О. В. неправомірними, зобов'язати відповідача виправити помилку в звіті, який подавався до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування», а саме ім'я « ОСОБА_1 » змінити на « ОСОБА_1 », зобов'язати ТДВ «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій» сплатити суму страхових внесків до Пенсійного фонду України за період з листопада 2015 року по травень 2016 року та зобов'язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працював у ТДВ «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій» та займав посаду водія за трудовою книгою, відповідно до наказу № 24 від 12 листопада 2015 року та працював до 16 травня 2016 року.
Зазначав, що працівники вищезазначеного підприємства при написанні звіту з його даними, які вносилися до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування допустили помилку в його імені, а саме замість « ОСОБА_1 » зазначили « ОСОБА_1 ».
Вказував, що 19 жовтня 2016 року він звернувся з письмовою заявою-проханням до директора ТДВ «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій» Безрукого О. В. внести корегування його імені в звіті та повторно здати вже відкоригований звіт. Однак відповіді на свою заяву не отримав та вищевказану помилку не було виправлено.
ОСОБА_1 посилався й на те, що за період роботи на підприємстві з його заробітної плати щомісячно відраховувався податок в повному обсязі із місячної заробітної плати. Проте, коли він звернувся до Центру зайнятості з приводу отримання статусу безробітного, дізнався, що з листопада 2015 року по травень 2016 року підприємство, на якому він працював, не сплачувало страхових внесків до Пенсійного фонду України. Таким чином позивач, вважаючи, що відповідачем порушено статтю 265 Кодексу законів України про працю та статтю 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з чим, просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суд від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання дій неправомірними та щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТДВ «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій» в частині визнання дій неправомірними та про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано дії директора ТДВ «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій» Безрука О. І неправомірними.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року залишено без змін.
24 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у вказаній вище справі, в якій просив змінити оскаржувану постанову та стягнути на його користь 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.
Предметом позову у даній справі є визнання дій директора ТДВ «Петрівський завод СміК» Безрука О. В. неправомірними; зобов'язання відповідача виправити помилку в звіті, який подавався до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування», а саме ім'я « ОСОБА_1 » змінити на « ОСОБА_1 »; зобов'язання ТДВ «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій» сплатити суму страхових внесків до Пенсійного фонду України» за період з листопада 2015 року по травень 2016 року та зобов'язання відповідача відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному перегляду, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій», третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
А. І. Грушицький