Постанова
Іменем України
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 2-1861/11
провадження № 61-17228св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка зверталася з апеляційною скаргою, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна
за касаційною скаргою ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Кравченко Антон Валерійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати спільною сумісною власністю позивача та відповідача квартири НОМЕР_2 загальною площею 99,50 кв. м та НОМЕР_1 загальною площею 152,10 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 , та здійснити їх поділ шляхом визнання за нею права приватної власності на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 152,10 кв. м, а за відповідачем - на квартиру НОМЕР_2 загальною площею 99,50 кв. м.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 2004 року перебуває з відповідачем у незареєстрованих шлюбних відносинах, вони ведуть спільне господарство, спільно дбають про матеріальне забезпечення сім'ї.
У травні 2007 року за спільні кошти сторін відповідач уклав договори про участь у фонді фінансування будівництва з Акціонерним банком «Діамант», предметом яких було передання в довірчу власність коштів для фінансування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та отримання в майбутньому у власність двох об'єктів інвестування - квартир.
Після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта інвестування відповідач набув право власності на дві квартири, але не виконав раніше досягнутої домовленості про передання у власність позивача однієї із квартир. Обидві квартири були придбані під час фактичних шлюбних відносин за спільні кошти позивача і відповідача, а тому є їх спільною сумісною власністю.
Враховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 12 квітня 2011 року позов задовольнив. Визнав квартири НОМЕР_2 загальною площею 99,50 кв. м та НОМЕР_1 загальною площею 152,10 кв. м на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Визнав за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 152,10 кв. м на АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_2 право приватної власності на квартиру НОМЕР_2 загальною площею 99,50 кв. м на АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції мотивував рішення наявністю правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 жовтня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2011 року закрив.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що ОСОБА_3 не брала участі в розгляді справи, і суд першої інстанції не вирішував питання про її права та (або) обов'язки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, заперечення на неї та їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 20 листопада 2020 року, ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Кравченко А. В., просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду є незаконною і необґрунтованою, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
ОСОБА_3 вважає, що вона має встановлене статтею 352 ЦПК України, право на оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2011 року у справі № 2-1861/11, оскільки цим рішенням фактично вирішено питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки.
Квартира НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 є такою, що належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, адже була придбана ОСОБА_2 саме під час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року у справі № 761/4449/19.
11 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшло заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу, яке мотивоване тим, щоухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою. Після смерті його матері ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вчиняє дії, спрямовані на позбавлення його права власності на цю квартиру, хоча вона йому подарована бабусею, якій квартиру подарувала його мама. Саме після смерті матері ОСОБА_2 почав звертатися до судів з різними позовами, метою яких є позбавлення його права власності на спірну квартиру, в яких навмисно зазначає неправильні адреси, що позбавляє його можливості вчасно дізнаватися про наявність в провадженні судів справ.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.
23 грудня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
23 травня 2007 року ОСОБА_2 уклав договори з Акціонерним банком «Діамант» про участь у фонді фінансування будівництва № РО-16,16А/ЕЗЗ та № РО-16Л6А/Е34.
14 жовтня 2010 року ОСОБА_2 на підставі договору № РО-16,16А/Е34 отримав свідоцтво про право приватної власності на квартиру НОМЕР_2 загальною площею 99,50 кв. м на АДРЕСА_1 .
16 листопада 2010 року відповідач на підставі договору № РО-16,16А/ЕЗЗ отримав свідоцтво про право приватної власності на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 152,10 кв. м на АДРЕСА_1 .
Сторони у суді першої інстанції у 2011 році визнали, що інвестування в об'єкти нерухомого майна відбувалося за спільні кошти позивача та відповідача.
ОСОБА_2 у суді першої інстанції у 2011 році позов визнав у частині визнання придбаного нерухомого майна спільною сумісною власністю сторін та пояснив, що він дійсно перебуває у незареєстрованих шлюбних відносинах з позивачем, вважає, що між ними склалися відносини, які притаманні подружжю. Відповідач визнав, що придбання об'єктів нерухомого майна відбулося за спільні кошти позивача та відповідача, і те, що між сторонами досягнуто домовленості про оформлення більшої з квартир на позивача. Він не відмовляється від цієї домовленості, однак не має вільного часу для переоформлення за позивачем права приватної власності на квартиру НОМЕР_1 . Вважає, що у задоволенні позову в частині поділу спільного сумісного майна та визнання права приватної власності позивача на одну із квартир слід відмовити, оскільки фактичні шлюбні відносини між ним і позивачем тривають, тому поділ майна, на його думку, є передчасним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Так, законодавець визначив коло осіб, що наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права і обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Апеляційний суд установив, що спірна квартира придбана саме на спільні кошти ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , що визнав у суді першої інстанції і сам ОСОБА_2 , та не оскаржив це рішення до апеляційного суду в строки передбачені процесуальним законодавством.
Отже, відкривши апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, та встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки заявника, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Аргументи касаційної скарги про те, що районний суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 , на увагу не заслуговують, оскільки заявник не надала належних і допустимих доказів про набуття спірної квартири нею і ОСОБА_2 , який при розгляді цієї справи стверджував про набуття цієї квартири саме з позивачем.
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року у справі № 761/4449/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу факт набуття спірної квартири ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не встановлювався, і станом на час постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду (20 жовтня 2020 року) це рішення скасовано постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року (відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень).
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди
з оскаржуваним судовим рішенням.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні
підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Кравченко Антон Валерійович, залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
В. С. Жданова
Є. В. Коротенко