судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гімона М.М.
03 березня 2021 року
Київ
справа №813/2185/18
адміністративне провадження №К/9901/1618/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за наслідками касаційного розгляду адміністративної справи №813/2185/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ухвалив постанову від 03.03.2021, якою касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнив частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019 та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Отже, КАС України передбачає можливість викладення окремої думки виключно за наслідками розгляду справи. З постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у цій справі та її мотивами я погоджуюся, проте, вважаю за необхідне викласти свою окрему думку відносно поновлення судом касаційної інстанції строку на касаційне оскарження при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у цій справі.
Так, ухвалою від 23.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду більшістю голосів постановив відкрити касаційне провадження за скаргою Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС), яке є правонаступником Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС), одночасно поновивши строк на касаційне оскарження.
Висновки про поважність причин пропуску строку вмотивовані тим, що відповідач навів обґрунтовані підстави для поновлення строку на касаційне оскарження. Так, ГУ ДПС посилалося на те, що первинна касаційна скарга була подана в межах процесуального строку, проте, була повернута судом через несплату судового збору. Реалізація права на повторне звернення з касаційною скаргою здійснена після отримання документа про сплату судового збору без зволікань.
Вважаю, що наведені причини не давали суду касаційної інстанції підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Так, Верховний Суд ухвалою від 23.12.2019 вперше подану касаційну скаргу повернув заявнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки скаржником не виконано вимог ухвали суду від 08.08.2019 про залишення без руху касаційної скарги (несплата судового збору). Копію ухвали суду від 23.12.2019 ГУ ДФС отримало 02.01.2020.
Звертаючись вдруге 10.01.2020 з касаційною скаргою та додаючи докази сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі (платіжні доручення №283 від 02.12.2019, №915 від 27.12.2019), скаржник просив суд поновити строк касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019. Таке клопотання ГУ ДПС обґрунтовувало тим, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду. При цьому, скаржник вживав всіх можливих заходів щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги, однак, відсутність належного фінансування позбавляло його можливості своєчасно сплатити судовий збір. Зазначало, що реалізація повторного звернення відбулася без зайвих зволікань після отримання платіжного доручення.
Вважаю, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У цій справі при зверненні ГУ ДФС з касаційною скаргою вперше, що відбулося 24.07.2019, не було дотримано визначених законодавством умов щодо сплати судового збору за її подання в сумі 1233400 грн. При цьому, у скаржника була можливість сплатити судовий збір в межах строку на касаційне оскарження судового рішення, відлік якого розпочався з наступного дня після виготовлення повного тексту постанови апеляційного суду від 24.06.2019 - з 25.06.2019.
Додатково скаржнику був наданий строк на сплату судового збору тривалістю десять днів з дня вручення йому копії ухвали Верховного Суду від 08.08.2019 - з 16.08.2019.
Також на підставі відповідних клопотань ГУ ДФС, ухвалами від 19.09.2019, 04.11.2019 Верховний Суд продовжив строк на усунення недоліків терміном десять днів з моменту отримання копії ухвали.
Копію ухвали від 04.11.2019 ГУ ДФС отримало 12.11.2019, однак, 26.11.2019 повторно подало клопотання про продовження строку на усунення недоліку. 16.12.2019 від ГУ ДФС надійшло клопотання про відкриття касаційного провадження, до якого було додано платіжне доручення №283 від 02.12.2019 про сплату судового збору в сумі 38420 грн, а також просило відстрочити недосплачену суму судового збору.
Верховний Суд ухвалою від 23.12.2019 у задоволенні клопотань про відстрочення сплати судового збору, а також про продовження строку на усунення недоліків відмовив, а касаційну скаргу - повернув, оскільки розмір сплаченого судового збору не відповідає розміру, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги у цій адміністративній справі.
Повторне звернення з касаційною скаргою відбулося 10.01.2020. Сплата повної суми судового збору відбулася 27.12.2019, тобто більше ніж через п'ять місяців з дня закінчення строку на касаційне оскарження судових рішень (25.07.2019) і більше ніж через місяць з дня закінчення строку, наданого судом для усунення недоліків (22.11.2019).
Необхідність сплати судового збору при поданні касаційної скарги встановлена законом, а тому відповідач, подаючи вперше касаційну скаргу без надання документа про сплату судового збору достеменно розумів про допущення ним порушень норм процесуального права. При цьому, у скаржника було достатньо часу для сплати судового збору за подання касаційної скарги (з 25.06.2019 до 22.11.2019), проте, станом на 23.12.2019 виявлений судом недолік касаційної скарги скаржник не усунув. При цьому скаржник не надав доказів вжиття дієвих заходів по сплаті судового збору у вказаний період.
Не можу погодитись з тим, що надані скаржником повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо необхідності здійснення безспірного списання коштів від 21.05.2019 №07.3-11/1946, 21.08.2019 №07.3-11/4386 свідчать про існування об'єктивних складнощів по сплаті судового збору, оскільки такі повідомлення лише констатують необхідність безспірного списання коштів. З огляду на їх зміст, вважаю, що вони не підтверджують вчинення ГУ ДФС активних дій з метою його сплати та виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в межах наданого строку, а також і після його закінчення.
Надані листи про збільшення суми коштів на сплату судового збору від 26.04.2019 №2421/8/10.07-02, 31.05.2019 №3080/8/10.07-02, 27.06.2019 №3744/8/10.07-02 з огляду на їх зміст і періодичність також не доводить вжиття всіх залежних від скаржника заходів задля сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі.
Усталеною є судова практика Верховного Суду щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Сама ж по собі сплата суб'єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого Судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України, касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків на касаційне оскарження і підстави, вказані у заяві про поновлення строку, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право вказати інші підстави для поновлення строку.
З огляду на наведене, вважаю, що подану касаційну скаргу належало залишити без руху для надання скаржнику часу вказати інші підстави для поновлення строку, оскільки наведені скаржником причини пропуску такого строку є неповажними. Відповідно, у випадку відсутності інших (поважних) причин, у відкритті касаційного провадження належало відмовити відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.
Суддя: М. М. Гімон